Таким чином, право і закон є взаємопов'язаними, але різнопорядковими соціальними явищами. Як об'єктивне соціально-культурне явище право і за часом, і за своєю суттю і змістом передує юридичному закону як продукту суб'єктивної творчості, похідному волеустановчому акту законодавця. Але йдеться не про просте протиставлення права закону. Йдеться про складну природу їх діалектичного взаємозв'язку, коли одне й те ж поняття права по-різному може визначатися на різних ступенях його конкретизації.
Справді, тільки інституйоване у формі закону, юридичного нормативного акта право може виконувати роль регулятора суспільних відносин. Зовнішня, примусова обов'язковість однією із суттєвих ознак юридичної норми, за допомогою якої лише і можлива реалізація суті права — забезпечення суспільне необхідної рівноваги двох моральних інтересів — свободи особистості і загального блага. Але попри уявлення, що закон як переважно нормативний елемент права має містити у собі в концентрованому вигляді всі властивості і ознаки права (і з цієї точки зору доцільно говорити про співвідношення загального, особливого й одиничного в праві) в конкретній дійсності зміст права у процесі законотворення може бути й викривлено. Закон, який є волеустановчим актом законодавця, незважаючи на його ефективність як форми правотворення, за своєю суттю - певний суб'єктивний вираз права або визначення поняття справедливості щодо належної (за конкретних умов і конкретних відносин) рівноваги між приватною свободою і публічним благом. Хоча зрозуміло, що окремі (або часткові) форми чи прояви права, тобто чинні закони, підзаконні нормативні акти у конкретно-історичних суспільствах і державах мають характер цілком відносний і тимчасовий, бо визначаються плинними історичними умовами, неабияку роль серед яких відіграють ідеологічні фактори. Юридичний закон як загальне поняття після свого формулювання і схвалення законодавцем здійснюється в юридичній практиці через особливі судження в одиничних, конкретних випадках або справах. За всієї своєї можливої техніко-юридичної досконалості закон не може охоплювати усі багатоманітні життєві ситуації, які складаються або можуть скластися у суспільстві.
В ході виконання даної роботи було використано велику кількість правової літератури, в тому числі і наукової. Було розкрито питання, що стосуються такого поняття як закон та досліджено систему національного законодавства, зроблено висновки, зокрема, що вдосконалення чинного законодавства має бути постійним процесом, спрямованим на вдосконалення, поліпшення та оптимізацію правового регулювання існуючих суспільних відносин. Майбутнє законодавство України має бути досконалим і за змістом і за формою. Умовою створення досконалої системи законодавства є пізнання об’єктивних закономірностей суспільного розвитку, які потребують правового регулювання. Основним засобом формування і вдосконалення системи національного законодавства як цілісної системи є насамперед законодавча діяльність, яка паралельно із систематизацією забезпечить злагодженість та дієвість законодавства.
Список літератури
1. Конституція України із змінами , внесеними Законом України від 8 груд. 2004 р. № 2222- IV : Офіц. видання. - К.: Міністерство юстиції України, 2006.
2. Андрусяк Т.Г. Теорія держави і права. - Львів : Фонд " Право для України", 1997.
3. Алексеев С.С. Общая теория права. – М., 1994, Т.2
4. 3абарний Г.Г., Калюжний Р.А., Шкарупа В.К. Основи держави і права : Навч. посіб. - К.: Вид-во Паливода А.В., 2001
5. Козюбра М.І. Прискорення соціально-економічного розвитку і теоретичні проблеми вдосконалення правового регулювання // Право України. – 1997.- №1. – С.8.
6. Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К.: Наукова думка, 1998.
7. КРИВЕНКО Л. // Воля народу, її трансформацiя у державну волю. (Теоретичнii конституцiйнi питання державно-правової реформи), К.,2003
8. Коростенко. М.П.//Вдосконалення українського законодавства в умовах інтеграції в європейське співтовариство// Правовик онлайн//www.lowbit.com
9. Лазарев В.В. Липень С.В. Учебник «Теория государства и права». – М.
10. Лисенкова О. Система законодавства України: структурно-функціональна характеристика. Кандидатська дисертація – К., 2001. – 228 с.
11. Медведчук В. Від системної правотворчості до систематизації національного законодавства // Юридичний вісник України. — 1999. — № 42. — 21—27 жовт.
12. 0снови держави і права : Навч. посіб. / Гусарєв С.Д., Калюжний Р.А. та ін. - К.: Либідь, 1997.
13. Основи держави і права України : Посіб. / За ред. Настюка М.І. - Вид. 2-е, доп. і випр.- Львів : " Вільна Україна", 1994.
14. Приступа М.І., Олійник М.П.Основи держави та права : Посіб.- Хмельницький : " Поділля", 2000.
15. Рабінович П.М. Основи загальної держави і права : Навч. посіб.-Вид. 5-е.- К.: Атіка, 2001.
16. Теорія держави і права : Навч. посіб. / За заг. ред. Лисенкова С.Л., Копєйчикова.-К.: Юрінком Інтер,
17. Скакун О.Ф. Теорія держави і права ( Енциклопедичний курс ) : Підруч.- X.: Еспада, 2006.
18. Шмельова Г. Юридичні засоби удосконалення змісту і форми законодавства. Концепції розвитку законодавства України. Матеріали науково-практичної конференції. К. – 1996. – 508 с.