Істинно народний «Тарас Бульба» – романтичний епізод з великої епопеї життя цілого народу. Це один з кращих творів Гоголя. Марно намагаючись виразити свої романтично-історичні інтереси в наукових творах й університетських лекціях, Гоголь знайшов для них блискучий вираз в художній творчості. Відвернуті і розтягнуті епопеї епохи класицизму, на чолі з «Россиядой» Хераскова, не увійшли до класичної російської літератури. Не увійшли до неї і декілька менш відвернутих героїчних поем Рилєєва, Кюхельбекера і А.Одоєвського. Але в неї міцно увійшла жива і вільна героїчна повість Гоголя, що спирається на традиції усної народної творчості і є разом з тим цілком оригінальним створенням видатного таланту[51].
Головна таємниця Гоголя пов'язана з його творами. І зокрема, з тією зміною, яку протягом півтора століть зазнала його літературна репутація. Гоголь завоював літературне визнання буквально з першої книги (якщо не рахувати «Ганца Кюхельгартена», авторство якого для сучасників залишилося таємницею). Але була в цьому визнанні деяка неповнота, збитковість: вважали, що значення письменника обмежене лише межами Росії. «Гоголь, при всій невід'ємній величності його таланту, не має рішуче ніякого значення у всесвітньо-історичній літературі», - писав в 1842 р. Белінський. Так думали і говорили люди самих різних суспільних і художніх поглядів: «Для іноземця, який не в змозі тріпотіти від художньої майстерності автора, вся краса зникає за недоліком життя ціннішого і більш загальнозрозумілого»[52]; «Зі всім своїм величезним талантом Гоголь ніколи не буде такий близький і споріднений, такий зрозумілий Європі, тому що його типи чисто росіяни, тоді як тургенівські типи – загальнолюдські...»[53]; «Іноземці... Гоголя не розуміють – настільки він нерозривно пов'язаний саме з цими незрозумілими європейцю «страхітливими непорядками нашими»[54].
Проте автор останнього вислову не помітив, що якраз в цей час здійснювалася дивовижна зміна: Гоголь поступово займав все більш видне місце в світовій культурі. У 1909 р. під час святкування сторіччя з дня народження Гоголя французький письменник і історик літератури академік Ежен Мелькіор де Вогюе сказав: «Гоголь вклав в свої чисто національні картини таке широке, таке глибоке знання людини, що ці місцеві образи примушують битися серця всюди, де тільки є люди»[55]. Виявилось, всупереч прогнозам, що іноземці «в змозі тріпотіти від художньої майстерності автора», хоча його творчість обмежена не тільки матеріалом російського життя, але і її головним чином нижчими сферами або, по виразу самого Гоголя, нижчими «рядами».
І тут виявляється ще один парадокс гоголівської творчості. Увага художника майже цілком прикута до звичайного і повсякденного – до «дрязгу життя», як він говорив. Але «що таке майже кожна з його повістей? Смішна комедія, яка починається дурощами, продовжується дурощами і закінчується сльозами і яка, нарешті, називається життям», - писав Белінський[56]. Фабула гоголівського твору свідомо анекдотична. Наприклад, в повісті «Коляска» поміщик Чертокуцький, запросивши гостей оглянути його модну коляску, якої насправді у нього не було, сховався в свою стару коляску, де його з ганьбою і виявили. У комедії «Одруження» жених Подколесин постійно роздумував, яка наречена краще і чи варто взагалі одружуватися. Він не знайшов нічого кращого, як перед самим вінцем виплигнути у вікно і вбігти. У іншій комедії – «Гравці» – один картковий шулер, Іхарєв, намірився обдурити інших, але був ними обдурений і після цього став скаржитися. Деколи анекдотичні події набувають ще і фантастичного колориту, як в повісті «Ніс», що розповідає про втечу і повернення на місце носа майора Ковальова. Майже всі герої Гоголя – люди дрібні, приземлені, вульгарні. «Пошлість вульгарної людини» – так, за словами письменника, визначив точку його зору Пушкін[57].
У кращих творах Гоголь вперше в історії російської літератури з такою силою реалістичної, соціальної сатири намалював нещадно викриваючу картину життя і побуту поміщиків і чиновників в кріпосній Росії, показав гнилість саме державно-кріпосницького ладу, виступив в захист інтересів пригноблюваного народу, в гострому сатиричному світлі зображаючи світ насильства, вульгарності і обману.
У своїй творчості, особливо реалістичній, Гоголь не виявляв ідейних коливань і не підпадав під впливи із сторони. Навпаки, в своєму розумінні життя він був принциповий і послідовний до кінця.
Таку ж принциповість і послідовність Гоголь проявив і в своїй творчості, у вирішенні власне художніх завдань. Не будучи талановитим мислителем, він був геніальним художником. Він володів винятковою здатністю образного мислення. І зображаючи життя у світлі своїх ідеалів, створюючи поетичні образи на основі своїх ідейних задумів, він створював для цього такі творчі форми, які цілком відповідали змісту його творів, досконало передавали його характерні особливості[58].
У цьому сенсі Гоголь виступив в історії російської літератури як творець нового поетичного стилю. Спираючись тут на кращі творчі зразки російської літератури, а також на творчість ряду другорядних письменників українського походження, що увійшли, подібно йому, в російську літературу (В. Г. Наріжний, А. Ф. Квітко-Основ’яненко та ін.), він не мав все ж таки в цьому відношенні прямих і безпосередніх попередників. Він творчо мислив дуже сміливо, активно і самостійно. Він сказав нове слово у області російської літератури і зайняв своє особливе і видатне місце в розвитку російської національної художньої культури.
Всі основні особливості гоголівського стилю – особливості жанру, композиції, поетичної мови його творів – витікають з того ідейного завдання, яке ці твори здійснюють.
«Чесний син своєї землі», який «писав не те, що було легше для його таланту, а добивався писати те, що вважав корисним для своєї вітчизни» – таким і залишився образ геніального сина російського народу в очах поколінь, в представленні прогресивного людства[59].
Наш народ дбайливо зберігає і глибоко вивчає, ретельно розробляє, науково осмислює і творчо сприймає все те із спадщини Гоголя, що не відійшло в минуле, що залишилося безсмертним.
Працюючи над мовою своїх художніх творів, переважно реалістичних, Гоголь брав дуже велику участь в оформленні, збагаченні, розвитку російської загальнонаціональної літературної мови на новому історичному етапі його розвитку. Він брав активну участь в боротьбі передової літературної громадськості свого часу проти жаргонів правлячих реакційних кругів, жаргонів, які, як указував І.В. Сталін, позбавлені якої-небудь мовної самостійності і приречені на животіння[60].
Величезне значення Гоголя для передових шарів російського суспільства полягало в тому, що своїми творами він дав йому можливість усвідомити всю помилковість і ілюзорність тієї багатозначності, якої зовні було пройняте життя пануючих шарів самодержавно-кріпосницької Росії, тієї багатозначності, яка спиралася на всю систему класових привілеїв дворянства і вищого чиновництва, виражала її, служила одним із засобів одурманення і пригноблення народних мас і в той же час вже давно не мала для себе реальної підстави, а в гоголівські часи, вже тільки прикривала собою занепад і розкладання, охоплюючи ці пануючі шари, кризу всього самодержавно-кріпосницького ладу, що заглиблювалася. Реалістичні твори Гоголя розкріпачували суспільну свідомість російського народу. У цьому їх нескороминуче народне значення.
От чому такі незадоволені були творами Гоголя чиновно-дворянські круги, що були реакційним миколаївським режимом, що захищав цей лад, вже приречений на загибель. От чому так третирувала Гоголя-художника вся реакційна журналістика. От чому, навпаки, з таким щирим співчуттям і неприхованим захопленням приймала його твори передова російська громадськість на чолі з Пушкіним, пізніше – на чолі з Белінським.
Отже, залишаючись творчим віддзеркаленням неповторної епохи в історичному розвитку Росії, епохи, що давно відійшла в минуле, образи Гоголя, містячи в собі величезну пізнавальну силу, живуть дотепер в російській національній свідомості і служать засобом боротьби з пережитками минулого в теперішній дійсності.
Твори Гоголя дотепер є для нас одним з найбільших зразків сатиричної творчості, на який цілком можуть орієнтуватися сучасні письменники.
Твори Гоголя відрізняються не тільки глибиною і значністю свого ідейного змісту, що відобразив своєрідний період в історії російського суспільства, але і відповідною цьому змісту художньою формою, яка у всіх своїх основних особливостях виявляє виняткову творчу продуманість, вишуканість і закінченість.
Черпаючи творчі сили в цій російській людині, в народі-трудівнику, волелюбному і мужньому, Гоголь з щирою любов'ю зображав риси, властиві істинним синам такого народу. У безсмертних творіннях Гоголя звучить і нині могутній голос великого сина російського народу, геніального письменника-патріота:
Спираючись на кращі творчі досягнення російських письменників-реалістів першої третині XIX ст., Гоголь, виходячи з особливостей свого світогляду, відобразив нові сторони і особливості російського суспільного життя і створив нові, оригінальні принципи художнього зображення, перевершуючи тут у багатьох відношеннях своїх попередників.
Складний і суперечливий був процес формування світогляду Гоголя. Юнацькі волелюбні віяння з часом набули зрілого сатиричного устремління великого і яскравого таланту. Однак, стикнувшись з тупою стіною царської бюрократії, Гоголь, не володіючи стійким світоглядом, не зміг витримати натиску чужих його покликанню і таланту, ворожих людству сил гніту і реакції.