В Україні відсутністю обов'язковості реєстрації всіх суб'єктів господарювання пояснюється відсутність єдиної системи органів, що реєструють. Як органи, так і порядок державної реєстрації різні й залежать нині від виду суб'єкта, що реєструється.
Некомерційні організації реєструються різними органами виконавчої влади або місцевого самоврядування. При цьому порядок реєстрації визначається спеціальними нормами, які в основному містяться в законодавчих актах, що визначають правовий статус окремих видів некомерційних організацій. Так, для благодійних організацій він установлений ст. 8 Закону України "Про добродійність і благодійних організаціях" від 16 вересня 1996 р. і Положенням про державну реєстрацію благодійних організацій від 30березня 1998 р., для громадських організацій, правовий статус яких спеціальними законодавчими актами не визначений, - ст. 15 Закону України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р., для релігійних організацій - ст. 4 Закону України "ПРО свободу совісті й релігійних організаціях" від 23 квітня 1991 р. і т.д.
Порядок реєстрації суб'єктів підприємництва в порівнянні з порядком реєстрації некомерційних організації більш уніфікований, але й він не однаковий і залежить від сфери здійснення підприємницької діяльності створюваного суб'єкта. Загальний порядок, як правило, поширюється на учасників ринку товарів і послуг. Він урегульований ст. 8 Закону України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р. і Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності від 25 травня 1998 р. (далі - Положення про державну реєстрацію). Поряд із загальними, можна виділити спеціальні правила реєстрації окремих суб'єктів підприємництва. Вони встановлені для банків, фондових бірж, засобів масової інформації й ін. Саме державна реєстрація підтверджує виникнення нового суб'єкта підприємництва й завершує процес його створення.
Викладене свідчить про те, що в українському законодавстві останнього десятиліття простежується тенденція до введення принципу обов'язковості державної реєстрації суб'єктів господарського права незалежно від сфери господарювання. Такий напрямок розвитку законодавства відповідає законодавчій практиці багатьох країн. Так, наприклад, Німецьке цивільне укладення вимагає обов'язковості реєстрації комерційних об'єднань (§ 22), некомерційних союзів (§ 21), іноземних союзів (§ 23). Подібним чином урегульовані відносини державної реєстрації й у Російській Федерації. Тут уведена обов'язковість державної реєстрації "усіх видів юридичних осіб". Передбачене й створення єдиної системи органів, що реєструють, в особі органів юстиції (ст. 51 ГК РФ)[5].
Законодавство України не містить визначення державної реєстрації, відсутня і вказівка на її мету, функціональну роль і призначення. Це в певній мері могло б визначити зміст реєстрації як юридичного акту, її процедуру.
Різні думки із приводу мети державної реєстрації висловлені в юридичній літературі. З державною реєстрацією, по загальному визнанню, зв'язується момент виникнення нового самостійного суб'єкта права.
Стверджується, наприклад, що метою державної реєстрації є легітимація суб'єктів підприємництва, виявлення можливих порушень установленого порядку утворення юридичної особи й невідповідності установчих документів закону, створення умов для обліку й контролю з боку держави знову створюваних суб'єктів права; визнання того, що порядок створення юридичної особи і його установчі документи відповідають закону. Висловлена також думка, що метою державної реєстрації є підтвердження факту й визнання законності створення суб'єкта підприємництва.
Очевидно, до такої якості державної реєстрації слід прагнути при регулюванні порядку її здійснення. Однак чи навряд чинний порядок реєстрації суб'єктів господарювання підтверджує законність порядку створення й змісту їх установчих документів.
Думаємо, що для подібних висновків в органа, що реєструє, немає підстав, тому що необхідні документи , вичерпний перелік, яких передбачений п. 10 Положення про державну реєстрацію, не дають повної уявлення про дотримання законності при створенні суб'єкта підприємництва. У той же час орган, що реєструє не має права зажадати додаткові документи й зобов'язано провести реєстрацію у встановлений законом 5- денний строк. Орган, що реєструє, не зобов'язаний (і не в змозі) перевірити законність змісту установчих документів, їх юридична експертиза законом не передбачена й тому відсутні докази їх законності. Відповідальність за зміст установчих документів покладена на власника або уповноважений ним орган (п. 7 названого Положення), але підстави й заходу відповідальності засновників у випадку порушення порядку створення господарюючої організації законодавчо чітко не визначені.
Усе це дає підставу думати, що в цей час державною реєстрацією досягається констатація факту виникнення нового суб'єкта права й ведення певного обліку цих осіб. Це становить інтерес, по-перше, для самого знову створеного суб'єкта, тому що з моментом реєстрації зв'язується виникнення його правосуб'єктності й він, як правило, має право приступити до здійснення підприємницької діяльності; по-друге, для третіх осіб, які можуть у встановленому законом порядку одержувати інформацію з Єдиного державного реєстру про наявність такого суб'єкта; по-третє, для держави, яка в такий спосіб одержує можливість контролювати здійснювану суб'єктами діяльність і їх облік. Очевидно, цим визначена законодавча тенденція, що простежується, - обов'язковість державної реєстрації суб'єктів підприємництва.
Усе сказане дозволяє погодитися з думкою, що державна реєстрація є юридичним актом компетентного державного органа. У той же час про реєстрацію можна говорити як про процес її здійснення.
Органом, що здійснюють в Україні державну реєстрацію суб'єктів підприємництва, є виконавчі комітети міської, районної ради в місті або районні державні адміністрації міст Києва й Севастополя, якщо інше не передбачене законом (п. 2 Положення про державну реєстрацію).
Однак єдності поглядів щодо того, який орган повинен здійснювати реєстрацію, немає. По даній проблемі висловлені різні судження: передати державну реєстрацію органам юстиції; залишити її в компетенції виконавчої влади, передавши іншим суб'єктам; передати від виконавчої влади судової, податковим органам. Разом з тим усі єдині в тому, що діяльність по державній реєстрації повинна здійснюватися на професійному рівні, особами, що володіють спеціальними юридичними знаннями.
По-різному вирішується питання ведення державної реєстрації в законодавствах інших країн. У Франції її здійснюють торговельні суди, що відають торговельним реєстром, у Великобританії - спеціальні посадові особи - державні реєстратори, у США - секретарі штатів, штатні прокурори або судді. У РФ, як вказувалося, державна реєстрація всіх юридичних осіб буде здійснюватися органами юстиції (ст. 51 ГК РФ).
Державна реєстрація проводиться за місцем проживання громадянина або по місцезнаходженню організації. Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи на момент державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із засновників або інша адреса, яка може бути підтверджена.
Для реєстрації суб'єкта підприємництва необхідно представити або направити поштою органу, що реєструє, комплект документів, що включає:
а) установчі документи, необхідні для створення суб'єкта даної організаційно-правової форми згідно з вимогами законодавства:
– рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органа про створення суб'єкта господарювання (крім приватного підприємства). Якщо засновників або уповноважених осіб двоє й більше, таким рішенням виступає установчий договір, а також у випадках, передбачених законом, - протокол установчих зборів (конференції);
– статут (положення), якщо він потрібний для створення даної організаційно-правової форми господарювання;
б) реєстраційну картку встановленого зразка, яка одночасно є заявою громадянина або уповноваженої особи про державну реєстрацію його в якості суб'єкта підприємництва;
в) документ, що підтверджує оплату державної реєстрації;
г) документ, що підтверджує внесення кожним учасником початкового внеску для формування статутного фонду засновниками в розмірі, не нижче встановленого законом.
Додатково повинні бути представлені й інші документи, якщо це
передбачене законодавством, зокрема :
- довіреність - якщо реєстрацію здійснює уповноважена засновниками особа;
- звіт про наслідки передплати на акції, засвідчений ДКЦПФР, - при створенні ВАТ (крім процесу приватизації й/або корпоратизації);
- нотаріально засвідчене свідчення про державну реєстраціюзасновника, якщо їм є юридична особа;
- документ, що підтверджує реєстрацію іноземної юридичної особи - засновника в країні місцезнаходження у встановленому законом порядку;
- документ, що підтверджує право власності цілісного майнового комплексу, - при реєстрації правонаступника державного підприємства й ін., але тільки якщо це передбачене законодавством.
Перелік необхідних для державної реєстрації документів є вичерпним. Якщо зазначений комплект документів наданий, державна реєстрація повинна бути проведена в 5- денний строк. Нині передбачена можливість прискореної реєстрації суб'єкта підприємництва - протягом одного дня, що вимагає сплати потрійного розміру реєстраційного збору.