Роман «Важкі часи» не втратив актуальності, оскільки ми фактично продовжуємо жити у капіталістичному, класованому суспільстві, де матеріальний успіх є визначальним, де відносини часто будуються на користі, егоїзмі, факті.
Предметом дослідження є узагальнення типових соціальних рис епохи у романі «Важкі часи».
Мета роботи – на основі даного роману проаналізувати політичне та соціальне становище Англії у середині 19 століття.
Робота складається з:
· вступу
· 3-ох розділів
· висновку
· списку використаної літератури
У розділі І ознайомлюємося з передумовами написання роману «Важкі часи».
У розділі ІІ аналізуємо художні особливості даного роману.
У розділі ІІІ окреслюємо становище різних соціальних верств у романі «Важкі часи».
І.Передумови написання роману «Важкі часи»
« «Важкі часи» - один з небагатьох англійських романів 50 – их років, у якому безпосередньо висвітлювався конфлікт капіталу і праці, підприємців і робітників. Загострення суспільної боротьби, піднесення чартиського руху у 1854 році сприяли написанню роману.»[3,283]
Восени 1853 року в Англії з’явились перші ознаки промислової кризи. Країною прокотилася хвиля загальних страйків. За цих обставин активізувала свою діяльність революційна партія чартистів. Боротьбу очолив Е.Джонс. Він вів сміливу та рішучу агітацію проти уряду, за народну хартію і подальший підйом революційного руху. У березні 1854 року в Манчестері – найбільшому центрі англійської промисловості – був скликаний Робітничий парламент, до якого увійшли представники всіх підприємств. У 1854 році в Англії існувало два парламенти: парламент у Лондоні і парламент у Манчестері, парламент багатих і парламент бідних. Панівні класи були не на жарт перелякані. Війна між двома соціальними силами стала жорсткою, відкритою, всіма визнаною і для всіх очевидною.
В новій історичній обстановці Діккенса знову почала хвилювати проблема «егоїстів». Його глибоко обурює практика тих підприємців, які не бажають рахуватися ні з чим, окрім власної вигоди і власних інтересів.
Уже розпочавши друкування «Важких часів» у своєму журналі, Діккенс писав місіс Гаскел, з якою саме в цей період свого життя перебував в найбільш тісному ідейному і дружньому контакті:
«Моїм завданням є показати ті жахливі претензії на верховенство, які пред’являють певні підприємців, і те, як подібні люди полегшують можливість росту незадоволення серед робітників». [3,287]
Роман «Важкі часи» присвячений Карлейлю, видатному англійському публіцисту, історику, філософу. У листі до Карлейля, написаному у липні 1854 року, Діккенс говорить про основне завдання свого нового твору:
«Моя книга, хочу надіятись, змусить деяких людей замислитись про жахливу помилку наших днів». [3,287] Ця помилка - ведення політики, яка змушує забувати про живих людей, їх страждання та їх інтереси за абстрактними цифрами та бездушними формулами.
У листі до Чарлза Найта від 30 січня 1854 року він пише:
«Моя сатира - спрямована проти тих, хто бачить тільки цифри та факти й більше нічого, - проти представників найжахливішої і найпротиприроднішої вади нашого часу, - проти людей, що на багато років наперед завдають більшої шкоди справді корисним істинам політичної економії…
Саме ті люди зі схибленим мозком… втішають робітників, які мусять день у день ходити на роботу за дванадцять миль від дому, тим, що, мовляв, пересічна відстань між двома населеними пунктами по всій території Англії не перевищує чотирьох миль.» [5,142]
Значення роману «Важкі часи» - одного з найвидатніших творів англійського критичного реалізму – виходить далеко за межі сатири на манчестерських підприємців та їх філософію. Нова книга Діккенса виявилась яскравим зразком сатири на англійську промислову буржуазію в цілому. Діккенс наніс їй нищівний удар, показав згубні результати влади грошей і приватного інтересу.
ІІ. Художні особливості роману «Важкі часи»
Незвичайність форми «Важких часів» пояснюється новизною творчого задуму романіста, який звернувся до нового аспекту зображення дійсності. Вперше у творчості Діккенса змістом роману стає пряме відображення того конфлікту, який був визначальним для його епохи, - зіткнення робітників і підприємців, причому все, що ускладнює і опосередковує цей конфлікт, навмисно витіснене на другий план або взагалі не входить у поле зору письменника.
«Це найкоротший з романів Діккенса, у ньому немає ускладненої інтриги, переплетення взаємовідносин численних дійових осіб, немає лірики і гумору, а фінал так мало нагадує щасливі розв’язки Діккенса.» [4,208]
«Роман «Важкі часи » - це роман – схема. Твір відзначається спрощеною картиною світу. Типове місто Діккенса, живе місто з поетичними, хоча й похмурими , окраїнами, з трагічною романтикою бідних кварталів, з красою туманів, тьмяних ліхтарів, розкішшю магазинів, це місто зникло. В новому романі Діккенса зникло безкінечне різноманіття людських індивідуальностей, збереглося лише протиставлення представників класів.» [7,268]
Щодо композиції, роман характеризується простотою і чіткістю. Він ділиться на три частини. Назва кожної частини символічна.
В першій частині «Посів» - ставиться проблема, яка підлягає подальшому вирішенню. З самого початку викладається «теорія факту» - вчення, яке поширює у місті Кокстаун Гредграйнд. Автор дає різку сатиру на виховну систему Гредграйнда. У дусі цієї системи виховуються його власні діти, її принципами керується все місто Кокстаун і промисловий король цього міста - Баундербі. У виховній системі Гредграйнда неважко впізнати пародію на вчення класиків буржуазної політекономії, яка вже не раз піддавалась різким насмішкам Діккенса у попередні роки його літературної діяльності.
У першій книзі вже передбачені колізії і катастрофи, які виникнуть у романі як неминучий наслідок певних причин. Шляхи розвитку роману намічені і витоки подій зрозумілі, як зрозуміла ідея Діккенса, типова для його пізніх романів: посіяне зло раніше чи пізніше принесе свої плоди.
Друга книга роману названа автором «Жнива». Тут виявляються згубні результати виховної системи Гредграйнда. В родині Гредграйнда назріває одна катастрофа, на заводі Баундербі – інша. Розпадається сім’я дочки Гредграйнда – Луїзи, його син – Том скоює злочин. На заводі Баундербі, який будував свої взаємовідносини з робітниками на основі «теорії факту», починається страйк.
У третій книзі – «Збирання в житниці» ми бачимо розв’язку. Теза Діккенса доведена: «теорія факту» не лише шкідлива для суспільства, але обрушується в першу чергу на її ж послідовників.
ІІІ. Становище різних соціальних верств у романі «Важкі часи»
1. Філософія панівного класу
Роман «Важкі часи» - один з найсуворіших і найпохмуріших творів Чарлза Діккенса. К.Шахова зазначає, що « ніде Діккенс не критикує капіталізм і капіталістів так безжально, саркастично, як у цьому романі ».[10,129]
Образ Гредграйнда побудований на тому ж принципі, на якому будувались образи багатьох персонажів діккенсових романів. Це - гострий шарж, сатиричне перебільшення.
Гредграйнд – проповідник «теорії факту». В його образі Діккенс викривав послідовників цього шкідливого і антигуманного вчення, яке, на думку письменника, сприяло поширенню багатьох темних сторін суспільного життя.
Навіть зовні Гредграйнд прямолінійний і в цьому символічне відображення прямолінійності його філософії:
«Задля більшої ваги промовець іще підкреслював кожну свою фразу, черкаючи квадратовим пальцем по вчителевому рукаві. Додавало ваги тим словам і промовцеве чоло, що квадратовим муром здіймалось на підмурку з брів, під яким, у двох темних западинах, ніби у підвалах, вигідно поміщались затінені муром очі. Додавав їм ваги й промовців рот - рівний, сухий і владний. Додавала їм ваги й лисина його з вінчиком настовбурченого волосся, неначе обсаджена ялинками, щоб захистити від вітру лискучу її поверхню, всю ґудзувату, шкуринка на пирогу з сливами,- ніби в тій голові вже тісно було нагромадженим там, як у коморі, невідпорним фактам. І його несхитна постава, квадратовий сурдут, квадратові ноги, квадратові плечі – ба навіть сама краватка, привчена цупко стискати йому горлянку, мов невблаганний факт, - усе те додавало ваги його словам.» [2,25]
Діккенс підкреслює цілковиту байдужість Гредграйнда до інших людей, невміння і небажання вийти за межі сухої статистики. «Він завжди готовий зважити і виміряти будь – який вияв людської натури і сказати вам достоту, чому він дорівнює ». [2,26]
Основний принцип його філософії – все повинно оплачуватись. «Ніхто, ніколи і нікому не повинен давати що - небудь або надавати якусь допомогу безкоштовно. Вдячність підлягала скасуванню, і всі пов’язані з нею людські якості не існували . Кожен дюйм людського життя , від колиски й до могили, мав являти собою торгівельну угоду. І якщо цим шляхом ми не досягнемо раю, значить, це місце не передбачене політекономією, і нам нічого там робити.» [2,282]
Гредграйнд впроваджує систему «виховання без уяви», яка сприяє розвитку розуму і абсолютно нехтує розвитком почуттів і схильностей. Гредгайнд не визнає гри уяви – ніяких казок, небилиць, дитячих віршиків чи веселих пісеньок. Його діти ніколи не чули про фей, чарівників, чудовиськ. З раннього віку вони почали вивчати факти і цифри, викладені у підручниках.
Школу Гредграйнда , де діти задля уникнення проявів емоційності позбавлені імен і називаються по номерах , звідки вигнана думка, почуття, фантазія, де придушується самостійність дитини, де вчитель має гротескне прізвище Чокамчайлд («душитель дітей»), автор прямо називає вбивстом малолітніх.
Згубного впливу виховної системи Гредграйнда зазнали його учень Бітцер, син Томас і дочка Луїза.
Бітцер – колишній учень, який добре засвоїв заповіді утилітаризму – стає останнім негідником. Він улесливий до керівництва, живе тільки заради самого себе, ніколи не відчуває докорів сумління.