Мирне співіснування людей у романі Даніеля Дефо Життя і незвичайні п (стр. 2 из 4)

Новою у тогочасній літературі ця тема не була. Ще до Д. Дефо з'являлися твори, яких розповідалося про долю нещасних мандрівників, закинутих до нецивілізованого світу.1674 року в Англії опублікували переклад книги арабського письменника XII століття Ібн Туфайля про пригоди Хаджі Бен Йокдане, який досяг великої мудрості, живучи на острові зовсім самотньо. [4; 95-97]

I.2" Робінзон Крузо" як сюжетна модель світової робінзонади"

Роман англійського письменника Даніеля Дефо "Життя і незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо " давно увійшов до скарбниці світової літератури і вразив не одне покоління читачів. Ім'я головного героя спричинило появу поняття "робінзонада", яке означає традиційний у літературі сюжет, побудований на зображенні життя й випробувань персонажа, що потрапив в екстремальні умови, з певних причин був позбавлений людського товариства. [11; 16]

Після появи роману Дефо літературознавча наука збагатилася новим поняттям - "робінзонада", що означає традиційний у літературі сюжет, побудований а зображенні життя й випробувань персонажа, що потрапив в екстремальні мови, з певних причин був позбавлений людського товариства. [11; 15] Звернувшись до Великого тлумачного словника української мови, з’ясовуємо значення даного терміну: " робінзонада" - 1) Літературний твір про подорож з пригодами // Сюжет такого твору;

2) Пригоди, подібні до тих, що трапилися з Робінзоном. [3; 1229].

Особливість роману - поєднання конкретики з широкими соціальними й моральними узагальненнями. Робінзон і людожери, Робінзон і П'ятниця - це неначе змодельована в мініатюрі соціальна історія людства в розумінні просвітителів. Дефо не просто описав життя людини на безлюдному острові, а в художній формі виклав свої просвітницькі погляди на низку питань: що таке людина, що визначає її цінність, як вона має діяти, яку роль відіграє природа в її житті, у чому призначення особистості тощо. Головна ідея роману - уславлення активності, трудової енергії, розуму й високих моральних якостей людини, які допомагають їй опановувати світ, а також утвердження великого значення природи для духовного розвитку людства. Саме така ідея твору, втілена в образі головного героя, започаткувала й спрямувала розвиток нового різновиду роману - робінзонади.

Роман-робінзонада - прикметна риса літератури не лише XVIIIстоліття, а й наступних етапів у розвитку світової літератури. "Робінзон Крузо" активізував появу нових робінзонад у світовій літературі. Традиції Дефо розвиваються в таких творах, як "Острів Фельзенбург" И. Шнабеля (1751), "Новий Робінзон" И.Т. Кампе (1779), "Швейцарський Робінзон" Й.Р. Вісса (1812-1827), "Відлюдник Тихого океану" Ж. Псішарі (1824), "Мауглі" Р. Кіплінга (1894-1895), "Російський Робінзон" С. Турбіна (1879) та ін. [4; 86]

Сучасні письменники теж створюють робінзонади. Так, російська письменниця Л. Петру шевська у творі "Нові робінзони" зображає відчуження сучасної людини, котра змушена тікати від абсурдного й жахливого світу на лоно природи, аби врятуватися морально й фізично. Однак уся трагедія особистості, на її думку, полягає в тому, що втекти людині нікуди, адже від насильства не можна врятуватися самому, потрібні спільні зусилля, спрямовані на перетворення світу. Оповідання "Нові Робінзони" написане у жанрі антиутопії, а мета будь-якої антиутопії - викрити абсурд соціальної дійсності й показати місце особистості в [11; 16]

Розділ II.

Система відносин у романі

II.1 Постать Робінзона Крузо: хто він?

Найважливіший роман Дефо, перший англійський реалістичний роман " Життя і незвичайні пригоди Робінзона Крузо" був написаний у 1719 році. Сюжет роману був обумовлений зростаючим інтересом англійського суспільства до подорожей і географічних відкриттів. В основу роману насправді був покладений сюжет перебування шотландського матроса Олександра Селькірка на безлюдному острові на протязі 4 років (1704-1708).

Проте не варто перебільшувати значення цієї історії для роману Дефо. Вона слугувала лише поштовхом для написання роману, що допоміг оформити головний задум автора - прославити енергію і завзятість людини в умовах незнайомого екзотичного оточення. Герой роману Даніеля Дефо зберігає усю свою енергію від початку і до самого кінця, силу волі, цікавість до людського суспільства, в той час як Селькірк майже здичавів, хоча і зміг підтримати своє існування на острові. В цьому полягає основна різниця між прототипом та ідеальним героєм Дефо. [Зар. лит 17-18 век,333]

Передовий письменник своєї епохи, Дефо вклав в образ Робінзона найбільш душевні настрої і думки. Робінзон виступає в центральній частині роману як сміливий і активний робітник, як людина, яка вірить у свої сили і який перемагає природу. [13,12]

Дефо зумів зробити образ свого героя переконливим і в той же час привабливим. Він не зменшує труднощів і небезпек, які долає Робінзон, детально описує його важкий щоденний труд, який іноді призводить до нікчемних результатів:

"Наконец я решил попытаться сделать челнок или, еще лучше, пирогу, какие делают туземцы в этих странах, почти без всяких инструментов и без помощников, прямо из ствола большого дерева. Я считал это не только возможным, но и легким делом, и мысль об этой работе очень увлекала меня.

Тогда я измерил расстояние, отделявшее мою лодку от моря, и решил вырыть канал: видя, что я не в состоянии подвинуть лодку к воде, я хотел подвести воду к лодке. И я уже начал было копать, но когда я прикинул в уме необходимую глубину и ширину канала, когда подсчитал, в какое приблизительно время может сделать такую работу один человек, то оказалось, что мне понадобится не менее десяти - двенадцати лет, чтобы довести ее до конца…Я был огорчен до глубины души и тут только сообразил - правда, слишком поздно, - как глупо приниматься за работу, не рассчитав, во что она обойдется и хватит ли сил для доведения ее до конца". [5,107-109]

Робінзон - жива людина, йому знайомі і хвилини відчаю (коли наприклад упливає корабель, побачений ним на горизонті або коли він потрапив у сильну течію, намагаючись обплисти свій острів, яка мало не винесла його і відкрите море). Проте у всіх життєвих ситуаціях, навіть у найжахливіших умова, Робінзон проявляє величезну душевну силу, винахідливість і твердість характеру, а сама книга перетворюється у такий собі гімн енергії і нерушимій силі людини. [4; 14]

Робінзон у ряді випадків виступає як благородна і гуманна людина, яка стоїть над своїм класом навіть у ту епоху, коли буржуазія була прогресивною. Він ризикує своїм життям для врятування невідомих йому людей (П’ятниці, капітана корабля іспанців); його взаємовідносини з П’ятницею переростають у справжню дружбу. Під зовнішнім пуританським благочестям Робінзона криється надто здорове сприйняття світу і навіть досить несмішливе сприйняття релігії:

"Увы! Моя душа не знала бога: благие наставления моего отца изгладились из памяти за восемь лет непрерывных скитаний по морям в постоянном общении с такими же, как сам я, нечестивцами, до последней степени равнодушными к вере. Не помню, чтобы за все это время моя мысль хоть раз воспарила к богу или чтобы хоть раз я оглянулся на себя, задумался над своим поведением. Я находился в некоем нравственном отупении: стремление к добру и сознание зла были мне равно чужды. По своей закоснелости, легкомыслию и нечестию я ничем не отличался от самого невежественного из наших матросов. Я не имел ни малейшего понятия ни о страхе божием в опасности, ни о чувстве благодарности к творцу за избавление от нее". [5,78]

Не дивлячись на величезне загальнолюдське і виховне значення образу Робінзона, він наділений і типово буржуазними рисами. Його світосприйняття, його відношення до людей, до природи певною мірою відображає типового англійського буржуа - пуританина 18 століття. До природи він ставиться утилітарно: до дерев він ставиться лише як до пального або до будівельного матеріалу; тварини цікавлять його з точки зору харчування. Єдиний раз він переживає захоплення, спостерігаючи екзотичну природу свого острову, але лише тому, що він відчуває себе не лише господарем цього острову, а і його цілковитим власником. [2,336]

"На другой день, 16-го, я отправился той же дорогой, но прошел немного дальше, туда, где кончался ручей и луга и начиналась более лесистая местность. В этой части острова я нашел разные плоды, в числе прочих - дыни (в большом изобилии) и виноград. Виноградные лозы вились по стволам деревьев, и их роскошные гроздья только что созрели. Это неожиданное открытие удивило меня и обрадовало…" [5, 86]

У характері Робінзона проявляються і ті расові перестороги, які виховала у ньому його епоха. Характерним є епізод з негритянським хлопчиком Ксурі. Юний Робінзон, відбувши два роки у полоні мавританських корсарів, тікає разом з Ксурі. Вони довго вештаються біля берегів Африки, до того ж Ксурі виявляє свою щиру прихильність до Робінзона. Обидва хлопця приблизно одного віку, але це не заважає Робінзонові продати друга капітанові португальського корабля, який займався торгівлею(хоча він і домовляється з капітаном, що той буде гарно ставитися до хлопчика, але на цьому його людяність закінчується). [2,337]

Також варто зазначити, що все ж Робінзон у Дефо залишається позитивним героєм і, відповідно, дуже сильно відрізняється від жорстоких буржуазних колонізаторів. Світосприйнятті Робінзона являє собою поєднання пуританської релігійності і традиційного буржуазного практицизму. Справжнє дитя свого століття і класу, Робінзон не має сумнівів, що Бог наказав його усілякими лихами за неслухняність батькові. [6; 153]