Автор: Народна творчість.
ДАВНЬОРУСЬКА ЛІТЕРАТУРА
(Уривки з Іпатського літопису)
Ігор рушає в похід. У вівторок 23 квітня 6693 р. Ігор Святославич, внук Олега, виїхав з Новгорода, взявши з собою брата Всеволода з Трубчевська, Святослава Ольговича — свого племінника з Рильська, — свого сина Володимира з Путивля і Ольстина Олексича, Прохорова внука, з Чернігівськими ковцями. Дорогою до ріки Дінця дружину покрила темрява. Затемнення — це погане знамення, як сказали люди князеві. Але Ігор не звернув увагу на попередження і перебрів Донець. Прийшовши до Осколу, він два дні чекав свого брата Всеволода, що йшов іншим шляхом з Курська. Разом Ольговичі пішли до Сальниці.
Перша сутичка з половцями і перемога Ігоря. В обідній час у п'ятницю настигла руська дружина половецькі полки. Покидали погані свої шатра і зібрались по той бік ріки Сюурлій. Виставили русичі своїх полків 6: посередині був Ігорів полк, праворуч — князя Всеволода, а ліворуч — племінника Святослава, перед ним стояв син Володимир зі своїми вояками і полк Ольстина, а попереду — стрільці всіх князів, об'єднані в один полк.
І закликав князь Ігор військо своє до бою. Коли дійшли вони до Сюурлія, виїхали половецькі стрільці їм назустріч, пустивши по стрілі на руських, побігли геть. Далеко від ріки стояли половецькі сили, але почали тікати, хоч русичі ще не встигли переправитись через річку. Святослав Ольгович, Володимир Ігоревич, Ольстин з ковуями та стрільці погнали за ордою, били і брали у полон. Ігор же з братом йшли повільно, не розпускаючи своїх полків.
Головна битва і поразка Ігоря. У суботу на світанку виступили половецькі полки, як борови. Руські князі не знали, кому і на кого йти, бо половців була тьма. Ігор тоді сказав: «Це ми свідомо зібрали на себе всю землю (половецьку): Кончака і Гзу Буруновича, і Токсобича, Колобича, і Етебича, і Теретробича». Позлазили русичі з коней і хотіли пішки, б'ючись, дійти до Дінця: «...або помремо, або живі будемо всі на одному місці». Поранили Ігоря в ліву руку і омертвіла його лівиця, а воєводу ще раніше поранили.
Цілий день до вечора тривала битва, багато було вбито і поранено в руських полках. У неділю вранці тікають ковуї. Намагався князь Ігор повернути їх, бо з ними, ковуями, змішались деякі дружинники. Але все ж таки кращі люди залишились на полі битви, серед них відрізнявся своєю відвагою і мужністю, князь Всеволод. Взяли половці Ігоря у полон, і спостерігав князь, як обороняється Всеволод. Просив князь смерті, щоб не бачити братової загибелі. Таку святу неділю навів на них господь свій гнів замість радощів і веселощів — жаль на річці Каялі1.
1 Каяла — можливо, це алегорична назва ріки жалю і суму.