Однак Сакс, освоюючи нові теми відповідно до бюргерського світогляду, дотримував масштабу бюргерсько-протестантської моралі, що в епілогах його драм втілювалася в легко запам'ятовуються формули.
Первісна прихильність до античної теми і традиційний розподіл драми на п'ять частин («Іокаста», «Клитемнестра», «Руйнування Трої») сполучалися з запозиченнями з біблійних текстів німецького героїчного епосу і віршів Боккаччо («Пророк Іона», трагедія «Роговий Зиґфрід», «Комедія про терплячу і слухняну маркграфиню Грізельде» і ін.).
Зі створених Саксом двохсот п'єс на епоху розквіту Нюрнберзького мейстерзингерського театру (1550–1560 р.), заснованого Саксом, приходиться біля ста драм. З них майже третина п'єс відрізняється релігійно-біблійним змістом, інші – близькістю до італійської ренесанської новелістики й іншим джерелам. В оцінці драм критикою немає єдності: від визнання негативними їхньої формальної сторін і наївного змісту до позитивної оцінки тематичної новизни й оптимістичного пафосу. Дійсно, наївність конфлікту і його сюжетного розвитку, перенасиченість подіями, нерозчленованість ознак трагедії і комедії відбивали ту ступінь в історії німецького театру, коли майже нічого не було відомо про закони трагічного і комічного мистецтва і драматична техніка відзначалася примітивністю. Однак справжня заслуга Г. Сакса перед драматургією і театром безперечна: він першим у німецькій літературі ужив терміни «трагедія» і «акт», установив більш тісний зв'язок між дією, прологом і епілогом, віддаючи перевагу світським темам. Сакс першим драматизував «Трістана» і «Пісня про Нібелунгів».
Таким чином, своєю драматичною творчістю Сакс внесла значний вклад у становлення і розвиток цього літературного жанру.
Вагомість заслуги Сакса пояснюється і якісними фастнахтшпілями, які є найбільш розробленою формою вираження ідейних і етичних поглядів письменника.
Фастнахтшпили – власне кажучи «інсценовані шванки», у типологічному аспекті їх зближає комічний план зображення побутової сторони життя героїв, серед яких самий улюблений – спритний, тямущий простолюдин. Сакса залучали сюжети, які дозволяють розкрити гуманістичні етичні погляди простолюдина («Шахрай, що віддає чорта анафемі», «Стара хитра звідниця і чоловік-підкаблучник», «Кошик рознощика», «Витяг дурнів» і ін.). Зближають обидва жанри і віршований розмір – восьмискладний силабічний вірш (кніттельферс) і орієнтація на колоритну народну мову. Структура обох жанрів у Г.Сакса відповідає наступній схемі: сюжет – мораль – персонажі – громадське життя, причому мораль виражена через сюжет, художні особливості відповідають народному погляду на проблему. До пізнього періоду творчості Сакса відносяться наступні типи: повчальний, соціально-побутовий і політичний, антиклерикальний, еротичний.
Комізм фастнахтшпілів починається з карнавального сміху й у своєму розвитку доходить до суспільної сатири. Як панорама німецького життя ці п'єси рівні за значенням «Декамерону» Боккаччо і «Кентерберійських оповідань» Чосера, що підтримує популярність фастнахтшпілів Г. Сакса й у наш час.
Підводячи підсумок своїй творчості в 1567 році, сам поет нараховував всього 6048 творів у 34-х рукописних томах, з них тільки шванків – 1500.
Список використаної літератури
1. Література середньовіччя. Посібник. – К., 2000.
2. Шевлякова Н. Н. Ганс Сакс і шванковая література в Німеччині в Середні століття й епоху Відродження // Збірник праць докторантів, аспірантів і здобувачів.– Майкоп, 2001.
3. Шевлякова Н. Н. Ганс Сакс і народний театр німецької Реформації // Філологічний вісник.– Майкоп, АГУ, 2002.