На теперішній час в українському суспільстві складаються сприятливі умови для виникнення воєнізованих або збройних формувань. Цьому сприяє політична нестабільність, адже такі формування можуть створюватися під егідою певних політичних сил, які використовуватимуть їх як засіб досягнення своїх цілей, тобто як інструмент впливу на будь-які державні органи або суспільство. І такі випадки відомі в історії Української державності.
У юридичній літературі відсутнє комплексне теоретичне дослідження зазначеного складу злочину, його кваліфікації та відмежування від суміжних складів злочинів. Відсутнє чітке тлумачення ознак, що властиві цим формуванням, немає конкретного визначення форм прояву діяльності цих угруповань, у зв’язку з чим правозастосовчі органи зазнають труднощів у розумінні та застосуванні кримінально-правової норми, що передбачає відповідальність за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань.
У нашій державі забороняється створювати не передбачені законами України воєнізовані формування (такі, що мають організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість та дисципліну, і в яких проводиться військова або стройова; фізична підготовка) та брати участь у їх діяльності. Крім того, забороняється створювати не передбачені законами України збройні формування (тобто воєнізовані групи які незаконно мають на озброєнні придатну для використання вогнепальну, вибухову чи іншу зброю). Особи, які здійснюють керівництво такими формуваннями, а також займаються їх фінансуванням, постачанням їм зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової техніки підлягають кримінальній відповідальності за ч. 3 ст. 260 КК. Особи, які беруть участь у складі збройних та воєнізованих формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян несуть відповідальність відповідно до ч. 4 ст. 260 КК.
Воєнізованими формуваннями слід вважати організації, яким, крім загальних ознак злочинної організації, притаманні ще й такі:
- вони схожі на передбачені законами України військові формування, але їх створення не передбачене законами України.
- вони мають організаційну структуру військового типу, що характеризується наявністю єдиноначальності, підпорядкованості та дисципліни.
- воєнізований характер завдань і методів, які ставляться перед такою організацією, засобів, які нею використовуються.
Об'єкт злочину — це те, на що посягає особа, яка вчиняє протиправне діяння, і чому може завдати або завдає шкоди.
Отже, об'єктом злочину, який, порівняно з іншими елементами складу злочину, відбиває характер суспільної небезпечності вчиненого діяння, мають визнаватися не абстрактні суспільні відносини, а конкретні людські, суспільні або державні цінності.
Об’єктом злочину за статтею 260 КК є громадська безпека від діяльності непередбачених законами України воєнізованих або збройних формувань.
Об'єктивна сторона складу злочину — це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону злочину.
Характерними ознаками об'єктивної сторони, які властиві майже всім складам злочину, вважаються:
1) суспільно небезпечне діяння особи;
2) таке діяння, вчинене певним способом, у певний час, у певному місці із застосуванням певних предметів, знарядь або засобів;
3) таке діяння заподіює або створює загрозу заподіяти шкідливі наслідки;
4) між небезпечним діянням і шкідливими наслідками має бути причинний зв'язок.
Об'єктивна сторона злочину виражається у таких формах:
1) створення непередбачених законом України воєнізованих формувань;
2) участь у їх діяльності (ч. 1 ст. 260);
3) створення непередбачених законом збройних формувань;
4) участь у їх діяльності (ч. 2 ст. 260);
5) керівництво зазначеними формуваннями;
6) їх фінансування, постачання їм зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової техніки (ч. 3 ст. 260);
7) участь у складі вказаних формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян (ч. 4 ст. 260).
Суб'єктивна сторона складу злочину — це процес мислення, бажання і волі людний, в якому відображаються її об'єктивна поведінка та інші зовнішні обставини, пов'язані з вчиненням злочину.
Суб'єктивна сторона злочину «Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань» характеризується умислом. Ставлення до наслідків у вигляді загибелі людей чи інших тяжких наслідків (ч. 5 ст. 260) характеризується необережністю.
Суб'єктом злочину вважається фізична особа, що вчинила заборонене кримінальним законом діяння у віці, з якого може наступати кримінальна відповідальність, і усвідомлювала суспільну небезпеку свого діяння та керувала ним.
Суб'єкт злочину за статтею 260 КК — загальний. За окремі злочини, вчинювані в ході нападів у складі воєнізованого чи збройного формувань у випадках, передбачених ч. 2 ст. 22, відповідальність настає з 14-річного віку.
Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 260, є:
1) загибель людей;
2) настання інших тяжких наслідків (ч. 5 ст. 260).
Під загибеллю людей слід розуміти смерть двох або більше осіб. Під іншими тяжкими наслідками розуміються наслідки у вигляді смерті одного потерпілого, заподіяння хоча б одній особі тяжкого тілесного ушкодження тощо.
У частині 6 ст. 260 передбачено спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності при позитивній посткримінальній поведінці особи, яка створила відповідне воєнізоване чи збройне формування або брала участь у їх діяльності. Умовами такого звільнення є:
1) добровільний вихід зі складу вказаних злочинних організацій;
2) повідомлення про існування такого формування органів державної влади чи органів місцевого самоврядування (у даному випадку закон не передбачає як умову звільнення особи від кримінальної відповідальності активне сприяння розкриттю організації).
У частині 6 ст. 260 не передбачено звільнення осіб, які керували воєнізованими або збройними формуваннями, займалися їх фінансуванням або постачанням зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової техніки, а також брали участь у складі таких формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян.
У відповідності до статті 260 КК України:
«1. Створення не передбачених законами України воєнізованих формувань або участь у їх діяльності — карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.
2. Створення не передбачених законом збройних формувань або участь у їх діяльності — карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
3. Керівництво зазначеними в частинах першій або другій цієї статті формуваннями, їх фінансування, постачання їм зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової техніки — караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
4. Участь у складі передбачених частинами першою або другою цієї статті формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян — карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.
5. Діяння, передбачене частиною четвертою цієї статті, що призвело до загибелі людей чи інших тяжких наслідків, — карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.»
Позбавлення волі на певний строк — це вид основного покарання, яке полягає в примусовій ізоляції засудженого на визначений вироком суду строк в спеціально призначених для цього кримінально-виконавчих установах. Позбавлення волі на певний строк — одне з найсуворіших покарань, воно поєднане з істотним обмеженням прав громадян — свободи пересування, вибору роботи і роду діяльності, спілкування з сім'єю та іншими особами, здійснення деяких цивільно-правових угод тощо. Це покарання призначається за злочини підвищеної суспільної небезпечності з урахуванням особи винного, інших обставин справи, коли покарання, не пов'язані з позбавленням волі, недостатньо ефективні. Засуджені займаються суспільно корисною працею, з ними проводиться виховна робота, забезпечується їх загальноосвітнє та професійне навчання.
Список використаних джерел
1. Конституція України прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради (ВВР). — 1996. — №30. — Ст. 141.
2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. Закон України №2341-III / Відомості Верховної Ради (ВВР). — 2001. — №25-26. — Ст. 131.
3. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. — 4-те вид., переробл. та доповн. / Відп. ред.. С.С. Яценко. — К.: А.С.К., 2005. — 848 с. — (Нормат. док. та комент.).
4. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. — 5-те вид., переробл. та доповн. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. — К.: Юридична думка, 2008. — 1216 с.
5. Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України. Закон України від 26 березня 1992 р. № 2235-XII / Відомості Верховної Ради (ВВР). — 1992. — №29. — Ст. 397.
6. Про Державну прикордонну службу України. Закон України від 3 квітня 2003 року №661-IV / Відомості Верховної Ради (ВВР). — 2003. — №27. — Ст. 208.
7. Про збройні сили України. Закон України від 6 грудня 1991 року №1934-XII / Відомості Верховної Ради (ВВР). — 1992. — №9. — Ст. 108.
8. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини» від 1 квітня 1994 р.
9. Робак Володимир Анатолійович. Кримінальна відповідальність за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань.: Дис... канд. наук: 12.00.08 — 2008.