Проблематика роману К. Вольф «Роздуми про Крісту Т.» у літературній критиці
ЗМІСТ
Вступ ……………………………………………………………….…………..3 – 4
Проблематика роману К. Вольф «Роздуми про Крісту Т.» у літературній критиці
1. Проблема «приходу людини до самої себе» у роботах Г. Е. Воротникової,
Л. Г. Лущік, М. Г. Рудницького………………………………….……..…... …5 – 7
2.Проблема «недомовленості» долі Крісти Т. у роботах Г.Ратгауза,
Г.С.Руцької………………………………………………………………….... 8 – 10
3. Проблема нового світосприйняття у роботах Л.Г. Лущік ,
М. Г. Рудницького …………………………………………………………... 11 – 13
Висновки ………………………………………………………………………..… 14
Список використаної літератури ………………………………………………… 15
Прозу Крісти Вольф ніяк не можна рекомендувати для «легкого читання»: її книги вимагають від читача співпраці, співтворчості. Письменниця не обіцяє нам зручностей, не запрошує розташовуватися в своєму художньому світі «як вдома» − спершу, як би говорить вона, цей будинок треба ще побудувати. У письменниці немає для читачів «готової» історії, яку можна викласти «по порядку», немає традиційних «героїв», думкам, відчуттям і вчинкам яких ми так хотіли співпереживати і довіритися, немає, як правило, і «захоплюючого» сюжету, перипетіями якого нам хотілося захопитися. До того ж і сам автор являється не в звичній ролі помічника і поводиря, який рано чи пізно розплутає всі хитросплетіння інтриги, вирішить всі конфлікти, стараючись при цьому тактовно не нагадувати про свою присутність, навпаки, вона, це присутність, відчувається постійно і настійно: автор турбує читачів питаннями, залучає до своїх роздумів, робить співучасниками.
Творчість Крісти Вольф досліджували багато науковців, зокрема, М.Рудницький, Г.Е. Воротнікова, Д.Затонський та ін. Зокрема низька критиків та літературознавців: Л.М. Каспаров, М. Баслер, Д. Затонський та інші зверталися до “німецького минулого” як до підґрунтя встановлення реалістичної літературної історії.
Актуальність даної роботи продиктована такими моментами:
1) взаємини автора з читачем. Автор виступає тут не як розповідач, а як партнер в діалозі, як співбесідник і, що найважливіше, як єдина дійова особа книги, бо головною дією, предметом і суттю оповідання стає роздум і саме логіка роздуму визначає всю художню побудову роману;
2) взаємини людини і суспільства;
3) аналіз суспільних проблем і їх вплив на життя людини, а особливо жінки.
Об’єктом нашого дослідження є творчість Крісти Вольф, зокрема її роману «Роздуми про Крісту Т. у літературній критиці».
Предметом аналізу є проблематика роману Крісти Вольф «Роздуми про Крітсу Т.» у літературній критиці.
Мета дослідження – виявити і проаналізувати проблематику роману К. Вольф «Роздуми про Крісту Т.» у літературній критиці.
В умовах соціалізму кожній людині необхідно знайти «шлях до себе» − визначити місце в житті, справа до душі, знайти покликання, тільки тоді його громадський обов’язок буде виконаний сповна. У контексті цій, основній думці роману і слід придивитися до «проблематичного» образу головної героїні. З’ясовується, що зовсім не всі «звичні мірки», за допомогою яких прийнято оцінювати внесок людини в загальну справу, для неї прийнятні. І письменниця пильно вивчає ці загальноприйняті мірки: професійний успіх, суспільна діяльність − чи не мізерний, особливо для жінки? Хіба пристрасне бажання Крісти Т. створити сім’ю, виховувати дітей суперечить суспільній користі? Ні, звичайно. Але це її прагнення в кращому разі сприймається як щось само собою зрозуміле, а в гіршому − як претензія на «міщанське щастя». Всією системою виховання і освіти їй із самого початку пропонувалося будувати своє життя за канонами змагальності, де в розділ кута ставився успіх, цілеспрямованість, воля, уміння подолати, а деколи і переламати себе. «Але чи так вже придатні ці канони для всякої жінки, якщо не всякому чоловікові вони по плечу? І чи обов’язково ідея жіночого рівноправ’я повинна припускати однакову для чоловіків і жінок шкалу оцінки?» [3,с.125] Ось питання, до яких підводить читачів цей роман. Вони, ці питання, безумовно, актуальні для сучасного суспільства, але корінням своїми йдуть в глибоку старовину. Як побачимо, перспектива історико-культурних досліджень Крісту Вольф не відлякає.
Головну думку свого роману Кріста Вольф формулює з полемічною загостреністю: на сторінках її книги кілька разів згадується гасло: «Якщо не зараз, то коли?!» [2,с.82]. Гасло цього, надзвичайно популярного в НДР в перші роки соціалістичного будівництва, закликав трудящих віддати всі сили в ім’я торжества нового світу. Небувалість історичної місії виправдовувала тимчасові труднощі, витрати, позбавлення і навіть хвороби зростання. Проте в ту пору, коли створювався роман, фундамент соціалізму в країні був закладений непорушно і міцно, «новий світ, який ми хотіли зробити недоторканним, хоч би замінивши собою один з каменів його фундаменту, - цей світ існував насправді». Пора було серйозно задуматися не про тимчасові тактичні віхи, а про дійсні цілі нового суспільства, де «вільний розвиток кожного є умова вільного розвитку всіх». Пора було пригадати про Крісту Т., про кожну долю, наскільки б складну і нетипову вона не здавалася. Треба було дорожити людьми. Звідси і полемічні переосмислене питання: «Якщо не зараз, то коли?» [2,с.82].
У гуманістичній концепції німецької письменниці Крісти Вольф ідея особового самовдосконалення, сформульована І. Бехером як «прихід людини до самого собі», займає центральне місце і отримує обґрунтування в естетичній теорії «суб’єктивної автентичності», що викладається письменницею в цілому ряду робіт . «Суб’єктивна автентичність» передбачає необхідність авторського «уживання» в матеріал твору, «відчуття» душевного світу героїв [6,с.16]. У прозі К. Вольф відношення між автором і героєм носять конститутивний характер, задаючи гуманістичну домінанту її творчості в цілому. Мірою всіх речей в художній концепції Вольф стає людина у всьому різноманітті його особових характеристик. Істина, за переконанням письменниці, проходить перевірку на міцність перш за все у сфері внутрішньої екзистенції. Звідси не лише і не стільки естетичне, скільки. У творчості письменниці етичне самопізнання особи набуває часом форми конфронтації її з самою собою і з великим світом.
Зіткнення одиничного і загального, контурно позначеного в творах шестидесятих років («Московська новела», 1961 і «Розколоте небо», 1963), заглиблюється в романі «Роздуми про Крісту Т.» (1968) і набуває онтологічного статусу в міфологічних романах «Кассандра» (1983) і «Медея» (1996). Якщо прагнення до філософських узагальнень на ранньому етапі творчості Вольф не було помітне із-за соціальної конкретики, то в пізніх творах воно виходить на перший план, а зовнішній дієвий рівень починає сприйматися більшою чи меншою мірою як його ілюстрація.
Проблему особистого вибору Вольф вирішує на основі звернення до жіночої теми, підвищена увага до якої представляється одній з найбільш важливих особливостей творчості письменниці. Для Крісти Вольф тема жінки, безумовно, носить знаковий характер. В рамках її письменниця вирішує ширшу проблему − поведінка людини в суспільстві і її буття в світі. Завжди приховано присутня в творах письменниці тема протистояння жіночій особі як носія вищих духовних ідеалів незавершеної дійсності.
У підвищеному інтересі К. Вольф до феномену жінки виявилося її бажання нагадати про те, що людське буття не вичерпується соціальною проблематикою. Звернення до теми протистояння чоловічого і жіночого початків дозволило німецькій художниці вийти за межі суспільно-політичної злободенності.
Таким чином, розвиток Вольф-письменниці проходило під знаком інтенсивного інтересу до особової проблематики і жіночої теми, а також активного пошуку нових ідейно-естетичних форм освоєння дійсності, які дозволили б їй відмовитися від емпіричної даності і наблизитися до вічного змісту життя.
Роман становить напружені роздуми, осягнення сенсу існування,особливість однієї особи, одного життя, яка трагічно обірвалась в 35 років. «К.Вольф показала пошуки вірного судження. Автор імітує психічні особливості процесу спогади, внось деякий елемент хиткості. Протягом цього твору автор показує читачу як Кріста Т. розуміє світ і дотримується правил того часу. Внутрішній стан головної героїні знаходиться в гармонії не дивлячись на якісь ії невдачі.» [4 с.186]
2. Проблема «недомовленості» долі Крісти Т. у роботах Г.Ратгауза, Г.С.Руцької
«Роздуми про Крісту Т.» - другий роман письменниці (інколи його називають повістю) – відзначається набагато більшою художньою цілісністю та міцністю фактури. В центрі роману своєрідний характер, «недомовлена» доля молодої обдарованої жінки Крісти Т., яка починає писати, яку рано забрала в могилу хвороба. Очевидно, що Кріста Т. дуже дорога автору і, при всій своїй вугластості, незвичайності своєї поведінки, швидко завойовує любов читача.
«Ця «беззаконна комета в колі розчислених світил» не терпить фальшу, обурюється будь-якому прояву жорстокості до людей або к тваринам, відзначається незвичайною ясністю душі, рішучістю у вчинках та моральним максималізмом. По суті ,вона вже сьогодні намагається жити по законам комуністичного майбутнього, бо тільки там висповіданий нею еталон моральної досконалості може стати загальною нормою. Критик з НДР Герман Келлер вдало дав заголовок своїй статті про цей роман «Елегія Крісти Вольф». І це вірно не тільки тому , що героїня так рано вмирає і в фіналі роману подруга приїжджає на її могилу :«Кладбище раскинулось просторно, вдалеке от деревни… В головах у неё росли два куста облепихи (Кристы.- Г.Р.) росли два куста облепихи. Небо над ними отливало той чистотой и нежной голубизной, которая поражает, как удар. » [2,с.156] Головний початок «елегії» у тому, що Кріста Т. мріє зразу, негайно знищити все жорстоке, вульгарне, недобре. І зазнає поразки. Але цій (нехай нездійсненній, але високій) мрії ми співчуваємо більш, чим, наприклад, практицизму іншого письменника, Блазінга (другорядний персонаж повісті) , який робить кар’єру самовіддано працюючи ліктями,який зневажає усіх навколо. «Чудаковатість» Крісти Т. позникає саме тому, що вона дуже мрійна, дуже випереджує час.