Політична реформа, що призвела до зміни правового статусу Президента України: за і проти
План
Вступ
1. Місце інституту президентства у сучасній політичній системі України
2. Характеристика повноважень Глави держави
3. Правові наслідки проведення політичної реформи в Україні: недоліки та шляхи подальшого реформування
Висновок
Список використаних джерел
Вступ
З 1 січня 2006 року в Україні чинна Конституція у новій редакції. Після виборів Верховної Ради України 26 березня 2006 року усі нововведення набирали конституційної сили й тим самим була запроваджена нова політична система - парламентсько-президентська. У контексті оновленої вітчизняної політичної системи природно постає питання щодо місця інституту президентства в цій системі. Мотивами законодавців щодо реформування, здавалося б, вже установленої політичної системи України, були потреби розширення демократичних засад розвитку українського суспільства.
Суть і спрямованість нововведень - започаткування засад більш демократичної і значно ефективнішої політичної системи та її подальшого розвитку. Йдеться про суттєву корекцію політичного режиму, шляхи підвищення ефективності вітчизняної політичної системи, усунення вузьких прогалин взаємодії владних інституцій.
Політична реформа проведена, проте досі немає одностайної думки вчених стосовно її позитивних чи негативних рис. Тому ця тема є дуже актуальною.
Предметом дослідження є політична реформа, яка призвела до зміни правового статусу Президента України шляхом переходу від президентсько-парламенської до парламенсько-президентської форми правління.
Об’єкт реферату становлять суспільні відносини між вищими органами державної влади, які виникли на підставі проведення політичної реформи.
Окремі теоретичні і практичні риси політичної реформи досліджували такі науковці як Гальчинський А.С., Кудряченко А.І., Футей Б. та інші.
Метою дослідження є:
· визначення місця інституту президентства у сучасній політичній системі України,
· визначення та аналіз повноважень Президента України, їх класифікація,
· загальний аналіз політичної реформи, встановлення її позитивних і негативних рис і визначення напрямів подальшого реформування Конституції України.
Поставлена мета зумовила постановку і вирішення наступних завдань:
· пошук чинників, які впливають на статус президента в сучасній політичній системі України;
· визначення співвідношення між вищими органами державної влади після проведення політичної реформи;
· дослідження яким чином політична реформа вплинула на статус Президента України, його повноваження і прерогативи;
· встановлення які повноваження має Президент України після проведення політичної реформи, як їх можна класифікувати;
· визначити основні напрями діяльності інституту президентства;
· провести аналіз політичної реформи, виділити її позитивні і негативні риси;
· окреслити основні напрямки подальшого реформування Конституції України;
· підвести підсумок по проведеній роботі.
1. Місце інституту президентства у сучасній політичній системі України
Запроваджена політична реформа суттєво вплинула на роль і місце інституту президентства у сучасній політичній системі України. Йдеться про істотну корекцію конституційно-правового статусу цього інституту державної влади, а також політичного режиму і шляхів підвищення ефективності вітчизняної політичної системи, її складових.
Перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління покликаний сформувати новий статус _н._дентури, парламентаризму та відповідної політичної ваги та відповідальності Кабінету Міністрів України. Глава держави, відповідно до Конституції України, є її гарантом, він наділений широкими повноваженнями та прерогативами у різних сферах. За умов посилення парламентаризму Президент залишається досить важливим і авторитетним полюсом визначення політики держави, її стратегічного розвитку, він постає своєрідним арбітром нації[5].
Суттєвий перерозподіл прерогатив і повноважень у владному трикутнику Президент – Верховна Рада – Кабінет Міністрів сприймається у суспільстві дуже неоднозначно, адже він зачіпає інтереси всього вітчизняного політикуму. Зі сприйняттям чи запереченням перерозподілу влади, повноважень значна частина громадян пов’язує надії щодо змін на краще майбутнє[7].
Нинішній конституційно-правовий статус інституту президентства поширює можливості щодо консолідації навколо нього провідних демократичних політичних сил і вищих владних органів. Цього імперативно вимагає і необхідність формування за нових умов більш ефективної форми державного правління та посилення в ній конструктивної ролі Глави держави як дієздатного політичного лідера. При цьому роль діяльності Президента має бути у межах демократичних вимірів.
Порівняно з попередньою практикою прерогативи інституту президентства були звужені[5]. Водночас Президент, засади легітимації цього інституту, форма його всенародного обрання означають, що це досить потужний владний інститут. Президент України є Главою держави і виступає від її імені, він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина.
Варто мати на увазі, що не лише конституційні повноваження визначають конкретний статус Президента. Влада Президента може певною мірою, а іноді і досить відчутно, залежати від його особистих якостей та конкретних політичних дій відповідно до перебігу подій. Практика багатьох країн переконливо свідчить, що президенти уособлюють не лише відповідну націю, але й мають великий моральний авторитет[6].
2. Характеристика повноважень Глави держави
Аналіз дієздатності та впливу інституту президентства на політичне життя країни можна відобразити за характеристикою повноважень Глави держави – символічних, церемоніальних, процедурних, прерогатив щодо призначень та політичних[5].
Символічні повноваження по суті не мають безпосередньої політичної ваги. Проте лідери досить часто перетворюють національні свята, визначні дати і відповідні промови Глави держави на інструмент політичного впливу.
Церемоніальні повноваження, такі як присудження почесних звань і нагород, мають невеликий політичний потенціал. Зрозуміло, що такий підхід може бути належною спонукою до відповідної політичної діяльності чи лояльності щодо дій, позиції Глави держави.
Процедурні повноваження, особливо дотримання конституційних вимог і положень мають значно більшу політичну вагу, ніж попередні повноваження. За відповідних умов їх здійснення можна спричинити ту чи іншу конфігурацію (бажану чи навпаки), а то і конфронтацію. Тому їх варто використовувати як дієвий інструмент впливу.
Повноваження призначати на ключові посади, скажімо, президентської квоти, суддів Конституційного Суду відносяться до «політично важливих». Адже сам факт призначення на відповідну ключову посаду передбачає шанобливе ставлення до того хто призначає, а також лояльність щодо політичних рішень Президента.
Політичні повноваження – право відкладального вето щодо законодавчих актів, право законодавчої ініціативи, а також виступаючи в ролі Головуючого Ради національної безпеки і оборони тощо. Такі можливості ведуть до прямих і безпосередніх наслідків для політичного життя країни[5].
Президент забезпечує правонаступництво держави, представляє її в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю, веде переговори та укладає міжнародні договори України. Президент як державний інститут постає активним і впливовим у системі владних відносин та державного устрою. Інститут президентства покликаний стати консолідуючим центром і арбітром між гілками влади. Глава держави постає консолідуючим чинником суспільства, але при цьому він однозначно не повинен ставати на сторону тієї чи іншої політичної сили[6]. За Президентом залишається повноваження визначати внутрішній і зовнішній курс держави і проводити відповідну політику, для чого постають наступні конституційні норми:
1. Глава держави необмежений у впливі щодо формування на основі узгодження політичних позицій парламентської більшості із коаліцій депутатських фракцій.
2. Саме Президент вносить пропозицію щодо призначення кандидатури прем’єр-міністра Верховною Радою України за поданням коаліційної більшості Парламенту. Глава держави у 15-денний термін визначається стосовно кандидатури прем’єр-міністра і вносить до Верховної Ради подання про його призначення.
3. Прерогативою виключно Президента є подання стосовно призначення Парламентом силових міністрів та керівника зовнішньополітичного відомства України. Від лояльності саме цих політичних постатей залежить найбільшою мірою не лише спрямованість, а й відповідний зміст політики нашої країни.
4. Потужним чинником політичного впливу Президента на парламент може стати звернення до Конституційного Суду з метою надати відповідне тлумачення тієї чи іншої проблеми, правової колізії.
5. У арсеналі впливу і пошуку прийнятних рішень з Парламентом у Глави держави є інститут Постійного представника у Верховній Раді[6].
Потрібно зазначити, що діяльнісна ініціатива Глави держави може бути перенесена на політичне поле Парламенту, його повноважень. Запропонувавши попереднє узгодження і розгляд майбутніх кадрових призначень, Президент спроможний належним чином впливати на реалізацію прерогатив самої Верховної Ради, до яких віднесено призначення за поданням голови Уряду членів Кабінету Міністрів, голів Антимонопольного комітету, Держкомітету телерадіомовлення, голови Фонду держмайна тощо[7].
Нині, відповідно Конституції, за Президентом визначено право достроково припиняти повноваження Верховної Ради у трьох конституційно передбачених випадках: