Курсова робота
ЗМІСТ
ВСТУП......................................................................................................................3
І. ПОЧУТТЯ ОБОВ’ЯЗКУ У РОМАНАХ Л. ТОЛСТОГО „АННА КАРЕНІНА” ТА „ВІЙНА І МИР” .........................................................................6
І. 1. Розуміння любові Анною Кареніною.................................................6
І. 2. Єлен Курагіна та її брат Анатоль – люди, що викликають пристрасть, а не любов......................................................................................10
І.3. П’єр Безухов в романі „Війна і мир”……………………………..14
ІІ. ПОЧУТТЯ ЛЮБОВІ У ГОЛОВНИХ ГЕРОЇВ З РОМАНІВ „АННА КАРЕНІНА ” І „ВІЙНА І МИР”...........................................................................18
ІІ.1. Трагічна реальність Олексія Вронського. Поєднання кохання і розуму.....................................................................................................................18
ІІ. 2. Що значить любити свою землю для Андрія Болконського з роману „Війна і мир”…………………………………………………………19
ІІ.3. Наташа Ростова – дівчина і жінка, яка втілює в собі любов та обов’язок...............................................................................................................22
ВИСНОВКИ...........................................................................................................25
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.......................................................27
ВСТУП
В. Г. Белінський вважав, що цінність художнього твору визначається ще тим, як і наскільки досконало в ньому виражені людські характери. Ця думка критика з найбільшою глибиною і впевненістю втілена в творчості Л. М. Толстого, особливо в його романах „Війна і мир” та „Анна Кареніна”.
Автора цих чудових творів цікавить любов, яка здатна бути єдиною в житті, такою щоб ставила певні обов’язки передлюдиною, а не тільки знаходила своє, власне задоволення. Потреба в такій любові корениться - за Толстим – в природі людини. Зображаючи таку любов, художникові необхідно було вирішити: чи здатна вона в період свого цвітіння набрати такої сили, зосередити в собі таке багатство почуття, щоб його вистачило на ціле життя. Чи здатна вона впродовж довгих років залишатися поетичною стороною життя сім’ї, не в’янучи, не падаючи в прозу, не вироджуючись. Порівняння періоду зародження і дозрівання почуттів із його долею після одруження якраз давало рамку тій епічній цілісності, до якоє завжди намагається дійти митець.
Зародження і підйом кохання на вершину охоплює в творах Толстого значний період - нерідко цілі роки. Буває, звичайно, що короткочасне зближення веде до щасливого шлюбу на довгі роки. Однак Толстой не дозволить собі скористатися досвідом такого везіння. Адже він змальовує зародження і кохання не просто в реальних, а в найреальніших з реальних умов. Автор романів має вибрати випадки, в яких виявиться весь можливий його зміст, що залежить не тільки від перешкод, але й від процесу взаємопізнання і взаємовизнання, від співвідносності душевних і тілесних харастерів, від здатності почуттів перейти крізь випробовування, використавши їх собі на користь. Художник повинен захопити всі фази її наростання. Все це необхідно, щоб ліричний потік протікав в епічних берегах, щоб голуба його нитка, як на географічній карті, зайняла місце на земній твердині.
Лев Миколайович Толстой – неперевершений майстер прози, причому прози великої та глибоко психологічної.
Над дослідженням теми любові і обов’язку у романах Л. М. Толстого працювало чилало лінгвістів-літературознавців: А. Буланов, В. Днєпров, Н. Долиніна, Г. Курляндська, М. Федосюк та ряд інших.
Проблема кохання і обов’язку актуальна завжди, як вічні самі ці почуття. Саме це так майстерно зобразив у своїх творах великий російський класик Л. М. Толстой.
М е т а цієї курсової роботи розкрити шляхи зображення Л. М. Толстим через героїв романів „Війна і мир” і „Анна Кареніна” почуття любові і обов’язку.
О б’ є к т о м дослідження даної курсової роботи є такі етичні цінності як любов і обов’язок.
П р е д м е т о м дослідження – дані моральні категорії в романах „Війна і мир” і „Анна Кареніна” Л. М. Толстого.
Для досягненння поставленої нами мети необхідно вирішити р я д з а в д а н ь:
- з’ясувати, як Анна Кареніна розуміє любов;
- охарактеризувати постать Наташі Ростової як такої, для якої любов –не тільки насолода, а й величезний обов’язок;
- проаналізувати, чому Елен Курагіна та її брат Анатоль викликають пристрасть, а не справжнє кохання;
- вказати на почуття любові та обов’язку у сильної половини людства: (на прикладі постатей Олексія Вронського, Андрія Болконського та П’єра Безухова).
Таким чином дана курсова робота с к л а д а є т ь с я з :
- вступу;
- двох оновних розділів;
- висновків;
- списку використаної літератури.
При написанні курсової роботи були використані методи аналізу і порівняння романів “Анна Кареніна” та “Війна і мир” Л. М. Толстого.
І. ПОЧУТТЯ ОБОВ’ЯЗКУ У РОМАНАХ Л. ТОЛСТОГО „АННА КАРЕНІНА” ТА „ВІЙНА І МИР”
І.1. Розуміння любові Анною Кареніною.
Образ Анни в динаміці його розвитку змінюється практично на свою протилежність, спостерігається яскрава „полярність” в душі у Кареніної на початку і вкінці роману. Незалежно від своєї волі Анна стає зовсім іншою людиною, яка отримує задоволення від уявлення картин розкаєнь Вронського над її трупом.
Руйнівна боротьба, що відбувається в душі Кареніної, накладає відбиток і на її відносини з близькими людьми, перш за все з Вронським, чоловіком і сином: караючи саму себе, вона також мучить і їх.
Формула Анни, що зрівнює „розум” і „серце” в їх індивідуалізуючій ролі („скільки голів”–„скільки сердець”), таїть в собі великий зміст. Передбачаючи аналіз, можна сказати, що Л.Толстой сам дотримувався цієї формули як принципу в зображенні почуттів.Вона якби постійно присутня в романі, наповнюючись все більш глибоким змістом, як і таке привичне слово „серце”. ”Это доказывает только то, что у вас нет сердца”,- сказала она. Но взгляд ее говорил, что она знает, что у него есть сердце, и от этого-то боится его” [15;8;305].
Але сам процес художнього занурення в роботу розуму і серця був не одночасним актом генія, а процесом взаємовизначення і взаємовпливу філософських, природничонаукових і передових загально-естетичних ідей. В цьому історично закономірному процесі засвоєння і присвоєння російською літературою другої половини ХІХ століття ідей 1830-1840-х років ще приховані свої несподіванки. І однією із таких несподіванок, здається, ще ніким не відмічена „цитата” Белінського в романі „Анна Кареніна”.
У другій частині роману, коли в гостинній княгині Бетсі виникає розмова про любов, про шлюб по розрахунку і шлюб по любові, Анну втягують у розмову:
„ – Нет, я думаю, без шуток, что для того чтоб узнать любовь, надо ошибиться и потом поправиться, - сказала княгиня Бетси.
- Даже после брака? – шутливо сказала жена посланника.
- Никогда не поздно раскаяться, - сказал дипломат английскую пословицу.
- Вот именно, - подхватила Бетси, - надо ошибиться и поправиться. Как вы об этом думаете ? – обратилась она к Анне, которая с чуть заметною твердою улыбкой на губах молча слушала этот разговор.
- Я думаю, - сказала Анна, играя снятою перчаткой, - я думаю… если сколько голов, столько умов, то и сколько сердец, столько родов любви”[15;8; 164].
Здаючись на перший погляд – світською незобов”язаністю цієї розмови в дійсності таїть в собі напружений внутрішній зміст, який поставлений на нестримано наростаючими почуттями Анни і Вронського , і подальшому розкриттям свого потаємного змісту дивним образом співпадає з міркуванням В.Г.Белінського про розум і серце в статті „Взгляд на русскую литературу 1846 года”. Критик стверджує, що в основі єдності особистості лежить духовний початок. «Что составляет в человеке его высшую, его благороднейшую действительность? – Конечно, то, что мы называем его духовностию, то есть чувство, разум, воля, в которых выражается его вечная, непреходящая, необходимая сущность». «Чувство–разум–воля» - класична трихотомія в розумінні і поясненні людини філософією і психологією. Але Белінський не може не поставити перед собою питання про матеріальний субстрат цих складових духовності: в цей період критик займається не „трансцендентним я”, а цілком конкретною людиною[6;11]. „Вы, конечно, очень цените в человеке чувство? - Прекрасно! – так цените же и этот кусок мяса, который трепещет в его груди, который вы называете сердцем и которого замедленное или ускоренное быение верно соответствует каждому движению вашей души”[16;9; 35-36].Ототожнення душі і серця проведено не на основі якихось відкриттів психофізіологічного типу, а природньо, таким же природнім і навіть неохідним чином, яким воно вже проведено у віковій традиції народного міроприємства, затвердивши в Біблії і в фолькльорі.
Фіксуючи любий рух почуттів, Л.Толстой в „Анні Кареніній” налаштований не тільки вперед, до результату, але й назад, до початкової точки зародження цього почуття. І саме головне: проявляється рух почуття розумом або джерело його – серце? Художньо ж важливо зафіксувати, як протікає процес раціоналізації почуттів і як думка „очувствляется”. Захоплюючий точний опис цього процесу представлено в знаменитій сцені зустрічі Кареніних на вокзалі. Вся безпощадна правда відношень викрита через зображення механізму взаємопроникнення, „обмін” почуттів і думок.
Анна бачить обличчя чоловіка: „Ах, Боже мой ! отчего у него стали такие уши? Подумала она...”[]. Відчуття-сприйняття зразу переведено у форму запитання (від чого?), який настільки незвичайний і простий. Що означає „стали”? Вуха не могли фізично змінитися за час відсутності Анни. А що ж змінилось? Змінилась героїня – її сприйняття знайомого, привичного змінилось під впливом емоцій, пробудженого серця. Тут же зафіксовано: „…неприятное чувство щемило ее сердце”. В миттєвому самоаналізі власних почуттів Анна дозволяє разючому її „чувству недовольства собой” пробити стіну, якби сказали психоаналітики, „катектирувати” власні настанови і повністю усвідомити, тобто дати собі звіт в природі пережитих емоцій: „...прежде она не замечала этого чувства, теперь она ясно и больно сознала его” [15;8;472].