· Якщо протягом одного місяця у Верховній Раді не буде сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до _н.. 83 Конституції України;
· Якщо протягом шістдесяти днів після відставки уряду не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів;
· Якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися [1].
Це стає в руках президента потужним конституційним стимулом до конструктивності, важелем впливу з метою досягнення плідної діяльності парламенту.
Необхідно знаходити поле співпраці різних фракцій, як це демонструють політичні сили країн розвиненої демократії. Наприклад, вибори до Німецького Бундестагу 2005 року не виявили очевидного переможця серед загальнонародних партій. Правоцентристські християнські демократи і лівоцентристські соціал-демократи, вгамувавши розбіжності, поєднали свої центристські підходи в інтересах виборців та суспільства загалом [5]. Отже, за політичної волі розбіжності були відсунені на другий план. За оцінкою експертів, саме Німеччина цим прикладом дає урок сучасної демократії для європейських країн[5].
Саме у Німеччині запроваджено принцип вотуму конструктивної недовіри, застосування якого конституційно визначено щодо глави німецького уряду. Конструктивізм полягає в тому, що рішення Бундестагу про відставку федерального канцлера має організаційні наслідки лише за умови, що протягом двох діб (48 годин) більшість депутатів проголосує за кандидатуру нового глави уряду[5]. Здається, мале уточнення, але воно унеможливлює часті відставки урядів, які мали місце у Веймарській республіці. Разом з тим, такий підхід підвищує політичну відповідальність парламентських фракцій. Подібне уточнення, на мою думку, потрібно і в конституційних законах України.
Розвитку шляхів підвищення ефективності нової політичної системи України, конструктивної діяльності Верховної Ради має прислужитися законодавче визначення прав, можливостей і засад роботи політичної опозиції та опозиційних фракцій у вітчизняному парламенті [4]. Ініціювання необхідних законів інститутом президентства чи пропрезидентськими фракціями, розробка законопроектів або альтернативні підходи мають сприяти пошуку оптимальних шляхів досягнення суспільно значущих задач.
Дуже важливо, щоб колізії, що ще можуть і будуть виникати у взаємодії різних складових політичної системи, спонукали як політиків, так і представників владних інститутів до пошуку консенсусу та демократичного розв’язання [4].
Таким чином, прагматичний підхід щодо утвердження нових засад вітчизняного інституту президентства в контексті розвитку політичної системи суспільства, національні інтереси зміцнення української державності імперативно вимагають реалізації наступних визначальних напрямів діяльності інституту президентства:
· Домінування конструктивної співпраці з іншими інститутами політичної влади і, перш за все, - Парламентом та Урядом;
· Впровадження цивілізованих методів пошуку компромісів і толерантного розв’язання тих чи інших політичних проблем суспільного розвитку;
· Забезпечення законодавчого закріплення базових принципів і юридичного унормування розподілу повноважень між політичними центрами, полюсами здійснення державної влади;
· Гарантування належного ступеня підтримки громадянами державної влади, її поточного і стратегічного курсу;
· Виконання президентурою ролі інтеграційного суспільно – владного інституту щодо забезпечення умов соціально – політичної злагоди[6].
3. Правові наслідки проведення політичної реформи в Україні: недоліки та шляхи подальшого реформування
Прийняття Закону України «Про внесення змін до Конституції України» Верховною Радою України 8 грудня 2004 року стало першою успішною реалізацією наміру змінити Основний закон у низці спроб, які розпочалися одразу ж після його прийняття.
Перехід до парламенсько-президентської форми правління створив передумови для посилення ролі парламенту та уряду у здійсненні публічної влади[9]. Парламент став більш політично структурованим, розширились контрольні повноваження Рахункової палати [2], Верховна Рада України отримала право призначати на посади та звільняти з посад більшу частину членів уряду, а уряд – призначати на посади та звільняти з посад керівників центральних органів виконавчої влади (крім керівників міністерств)[2].
У той же час, головного завдання – врегулювання та розмежування компетенцій центральних органів влади – конституційна реформа не досягла. Крім того, ті положення Основного Закону, які потребували удосконалення, у ході конституційної реформи переглянуті так і не були. Зокрема:
· системи адміністративно-територіального поділу та місцевого самоврядування (які не відповідають стандартам Європейської хартії місцевого самоврядування);
· система судочинства (яка перешкоджає ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду);
· запровадження імперативного мандату, який існує лише в країнах з авторитарною формою правління (Куба, Лаос, В’єтнам тощо), а з-поміж відносно демократичних країн – лише в Індії;
· у ході реалізації конституційної реформи також не було переглянуто обсяг депутатського імунітету, який в Україні має абсолютний характер[8].
Перш ніж говорити про необхідність подальшого конституційного реформування, слід зазначити, що потенціал Основного Закону 1996 року на сьогодні залишається значною мірою невикористаним, починаючи із загальних принципів і закінчуючи законами, прийняття яких або прямо передбачене Конституцією, або випливає з її норм.
Зокрема, і досі не прийнято нову редакцію ЗУ «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», ЗУ «Про тимчасові слідчі та спеціальні комісії Верховної Ради України», що не сприяє ефективності парламентського контролю.
В нинішній редакції Закон України «Про Рахункову палату» не може забезпечити ефективне виконання Палатою тих завдань, які визначено статтею 98 Конституції [1]. Засади побудови системи центральних органів виконавчої влади, їх функції та повноваження [2], внутрішня організація діяльності визначаються підзаконними актами, що не відповідає частині другій статті 19 Конституції. Закони «Про судоустрій України» та «Про статус суддів» в існуючих редакціях не в повній мірі забезпечують принцип незалежності суддів, закріплений у _н.. 126, 129 Основного Закону[1]. Між тим, від гарантій незалежності та ефективності судової гілки влади значною мірою залежить реалізація загальних засад Конституції, зокрема – принципів поділу влади, верховенства права і т. _н.. Суттєві розбіжності між практикою та змістом відповідних конституційних положень (Розділ ІІ Конституції) існують і в сфері забезпечення і захисту конституційних прав людини [9].
Вже зараз очевидно, що Конституція України потребує змін та доповнень, а вся конституційна система країни – нової правової культури, заснованої на принципах демократії та верховенства права.
Поглиблення конституційної реформи потребує не лише внесення змін до Конституції України, прийняття нових законів, спрямованих на її виконання, але і заходів, спрямованих на забезпечення виконання законів, зокрема – на підвищення рівня правової культури і освіти громадян, у тому числі посадових осіб, які застосовують право. Трансформація політичної та правової культури, орієнтація освіти насамперед на європейські стандарти і цінності є передумовою втілення в життя основоположних конституційних засад – принципів демократії, верховенства права, соціальної орієнтованості діяльності держави [9].
Висновок
Внаслідок проведеного дослідження можна зробити висновок про те, що в ході конституційної реформи було вирішено низку важливих питань. Немає одностайної думки вчених стосовно позитивних і негативних рис реформи. Як підсумок можна стверджувати, що політична реформа безумовно мала позитивне значення, але багато питань, які потребують вирішення не були розглянуті під час її проведення. Це свідчить про те, що з розвитком суспільних відносин Конституція України потребуватиме подальшого вдосконалення.
Як висновок, можна подати зазначені зміни повноважень Глави держави щодо законодавчої, виконавчої та судової гілок влади у таблиці:
президент політичний система реформа
Таблиця 1
| законодавча | виконавча | судова |
| · Оголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою;· Призначення позачергових виборів ВРУ у випадку припинення її повноважень;· Припинення повноважень ВРУ у вищезазначених 3 випадках. | · Подає кандидатуру ПМ за пропозицією коаліції;· Подає кандидатури Міністра закордонних справ та Міністра Оборони;· Призначає голів МДА. | · Призначає суддів на перший строк;· Визначає кількість суддів у судах;· Утворює та ліквідовує суди;· Призначає голів судів та їх заступників. |
Конституційна реформа істотно удосконалила політичну систему України. Зміна акцентів у системі державно-владних рішень і способу формування представницьких органів, а також розподіл контрольних повноважень у системі держаної влади обумовили необхідність пошуку не лише форм взаємодії між політичними діячами, а й досягнення домовленостей щодо правил і наслідків такої взаємодії. На мою думку, в цьому полягає її найбільше значення.
Отже, практика доводить, що сам вибір тієї чи іншої форми державного правління не є запорукою консолідації демократії. Реалізація положень Конституції потребує наявності належного рівня правової культури та політичної волі вищих посадових осіб держави.
Список використаних джерел
1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141
2. Про внесення змін до Конституції України. Закон України №2222–VIвід 8 грудня 2004 р.
3. Про Кабінет Міністрів України. Закон України №514–Vвід 21 грудня 2006 р.
4. Футей Б. Становлення правової держави в Україні : 1991 – 2005 рр. Підручник, 2-е видання, перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2005 р.;
5. Кудряченко А.І. «Місце інституту президентства в контексті оновлення політичної системи України» // Стратегічні пріоритети. - 2006. - №1. - с. 5
6. Кудряченко А.І. «Інститут президентства в сучасній політичній системі України» // Україна : Стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки. - 2006. - с. 82
7. Ковриженко Д., Замніус В., Котляр Д. «Конституційна реформа: пошук балансу влади»//Часопис Парламент. - №2. - 2003 р.
8. Гальчинський А.С. «Проблемні питання політичної реформи»//Урядовий кур’єр. - 22травня 2003.
9. Політреформа внесла в наше життя політичний хаос//День. – 2006. - №173.
10. Інститут парламентської відповідальності уряду в Україні за змістом Конституції України в редакції від 8 грудня 2004 року /Р. Мартинюк //Вісник правових наук України. – 2007. - №4. – с. 84-91.