МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
УНІВЕРСИТЕТ СУЧАСНИХ ЗНАНЬ
Кафедра загальної філології
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА
ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬОГО СВІТУ ПРОЗОВИХ ТВОРІВ МИХАЙЛА ЛЕРМОНТОВА (на матеріалі романів «Вадим», «Княгиня Ліговська», «Герой нашого часу»)
Виконала:
студентка IV курсу
спеціальності «Мова і література»
Лемешко Леся Володимирівна
Науковий керівник:
Анненкова Олена Сергіївна,
кандидат філологічних наук,
доцент
Київ – 2009
ЗМІСТ
ВСТУП 3
Розділ І. Особливості типології художньої творчості М.Ю. Лермонтова 6
Розділ ІІ. Романтична традиція в незавершеному романі «Вадим» 17
2.1. На підступах до історичного роману 17
2.2. Герой-бунтар 21
Розділ ІІІ. Роман «Княгиня Ліговська» як перехідний твір до
соціально-психологічної прози або як крок до «Героя нашого часу» 25
3.1. Особливості психологічного зображення світу і людини в ньому 25
3.2. Сутність конфлікту між Печоріним і Красинським 27
Розділ ІV. «Герой нашого часу» як російський філософсько-психологічний
твір 30
4.1. Печорін і суспільство 30
4.2. Внутрішній світ героя 37
4.3. Тема фатуму 40
4.4. Роль пейзажів у романі «Герой нашого часу» 44
4.5. Жінки в житті Печоріна 47
ВИСНОВКИ 51
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 55
Вступ
Вивчення життя і діяльності будь-якої видатної, значимої людини, залишає слід в історії свого народу і в його культурі, що неможливе без всебічного дослідження суспільних відносин його часу, його оточення. Біографія окремо взятої, ізольовано розглянутої особистості, по суті, навряд чи можлива, бо немає і не може бути діяча поза епохою.
Ми вже чимало знаємо про Лермонтова і його час. Бєлінський і Герцен точно визначили місце Лермонтова в історії розвитку російської громадської думки і значення його творчості для сучасників і наступних поколінь.
Великий російський поет. Автор відомих віршів «Смерть поета», «Дума», романтичної драми «Маскарад», першого в російській літературі соціально-психологічного та філософського роману «Герой нашого часу».
Актуальність дослідження. Вивченням особливості художнього світу романів М.Ю. Лермонтова «Вадим», «Княгиня Ліговська» та "Герой нашого часу" займалося і займається в даний час чимало дослідників. Дана проблема почала привертати до себе літературознавців практично з моменту виходу творів, тобто з 40-х років 19 століття. У той час з'являлися відгуки В.Г. Бєлінського, Н.Г. Чернишевського, Н.А. Добролюбова, А.И. Герцена, критиків демократичного табору Д.И. Писарєва, В.А. Зайцева, Н.В. Шелгунова. Вивчення даної проблеми надавали увагу дослідники: В.В. Афанасьєв, И.Л. Андроника, Е.Г. Герштейн, К.Н. Григорян, Н.Г. Долініна, Е.Н. Михайлова, В.А. Мануйлов, І.П. Щебликін, Б.Т. Удод, Б.М. Ейхенбаум та багато інших. І в даний час учені продовжують займатися вивченням даних творів. З'являються роботи таких дослідників як Ф. Шмулян, І. Нетбай, І. Гольдфаін, В. Макаров, М. Картавцев, М. Еселев, П. Сцепуро, І. Гурвич. З даного питання існує значна кількість монографій і статей названих авторів. Багато, які з них так і називаються: «Крестьянское восстание в «Вадиме»», «Княгиня Лиговская», «Роман М. Ю. Лермонтова «Герой нашого часу»», «Лермонтов і його роман «Герой нашого часу»», існує «Лермонтовськая энциклопедия», різні статті 90-х років 20 століття, в яких відбувається перегляд класичної точки зору на особистість головного героя і відстоювання нових позицій. Також написано багато шкільних та вузівських підручників.
Мета даної роботи полягає в тому, щоб дослідити особливості художнього світу прозових творів М.Ю. Лермонтова (на матеріалі романів «Вадим», «Княгиня Ліговська», «Герой нашого часу»).
Поставлена в роботі мета реалізується через вирішення таких завдань:
- проаналізувати особливості типології художньої творчості М. Лермонтова;
- розкрити романтичну традицію в незавершеному романі «Вадим»;
- дослідити особливості психологічного зображення світу і людину в романі «Княгиня Ліговська»;
- розкрити сутність конфлікту між героями роману «Княгиня Ліговська»;
- показати, що «Герой нашого часу» - російський філософсько-психологічний твір;
Об’єктом дослідження є романи «Вадим», «Княгиня Ліговська» та «Герой нашого часу».
Предмет дослідження - особливості художнього світу прозових романів М.Ю. Лермонтова.
Наукова новизна дослідження полягає в зіставленні всіх основних точок зору в історичному аспекті і у захисті зазначеної позиції.
Прибічники цього погляду на дану проблему вважають, що Лермонтов підійшов до наступної задачі: показати в реальній обстановці характерного героя свого часу - людини обдарованої і мислячої, але покаліченої світським вихованням і відірваного від життя своєї країни і свого народу.
Ця точка зору почала формуватися ще в 19 столітті. В.Г. Бєлінський перший розкрив типові риси Печоріна, головного героя роману «Герой нашого часу» - "человека с сильной волей, отважного, напрашивающегося на бури и тревоги ". Великий критик пояснив причини роздвоєння Печоріна і переконано заявив, що в цьому романі Лермонтов є " решителем важных современных вопросов " [4;51].
Бєлінський бачив в образі Печоріна втілення критичного духу свого часу: «Итак – «Герой нашего времени» - вот основная мысль романа». «В идеях Печорина много ложного, в ощущениях его есть искажение; но это все выкупается его богатой натурою. Его во многих отношениях дурное настоящее обещает прекрасное будущее...» [4;62]. Печорін в його розумінні виявляється зведеним на надзвичайно високий п'єдестал.
Чернишевський і Добролюбов розвинули і поглибили в нових історичних умовах, в яких проходила їх діяльність, ту характеристику Печоріна, яку дав Бєлінський. Н.Г. Чернишевський писав: «Печорин человек совершенно другого характера и другой степени развития. У него душа действительно очень сильная, жаждущая страсти; воля у него действительно твердая, способная к энергической деятельности...».
А.П. Шан-Гірей у своїй статті "М. Ю. Лермонтов" пише: «Лермонтов... выставил пустоту подобных людей и вред от них для общества. Не его вина, если вместо сатиры многим угодно было видеть апологию» [48;72].
А.Н. Толстой в промові на урочистому засіданні пам'яті М.Ю. Лермонтова сказав, що в "Герої нашого часу" Лермонтов розкриває образ Печоріна – як продукт страшної епохи, жорстокий, непотрібна людини, що з нудьги проходить серед величної природи і простих, прекрасних, чистих серцем людей.
Мета і завдання роботи зумовили таку її структуру: робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел, який нараховує 48 назв.
Теоретичне і практичне значення роботи: отримані результати можуть бути використаними при розробці і підготовці лекційних занять в гуманітарних коледжах, ліцеях та при розробці навчальних матеріалів до уроків з зарубіжної літератури в середніх навчальних закладах.
РОЗДІЛ І
Особливості типології художньої творчості М.Ю. Лермонтова
Михайло Юрійович Лермонтов ввійшов в літературу як наступник і спадкоємець Пушкіна і став другим в ряді великих художників, що прославили «золоте століття» російської літератури. Писати Лермонтов почав ще в дитинстві. Не припиняв він літературних занять ні в Благородному пансіоні, ані в юнкерський період. Одним із перших опублікованих його творів була поема «Хаджі Абрек» (1835). Широкому читацькому загалу ім’я Лермонтова стало відоме після написання ним вірша «Смерть поета», який поширювався у численних списках.
В якому б жанрі Лермонтов не виступав – в поезії, прозі чи драматургії, на все лягав відбиток його генія. Поеми «Демон», «Мцирі», «Пісня про … купця Калашникова», багато ліричних віршів, роман «Герой нашого часу», драма у віршах «Маскарад» - ці твори стали шедеврами російської літератури. Творчість Лермонтова формувалася під великим впливом декабристських ідей і водночас у ній відобразилися та криза, те заперечення дійсності і розчарованості в ній, ті болючі пошуки виходу, які були характерні для передової частини російського суспільства після 1825 року.
Поезія М.Ю. Лермонтова – сповідь незалежної і вільної духом людини, відданої у руки деспотизму. У ній органічно поєднуються висока героїка і глибока філософія. Вершиною творчості став психологічний роман «Герой нашого часу», один із перших в історії російської літератури.
Романтичний струмінь у Лермонтова, співця «помсти і печалі», найтісніше переплітається з реалістичним. Його творчість знаменує собою вершину російського романтизму ХІХ ст. і одночасно якісно новий стрибок у розвитку реалістичних тенденцій. Якщо у Пушкіна Лев Толстой особливо цінував ідеал прекрасного, то в Лермонтова він знаходив надзвичайну глибину морального почуття, дух пошуку істини.
Ліричне «я» раннього періоду творчості Лермонтова представлене протиріччям між героїчною натурою, яка потребує волі, світла, активної діяльності, і реального положення героя в світі, якому не потрібні його подвиги. Мрії юного Лермонтова про громадські дії, про славу, бажання випробувати долю, поєднати слово з доблесною поведінкою ріднять його з поетами-декабристами, але ці мрії виявились нездійсненними: ніхто не потребує від поета і його ліричного героя відваги, його жертовної самовіддачі, яка виглядає непотрібною. Поет, наділений духовним максималізмом, відчуває, що життя його проходить «без цілі», що він «зайва людина». Михайло Юрійович також відносить своє ліричне «я» до драматичних доль інших поетів, особливо Дж. Байрона, в біографії якого шукає, щось споріднене зі своєю долею. Він сприймає Байрона майже як поетичного двійника, вивчає англійську мову по його творам. Разом з цим, поет рано починає розуміти як трагічне пророкування, так і неповторність свого життєвого і творчого шляху. Рання лірика Лермонтова нагадує ліричний щоденник, безперервний самоаналіз молодого поета, його прагнення осмислити своє «я». Образ байронівського романтичного героя багато в чому визначав поведінку Лермонтова. Він також оточував себе атмосферою бунта і самотності, нерозуміння і розчарування. Все зло, всю несправедливість світу поет сприймав як своє особисте горе, як нанесену йому особисто образу, змиритися з якою він не міг і не хотів. Перемогти і загинути в поєдинку із долею – така була ціль його життя: