Злочинне діяння найчастіше посягає не на всі, а лише на окремі елементи суспільних відносин. Щодо структури суспільних відносин вчені не дійшли єдиної думки. Одна група науковців вважає, що структурну основу суспільних відносин становлять три елементи: суб'єкти, їх взаємодія і предмет. На думку інших дослідників цієї проблеми, суспільні відносини включають чотири ланки: 1) суб'єкти; 2) їх стан або дії один щодо одного; 3) інтереси суб'єктів; 4) матеріальне втілення потреб та інтересів суб'єктів у вигляді предметів.
Другий підхід до розв'язання цього питання більш вдалий, оскільки повніше і специфічніше визначає структуру суспільних відносин. Конкретний зміст і значення елементів суспільних відносин можуть бути різними. Далеко не всі з них можна визнати об'єктом злочинного посягання. Як компоненти об'єкта злочину можуть виступати або суб'єкти та їх права й інтереси, або їх дії, або певне поєднання інших структурних частин суспільних відносин, якщо вони являють собою важливу цінність. Наприклад, об'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, є встановлений у державі порядок поводження зі зброєю, бойовими припасами та вибуховими речовинами, що становить частину суспільних відносин, які забезпечують громадську безпеку. Визначення об'єкта цього злочину відображає певний стан суспільних відносин, але не містить інформації про суб'єкти відносин, їхні інтереси тощо. З іншого боку, суспільні відносини не є універсальною характеристикою об'єкта злочину. Цим поняттям не можуть охоплюватися особисті (природні) блага людини (життя, здоров'я, честь і гідність).
Право фізичного існування людини — це право природне.
Воно є неподільним і не може відчужуватися. Це право не встановлено, а лише санкціоновано державою.
Отже, об'єктом злочину, який, порівняно з іншими елементами складу злочину, відбиває характер суспільної небезпечності вчиненого діяння, мають визнаватися не абстрактні суспільні відносини, а конкретні людські, суспільні або державні цінності[12].
Об’єктом злочину за статтею 260 КК є громадська безпека від діяльності непередбачених законами України воєнізованих або збройних формувань.
На відміну від об’єкта злочину, об'єктивна сторона завжди пов'язана із зовнішнім виявом суспільно небезпечної і протиправної поведінки особи у формі дії або бездіяльності, яка супроводжується певним психічним станом такої особи. Це вольова поведінка, яка завдає або загрожує завдати шкоди тим чи іншим цінностям, які охороняються кримінальним законом. Нагадаємо, що злочином визнається лише суспільно небезпечне діяння людини і не може визнаватися думка або бажання.
Небезпечне діяння (дія або бездіяльність) особи вважається злочином, якщо воно описано у кримінальному законі і тим самим стає своєрідним фундаментом конструкції складу злочину. У диспозиції статей Особливої частини КК майже завжди описані саме ознаки об'єктивної сторони конкретного складу злочину.
Об'єктивна сторона складу злочину — це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону злочину[13].
Характерними ознаками об'єктивної сторони, які властиві майже всім складам злочину, вважаються: 1) суспільно небезпечне діяння особи; 2) таке діяння, вчинене певним способом, у певний час, у певному місці із застосуванням певних предметів, знарядь або засобів; 3) таке діяння заподіює або створює загрозу заподіяти шкідливі наслідки; 4) між небезпечним діянням і шкідливими наслідками має бути причинний зв'язок.
Але не всі зазначені ознаки об'єктивної сторони входять до кожного складу злочину, а тому не всі вони мають значення для кваліфікації. У теорії кримінального права вищезазначені ознаки поділяються на обов'язкові та факультативні. Обов'язковими ознаками об'єктивної сторони складу злочину вважаються: небезпечне діяння, його шкідливі наслідки (загроза їх настання). Ці ознаки визначені в законі або випливають з його змісту і мають бути встановлені при кваліфікації злочину. Факультативні ознаки об'єктивної сторони складу злочину (час, місце, спосіб вчинення злочину, використані знаряддя та засоби вчинення злочину) мають подвійне значення. Для одних складів злочину вони є обов'язковими, якщо зазначені у диспозиції конкретної статті або її частині, для інших — необов'язковими, оскільки вони не вказані у диспозиції статті і не впливають на кваліфікацію злочину.
При викладенні в законі ознак об'єктивної сторони складу злочину використовуються різні форми. Найчастіше у диспозиції вказуються певні ознаки діяння. Наприклад, погроза вбивством, насильством або знищенням майна щодо судді, а також щодо його близьких родичів у зв'язку з діяльністю судді (ч. 1 ст. 377 КК). Іноді в законі названо лише діяння, зокрема «ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335 КК), а у диспозиціях так званих матеріальних складів злочину визначається не лише діяння, а й його наслідки. Так, відповідно до ст. 276 КК злочином вважається порушення працівником транспорту правил безпеки руху та експлуатації транспорту, якщо це спричинило небезпеку для життя людей або настання інших тяжких наслідків.
Багатьом складам злочину властиве посягання на той самий об'єкт, та сама форма вини, ті самі ознаки суб'єкта злочину. Об'єктивна сторона кожного складу конкретного злочину майже завжди різна. Тому вона є головним критерієм розмежування окремих конкретних злочинів. Виявлення усіх ознак об'єктивної сторони складу злочину сприяє встановленню вини особи у вчиненому нею злочині.
Об'єктивна сторона злочину виражається у таких формах:
1) створення непередбачених законом України воєнізованих формувань;
2) участь у їх діяльності (ч. 1 ст. 260);
3) створення непередбачених законом збройних формувань;
4) участь у їх діяльності (ч. 2 ст. 260);
5) керівництво зазначеними формуваннями;
6) їх фінансування, постачання їм зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової техніки (ч. 3 ст. 260);
7) участь у складі вказаних формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян (ч. 4 ст. 260).
Суб'єктивна сторона складу злочину — це процес мислення, бажання і волі людний, в якому відображаються її об'єктивна поведінка та інші зовнішні обставини, пов'язані з вчиненням злочину.
Суб'єктивна сторона складу злочину завжди знаходить свій вияв у певному зовнішньому протиправному діянні. Тобто в об'єктивних ознаках злочину виявляються мотив, мета і, в кінцевому підсумку, волевиявлення особи. Схематично цей процес виглядає так: залежно від тієї чи іншої потреби людини у неї виникає і фактор певної поведінки — мотив; характер і зміст мотиву породжують мету; мета веде до формування волі людини; воля виявляється у конкретному діянні.
Суб'єктивна сторона складу злочину — це внутрішня сутність злочинного діяння; це ті внутрішні процеси, які відбуваються у психіці осудної особи під час вчинення нею передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння. Характерними ознаками суб'єктивної сторони злочину є вина, мотив та мета вчинення злочину. Тому для кваліфікації того чи іншого злочину виняткове значення має встановлення зв'язку зовнішнього вияву поведінки людини з її психічним станом. Почуття, мислення, наміри, мета та воля — це внутрішній, духовний світ людини, її сутність. Усі вони у своїй єдності та взаємозв'язку створюють психіку людини, її інтелект (пізнання). Це дає людині змогу сприймати і розуміти зовнішній світ, особисті блага та поведінку інших людей, діяльність колективу, суспільства і держави, ставити мету, формувати свою волю і діяти відповідним чином не лише при вчиненні, як правило, правомірних дій, а й при вчиненні суспільно небезпечних діянь.
У кримінальному праві враховуються не всі ознаки психіки людини, а в основному дві з них — інтелектуальна і вольова, які використовуються при визначенні форм вини — умислу і необережності. Водночас кримінальний закон у деяких випадках вказує на особливий емоційний стан людини як ознаку суб'єктивної сторони складу злочину. Наприклад, умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116); умисне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123). З цього приводу Пленум Верховного Суду України у постанові «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини» від 1 квітня 1994 р. зазначав, що судам необхідно мати на увазі, що суб'єктивна сторона вбивства або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, вчинених у стані сильного душевного хвилювання, характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижує його здатність усвідомлювати свої дії і керувати ними.
Для кваліфікації таких дій винного за вказаними статтями необхідною умовою є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.
Суб'єктивна сторона злочину «Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань» характеризується умислом. Ставлення до наслідків у вигляді загибелі людей чи інших тяжких наслідків (ч. 5 ст. 260) характеризується необережністю.
Частинами 4 та 5 ст. 260 охоплюється вчинення учасниками непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань злочинів, передбачених іншими статтями Особливої частини КК, які полягають у нападі. При цьому, ч. 5 ст. 260 охоплюється вчинення злочинів, ознакою складу яких є необережне заподіяння смерті кількох осіб, нанесення середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження з будь-якою формою вини. Вчинення у складі передбачених ст. 260 формувань більш небезпечних злочинів (зокрема, розбою, умисного вбивства за кваліфікуючих ознак) кваліфікується за сукупністю з відповідними статтями Особливої частини КК.