Ю.М. Антонян зазначає, що біологічні фактори агресивної поведінки мають різні витоки: фізіологічні, психіатричні, психологічні[45].
С.Г. Сукиасян, зокрема, наголошує: “В формуванні антисоціальної поведінки, безумовно, велику роль відіграють як соціально-психологічні, так і біологічні фактори”(переклад автора). Дослідник також розрізняє три категорії, з яких складається особистість, він говорить: “Загально відомо, що поняття особистості включає такі категорії, як темперамент, характер та безпосередньо особистість – це складна сукупність біологічного (темперамент), соціального інтеріоризована сума досвіду), психологічного (уява про себе та про інших людей, внутрішні конфлікти поміж бажаннями і уява про їх здійснення, різноманітні травми та прагнення”[46] (переклад автора).
Л.А.Рогачевський відносить темперамент до біологічного фактору, посилаючись на дослідження І.П.Павлова[47]. Ми розглядаємо темперамент, як біологічний фактор і не вважаємо його єдиним чинником прояву агресії. Існують думки, що наявність генетичних аномалій невідворотно призводять до проявів агресії. Зокрема, це синдром Клейнфельтера, синдром “дубль-Y”. Тобто наявність додаткових Х та Y хромосом, що призводить до перевищення норми чоловічого гормону тестостерону у чоловіків та сприяє низькому інтелектуальному рівню. Такі аномалії визначають психічний стан особи, але прямий вплив біологічних факторів на прояв злочинної агресії не встановлений.
С.А.Тарарухін так висловлюється з цього приводу: “Різноманітні форми біологізаторства причин злочинності піддаються справедливій критиці. Так, підтверджено відмічається, що генетичний код зумовлює особливості тілесної організації людини, властивості його нервової системи, від якої залежить його темперамент, але не зумовлює і не може зумовлювати склад окремого поводження”. Однак при фрустрації тип темпераменту має вплив на поведінку. Особа з меланхолічним типом темпераменту може проігнорувати фрустраційний об’єкт, в той час, як холерик проявить агресивність.
Не можна не погодитись з Л.А. Рогачевським: “Тип темпераменту, у зв’язку з виникненням і протіканням емоцій, як і всі інші фактори біологічного, психофізіологічного порядку, зумовлює тільки форми і способи прояву особистості, причому однаково в соціально прийнятному і в злочинному поводженні”[48] (переклад автора). Зовнішнє оточення індивіда визначає його поведінку, взаємодіючи з його внутрішніми властивостями. Закладені в особі біологічні властивості в подальшому, взаємодіючи з соціалізацією, можуть визначати агресивну поведінку індивіда.
Б.М. Головкін наводить таку статистику: “Вчинення умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень у сімейно-побутовій сфері – прерогатива чоловіків: кваліфіковані вбивства – 88%, умисні вбивства – 86,5%, тяжкі тілесні ушкодження – 90,8%, що є характерною ознакою цих злочинів у всьому світі”[49]. Чоловіки, як правило, фізично сильніші за жінок, а наявність гормону тестостерону обумовлює агресивну поведінку. Така статистика відображає роль біологічних факторів як першооснови формування у особи агресивної поведінки. Саме біологічні фактори встановлюють стать, вік особистості, що потім обумовлює психічні властивості. Психіка особистості обумовлюється біологічними та соціальними факторами впливу. В кримінологічній літературі виділяють такі психологічні особливості агресивних злочинців: вік, стать, егоцентризм, нездатність передбачити розвиток події, емоційну холоднечу, ідентифікація себе та інших індивідів, невпевненість у собі, хвилювання за своє існування. Особливо великий рівень прояву агресії притаманний особам чоловічої статі віком від 14 до 25 років. Вчинені ними суспільно небезпечні діяння характеризуються імпульсивністю і агресивністю. Про певну психологічну реакцію особи на стан речей говорять її емоції. Наявність у людини таких емоцій, як страх і тривога можуть сприяти вивільненню пасивної злочинної агресії. Також виділяють роль психічних аномалій, яка проявляється в сприйнятті особою навколишнього середовища, що породжує деформовану уяву про себе і оточуючих. Наявність у близькому оточенні особи індивідів з психічними аномаліями впливає на її розвиток, що призводить до формування агресивності. Дослідники виділяють найбільш розповсюджені психічні аномалії: хронічний алкоголізм, шизофренія, олігофренія, психопатія. Наявність у особи психічної аномалії виключає осудність, однак її дії, за наявності відповідних підстав, ми розглядаємо злочинною агресією.
Деякі дослідники не виділяють окремо соціальних та психологічних факторів, наголошуючи, що психічні властивості особистості обумовлюються впливом зовнішніх факторів, а реалізація психічного стану формує такі фактори.
С.Л. Рубінштейн так висловлює свою думку: “Психічний аспект особистості не виокремлюється поміж інших; психічні явища органічно вплітаються в цілісне життя особистості, оскільки основна життєва функція усіх психічних явищ і процесів знаходиться в регулюванні діяльності людей. Будучи обумовленими зовнішнім впливом психічні процеси зумовлюють поведінку суб’єкта залежно від об’єктивних умов”[50] (переклад автора).
Ми розділяємо думку Б.М.Головкіна про психіку як вищу форму взаємозв’язку з навколишнім світом, який несе на собі відбиток соціуму[51]. Безспірним залишається той факт, що людина постійно взаємодіє з навколишнім середовищем. Соціум формує особистість.
“Саме в цьому процесі взаємодії формуються і проявляються соціальні і психологічні якості і властивості особистості”[52] (переклад автора). Під час формування особистості індивіда формується агресивність. Виходячи з теорії соціального навчання, особистість може засвоїти агресивну поведінку як нормальну реакцію на ситуацію, спостерігаючи яку, ми не побачимо негативної реакції оточуючих.
На цьому наголошує Тарарухін С.А.: “У той же час особистість не тільки формується під впливом навколишнього середовища, а й сама себе формує в особистій діяльності, впливаючи на оточуючих[53]”. Одночасно можуть формуватися більше двох особистостей і впливати один на одного, формуючи агресивність. Формування особистості агресивного злочинця відбувається свідомим та несвідомим впливом соціуму. Такий процес називають соціалізацією. Триває він, починаючи від народження, до 23-25 років. Засвоєні в цей період моделі поведінки супроводжують особу все її свідоме життя. Можна виділити два «кола впливу» на особистість. В одному особистість піддається більш прямому впливу, ніж в іншому. Коло безпосереднього впливу (мікросередовище) складають індивіди, поведінку та настанови яких особа сприймає найшвидше, в силу своїх інтересів (наприклад: шкільні гуртки) або ж через довгий проміжок часу (наприклад: повчання вчителя початкових класів). Колом опосередкованого впливу (макросередовище) виступає та більша частина соціуму, яка залишається поза увагою особи або така увага незначна. Макросередовище носить більш глобальний характер.
Е.С. Кузьмін розрізняє мікросферу та макросферу (досвід попередніх поколінь). За допомогою мікросфери людина засвоює макросферу[54]. Не може існувати чіткого поділу на мікросередовище (коло безпосереднього впливу) і макросередовище, оскільки те, що для одної особистості буде мікросередовищем, для іншого – макросередовищем. Це обумовлюється наявністю у індивідів різних інтересів і поглядів на життя.
С.А. Тарарухін зазначає: “В кримінологічній літературі відмічається, що жодна з причин антисуспільної поведінки індивіда не діє ізольовано від цілого комплексу несприятлевих обставин попереднього розвитку особистості та ситуації, сформованої до моменту здійснення злочину”[55] (переклад автора). Отже вплив цих середовищ відбувається одночасно і постійно. Оскільки мікросередовище є первинним джерелом формування особи, а сприйняття макросередовища відбувається за допомогою мікросередовища, то вважаємо за потрібне більш детально розглянути мікросередовище.
Л.А. Рогачевський вважає сім’ю основною соціальною складовою, що формує особистість, риси характеру[56].
С.А. Тарарухін наголошує, що сім’я відіграє основну роль у формуванні особистості, віддзеркалює основні тенденції макросередовища, однак не є дзеркальною проекцією середовища[57].
Ю.М. Антонян зазначає: “Особливо важливу роль в формуванні особистості відіграє первинна соціалізація, коли дитина ще несвідомо засвоює зразки і способи поведінки, типові реакції дорослих на ті чи інші проблеми”[58].
С.Г.Сукиясян прийшов до висновку: “Виходить, найбільш повно і багатогранно розкривається людська сутність в сім’ї”[59]. Отже, можна зробити висновок про сім’ю як основу мікросередовища. Сім’я має первинний і найсильніший вплив на особистість, який починається від народження і поступово зменшується. Вплив сім’ї на індивіда відбувається двома способами. У першому – шляхом усвідомленого впливу на дитину формуються певні стереотипи і ставлення. У другому – на дитину діє модель відношень у сім’ї. Вона носить образний характер, вплив такої моделі не усвідомлюється членами сім’ї, оскільки модель формується несвідомо самою дитиною під впливом загальної поведінки в сім’ї усіх її членів. Агресивна поведінка в сім’ї сприймається дитиною, що призводить до формування стереотипів у вигляді позитивно-прийнятних форм поведінки, які потім знаходять своє вираження поза мікросередовищем, навіть коли макросередовище ставитися до цього негативно. Вплив сім’ї на дорослих має значно меншу силу, однак носить постійний характер при регулярних негативних проявах (фізична і вербальна агресія, алкоголізм і т.п.). Однак існують випадки, коли незважаючи на злочинне життя батьків, у дитини не формується злочинна агресія. Це відбувається, оскільки батьки приділяють достатньо часу дітям, а самі відносини у сім’ї носять звичайний характер.