Міністерство освіти України
Київський університет ім. Тараса Шевченка
факультет соціології та психології
кафедра загальної та інженерної психології
Кваліфікаційна робота на тему:
“Особливості взаємозв’язку
стилю управлінської діяльності та
типу поведінки при розв’язанні конфлікту”
Студентки ІV курсу
відділення психології
Яцук І.В.
Науковий керівник:
доц. Український Я.І.
Київ – 2000
План.
Вступ.......................................................................................................................... 3
1. Теоретичний огляд проблем упраління........................................ 5
1.1. Психологічний аналіз поняття управління............................................. 5
1.2. Стиль керівництва як індивідуальна форма прояву управлінської діяльності.9
2. Емпіричне дослідження стилів діяльності управлінців.... 42
2.1. Обгрунтування вибору методичного матеріалу.................................. 42
2.1.1. Методика Блейка-Моутон як засіб визначення характерного стилю управління(ГРІД)............................................................................................... 44
2.1.2 Методика Томаса-Кілмена як засіб визначення розв’язання конфлікту.54
2.2. Аналіз результатів емпіричного дослідження...................................... 62
Висновки............................................................................................................... 65
Література............................................................................................................. 67
Додатки................................................................................................................... 69
Об’єкт дослідження: управлінська діяльність менеджерів середньої та нижньої ланки управління.
Предмет дослідження: взаємозалежність стилю управління та поведінки при розв’язанні конфлікту.
Мета: дослідити взаємовплив та взаємозалежність стилю керівництва та типу поведінки при розв’язанні конфлікту.
Завданнями дослідження були:
- виявлення характерного стилю управлінської діяльності менеджерів середньої та нижньої ланки;
- виявлення переважного типу поведінки управлінців в конфлікті;
- дослідження та аналіз можливих взаємозв’язків стилів діяльності та поведінки.
Наукова новизна: дана теорія визначення типів управління за час свого існування піддавалась удосконаленню та уточненню, вона широко використовується за кордоном. У вітчизняній практиці надають перевагу іншим теоріям, які описують типові стилі керівництва. Застосування саме цього “емпірично достатнього” підходу, яким є запропонована теорія, сприятиме ефективності керівництва, стане корисною для зміцнення системи управління.
Теоретична та практична значущість: для ефективної управлінської діяльності і роботи всієї організації важливого значення набуває визначення такого стилю керівництва, який забезпечить досягнення і збереження максимальних кількісних і якісних показників. Єдиний підхід для об’єктивної оцінки існуючих типів управління можливий при застосуванні табллиці для визначення типів управління(ГРІД). Вона є основою для створення комплексної системи в управлінській діяльності.
Скільки існує людство, стільки існує й управління. Людина, перебуваючи в суспільстві не може бути вільною від управлінського впливу держави, суспільства, колективу, в якому працює, безпосередніх керівників.
Преші спроби власне наукового підходу до управління виробничим процесом були відзначені в Англії вже у перші десятиріччя 19 ст., коли стали виникати велики підприємства. На початкових стадіях кооперації праці загальне керівництво здійснював найбільш досвідченний і вмілий працівник, який пропонував виконувати і свої виробничі обов”язки. Разом зі зростанням обсягів виробництва та ускладненням виробничих обов”язків управління виділяється в окрему функцію. Уже в першій половині 19 ст. головною фігурою в організації виробництва стає управляючий, професійний керівник, який займається комплексом питань: оранізаційними, економічними, технологічними, соціальними та ін., без вирішення яких неможливе розширення виробництва.
Процес формування управління як науки, як галузі самостійних досліджень був викликаний необхідністю застосування найбільш ефективних методів управління в процесі організації виробництва, конкурентною боротьбою “за місце під сонцем” на світовому ринку, потребами великого бізнесу, розвитком розподілу функцій, відповідальності та повноважень у державному механізмі.
Управління – це сукупність скоординованих заходів, направлених на досягнення поставленої в рамках організації певної мети.
Управління організацією може здійснюватись лише за умови, коли існує реально діюча система, котра вирішує задачі упраління. Реально діюча система управління є формою реалізації управлінських взаємозв’язків. За її умов управління набуває конкретного змісту, конкретних форм прояву та практичну реалізацію. В реальній дійсності управлінська діяльність – це функціонування системи управління.
Розвиток управління організацією є частиною загального поступального руху суспільства. Тому незалежно від того, яку роль відводять управлінню в тих чи інших соціально-економічних умовах, його зміни завжди визначаються загальним розвитком суспільства. І хоча розвиток управління є об’єктивно зумовленим процесом, він здійснюється переважно шляхом свідомих та цілеспрямованих перетворень в системі управління організацією.
Суть і зміст процесу управління проявляється в його функціях, тому його можна розглядати як процес впливу на діяльність окремого працівника, групи чи організації в цілому з метою отримання максимальних результатів. Цей вплив здійснює відповідна категорія людей – менеджери. Не випадково в теорії та практиці управлінської діяльності менеджмент часто ідентифікується з менеджером, з органами або апаратом управління. Процес управління забезпечується професійно підготовленими фахівцями в галузі управління, котрі створюють організації та управляють ними.
Функції управління:
1. Планування. Починається з постановки цілі. Виконання її - свого роду “розфасовка” усіх часток роботи. Для здійснення визначаються початкові умови, а також набір можливих засобів досягнення мети. Самим важливим підсумком функції планування є прийняття управлінського рішення, від якого суттево залежить використання усіх послідуючих функцій управління.
Основні етапи:
· Постановка мети;
· Визначення висхідних передумов;
· Виявлення можливих альтернатив;
· Вибір найкращої альтернативи;
· Висновки та виконання плану.
2. Організація – це процес налагодження роботи. Організувати підприємство – значить забезпечити його усім тим, що необхідно для його нормального функціонування: сировиною, обладнанням, грошима, персоналом.
На відміну від організації як структури, організація як етап управлінської діяльності являє собою процес налагодження всієї роботи. Його мета – упорядкування роботи як самого менеджера, так і його підлеглих.
Якщо зрівнювати укправління та організацію, то можна відмітити, що управління як сукупність скоординованних заходів, що направлені на досягнення певної мети організації, є динамічним, тобто змінюваним процесом. Що стосується організації, то це є статика справи, або “автономія” підприємства. При чому, управління та організація не їснують окремо одне від одного.
3. Мотивація – це система факторів, що сприяють виконанню певної мети, задачі.Вона використовується для забезпечення послідовності поведінкових дій, направлених на мету, яка може змінюватись в залежності від різних ситуацій. Мотивація як одна з ведучих функцій управління, дуже важлива, оскільки вирішення всіх задач, від яких залежить виконання основної мети визначається взаємопов”язаною роботою людей, які задіяні у цьому процесі.
4. Контроль – як запобігання майбутніх помилок. Під контролем розуміється не прагнення менеджера ”піймати” когось на неправильних діях чи поступках, а своєчасна допомога. Такий контроль допомогає виконати загальну управлінську мету не тільки самому менеджеру, але і всім його підлеглим.
Оскільки процес управління здійснюється всередині організацій, важливо визначити зміст поняття “організації”. Можна виділити декілька постійних характеристик організації, присутніх незалежно від профілю її діяльності. Ефективність діяльності буде визначатись тим, наскільки вміло керівник впливає на ці характеристики.
1. Ціль (цілі) діяльності. Це перша універсальна характеристика організації. Важко уявити організацію, діяльність якої позбавлена цілі. Звичайно, не завжди можливо визначити справжній зміст цілі. Крім того, ціль діяльності організації може співпадати чи не співпадати з першопочатковою ціллю, заради якой організація створювалась.
2. Персонал. Організація створюється в тих випадках, коли для досягнення цілі потребується участь декількох чоловік. Адже цілі діяльності організації не можуть бути досягнуті без участі людей, і не можуть бути реалізовані в умовах, коли людина діє самостійно.
3. Влада (ієрархія влади). Процес досягнення цілі діяльності організації за допомогою зусиль персоналу приводить до того, що одні члени організації отримують повноваження встановлювати і координувати напрямок діяльності інших працівників, іншими словами, вони займають певне місце в ієрархії влади.
4. Культура організації. Організація – не просте об’єднання індивідумів. В будь-якій організації люди працюють в складі груп і відчувають належність до організації. В організаціях існують норми та цінності, які мають вплив на поведінку її членів. Загалом, культура організації – відносно широка сфера прояву почуття належності до організації.
Характер упраління багато в чому визначає успіх чи невдачу в діяльності організації. Сильне та ефективне керівництво сприяє створенню атмосфери участі та колективної приналежності цілям діяльності організації, в якій члени організації отримують стимул до подолання перешкод і досягнення максимальних результатів. Активна участь членів організації стає можливою, оскільки кожен працівник чітко уявляє собі свою роль і місце в діяльності організації. Працівники підтримують одне одного таким чином, як це характерно для колективів з високим рівнем згуртованності. По мірі того як члени колективів набувають досвід, відбувається підвищення їх професійного рівня, завдяки чому збільшуються їх шанси на просування. В результаті цього задовільняються потреби організації в досягненні певних цілей, працівники отримують вигоду від більш активної участі в діяльності організації, розширюються можливості для “росту” кадрів.