5) повернення законопроекту головному комітету на доопрацювання з наступним поданням на повторне друге читання.
У разі прийняття рішення,передбаченого пунктом 4 частини першої статті 123, Верховна Рада визначає частини, розділи, глави, статті, частини статей, що підлягають доопрацюванню. [13]
Законопроект вважається відхиленим,якщо жодне із запропонованих у пунктах 1, 3 – 5 частини першої цієї статті рішень не отримає на підтримку необхідної кількості голосів народних депутатів. [13]
Якщо запропонований головним комітетом текст законопроекту прийнято без внесення змін до нього, якщо до нього немає зауважень відповідних структурних підрозділівАпарату Верховної Ради, Верховна Рада може прийняти рішення про прийняття законопроекту в другому читанні та в цілому. [13]
Розгляд законопроектів у повторному другому читанні передбачений ст.124 Закону про Регламент.
На повторне друге читання законопроект подається головним комітетом у вигляді порівняльної таблиці. [13]
На повторне друге читання головний комітет подає лише пропозиції, поправки, внесені після другого читання, до статей чи їх частин, що не були прийняті у другому читанні. При цьому включаються всі пропозиції, поправки, у тому числі й ті, що були внесені до цих статей чи їх частин на попереднє друге читання. [13]
Якщо на повторне друге читання повернено лише окремі структурні частини законопроекту, порівняльна таблиця готується лише щодо цих структурних частин. [13]
Повторне друге читання законопроекту здійснюється за процедурою другого читання (статті 119-123 Регламенту). [13]
Глава 21 Закону про Регламент передбачає розгляд законопроектів у третьому читанні. До законопроекту, який готується до третього читання, поправки вносяться у 5-денний строк після дня попереднього читання. [13]
До третього читання законопроекту, який готується головним комітетом, вносяться лише поправки щодо внесення виправлень, уточнень, усунення помилок, суперечностей у тексті законопроекту, а також поправки, внесені з метою узгодження між собою структурних частин прийнятого у другому читанні законопроекту без зміни його змісту. Будь-які інші поправки відхиляються головним комітетом без розгляду їх по суті. [13]
Законопроект, підготовлений до третього читання, разом із висновком головного комітету та іншими супровідними документами щодо нього надається народним депутатам не пізніш як за п'ять днів до дня його розгляду. [13]
Законопроект, підготовлений до третього читання, має бути завізований головою головного комітету, керівником секретаріату цього комітету та керівниками юридичного і редакційного підрозділів Апарату Верховної Ради. Якщо законопроект завізований із зауваженнями, вони додаються до супровідних документів, які надаються народним депутатам разом із законопроектом. [13]
Для розгляду законопроекту в третьому читанні головним комітетом подається порівняльна таблиця, яка містить остаточну редакцію законопроекту і складається відповідно до вимог Регламенту (стаття 118). [13]
Одночасно із законопроектом, підготовленим до третього читання, головним комітетом подаються: 1) перелік законів, до яких у зв'язку з прийняттям цього закону необхідно внести зміни (за їх наявності); 2) одержаний головним комітетом, у разі необхідності, від Кабінету Міністрів України план організаційних, кадрових, матеріально-технічних, фінансових, інформаційних заходів для введення в дію закону після прийняття законопроекту; 3) проекти актів Кабінету Міністрів України, інших центральних органів виконавчої влади, прийняття яких передбачено в законопроекті, що розглядається, або є необхідним для введення відповідного закону в дію, якщо Верховною Радою приймалося рішення про необхідність розробки таких проектів актів. [13]
Стаття 128. встановлює порядок розгляду законопроектів у третьому читанні.
У третьому читанні розглядаються і приймаються рішення щодо поправок (внесення виправлень, уточнень, усунення помилок, суперечностей в тексті законопроекту), поданих після прийняття законопроекту в другому читанні.
Розгляд законопроекту у третьому читанні включає:
1) голосування щодо статей законопроекту, текст яких зазнав змін після їх прийняття у другому читанні;
2) голосування щодо проекту постанови, внесеного народними депутатами – членами головного комітету, про схвалення підготовленого Кабінетом Міністрів України плану організаційних, кадрових, матеріально-технічних, фінансових, інформаційних заходів щодо введення в дію закону після прийняття законопроекту;
3) голосування законопроекту в цілому.
Після прийняття закону в цілому внесення до його тексту будь-яких змін (за винятком виправлення граматичних чи технічних помилок) допускається лише за пропозицією Голови Верховної Ради України в порядку, визначеному Регламентом (стаття 131). [13]
За результатами розгляду законопроекту у третьому читанні Верховна Рада може прийняти рішення про:
1) прийняття закону в цілому і направлення його на підпис Президенту України;
2) перенесення голосування щодо законопроекту в цілому у зв'язку із прийняттям рішення про перенесення розгляду законопроекту або до подання Кабінетом Міністрів України проектів актів, прийняття яких передбачено в законопроекті, що розглядається;
3) схвалення тексту законопроекту в цілому і винесення його на всеукраїнський референдум;
У разі прийняття рішення, зазначеного в пункті 3 частини першої цієї статті, винесення законопроекту на всеукраїнський референдум та визначення його результатів здійснюються відповідно до положень Конституції України та законів, що регулюють питання проведення всеукраїнського референдуму. [13]
У разі якщо Верховною Радою не прийнято жодного з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті рішень, законопроект вважається відхиленим. [13]
Закон про державний бюджет підлягає голосуванню в цілому, якщо внаслідок внесених до нього змін чи доповнень зменшується сума надходжень до державного бюджету або зростає сума видатків з нього. Закон або постанова Верховної Ради про порядок введення в дію закону про внесення змін чи доповнень до закону або про його скасування повинні містити положення про правові наслідки для суб'єктів правовідносин, які настануть у зв'язку з внесенням до чинного закону змін, доповнень або його скасуванням. Верховна Рада здійснює тлумачення чинних законів, їх окремих положень, яке має нормативний характер. Про тлумачення закону чи його окремих положень Верховна Рада приймає постанову. Тлумачення закону не повинно суперечити самому закону, іншим чинним законам і не повинно створювати нові правовідносини. Тлумачення договорів між державами здійснюється згідно з Віденською конвенцією про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року. Пріоритетним напрямом законодавчої функції Верховної Ради є внесення змін до Конституції у межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції, та прийняття законів .
Законопроект про внесення змін до Конституції може бути поданий до Верховної Ради Президентом або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради (ст. 154 Конституції). Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу І "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдуми" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України", попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради. [14]
Порядок внесення змін до розділів І, III і XIII Конституції значно складніший, оскільки ці розділи стосуються основ конституційного ладу і стабільності самої Конституції. Відповідно до ст. 156 Конституції, законопроект про внесення змін до розділів І, III і XIII подається до Верховної Ради Президентом або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом. [14]
Законопроект про внесення змін до Конституції, який розглядався Верховною Радою і не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради не менш як через рік від дня прийняття такого рішення щодо даного законопроекту. [14]
3. ПРИЙНЯТТЯ ТА ВВЕДЕННЯ В ДІЮ ЗАКОНУ
Опублікування і введення в дію законів «промульгація» – це завершальна стадія право творення в законодавчому процесі. Під нею розуміють санкціонування Президентом прийнятого Верховною Радою закону шляхом власноручного підписання і його офіційного обнародування. Промульгація містить такі основні моменти:
а) підписання закону Президентом;
б) прийняття його до виконання;
в) офіційне оприлюднення (обнародування, оприлюднення);
г) набрання законом чинності.
Тільки після процедури промульгації закон, як правило, набуває обов’язкової сили для всіх суб’єктів правовідносин, які він регулює. [15]
Стаття 94 Конституції визначає, що закон підписує Голова Верховної ради і невідкладно направляє його Президентові України. Відповідно до пунктів 29 і 30 ст. 106 Конституції глава держави підписує закони, прийняті Верховною Радою України, або має право відкладального вето щодо прийнятих Верховною Радою законів з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради. [16]