Місце адвоката у суспільному житті визначає Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства (прийнятий делегацією дванадцяти країн-учасниць на пленарному засіданні в Страсбурзі у 1988 році) «У будь-якому правовому суспільстві адвокату приготована особлива роль. Його обов'язки не обмежуються сумлінним виконанням свого обов'язку у межах закону. Адвокат має діяти в інтересах права в цілому так само, як і в інтересах тих, чиї права і свободи йому довірено захищати; не лише виступати в суді від імені клієнта, а й надавати йому юридичну допомогу у вигляді порад і консультацій. В цьому зв'язку на адвоката покладається цілий комплекс зобов'язань як юридичного, так і морального характеру, які часто вступають у взаємну суперечність і умовно підрозділяються на такі категорії» [8].
Свідченням того, що адвокатурі належить чільне місце серед юридичних засобів захисту прав людини є те, що на 8-му Конгресі ООН було прийнято спеціальний документ: «Основні положення про роль адвокатів», який став найважливішим міжнародно-правовим актом регулювання адвокатської діяльності [12].
Забезпеченню належного рівня захисту покликані сприяти приписи «Основних положень», які стосуються загальних обов'язків адвокатів. В них, зокрема, зазначено, що обов'язками адвокатів є:
· консультування клієнта про його права і обов'язки, роз’яснення принципів роботи правової системи;
· надання допомоги клієнту законним способом і здійснення певних дій для захисту його інтересів;
· надання клієнту допомоги в судах, трибуналах, адміністративних органах [7].
Надаючи допомогу клієнтам при здійсненні правосуддя, адвокати повинні додержуватись прав людини й основних свобод, визнаних національним і міжнародним правом, діяти вільно і наполегливо відповідно до закону й визнаних професійних стандартів та етичних норм.
У своїй діяльності адвокати, мають право на вільне висловлювання, віросповідання, об'єднання у асоціації та організації.
Важливі постанови вміщено у «Основних положеннях» щодо забезпечення доступності юридичної допомоги, яку покликані надавати адвокати. А саме: обов'язок державних органів гарантувати реальний і рівний доступ до адвокатури для усіх осіб, які проживають на її території, й підпорядковані його юрисдикції незалежно від раси, кольору шкіри, етнічного походження, статі, мови, релігії, політичних та інших поглядів, національного або соціального походження, економічного чи іншого статусу зокрема, забезпечити фінансування та інші ресурси для юридичної допомоги незаможним людям.
Особлива увага приділяється проблемам забезпечення адвокатської допомоги у кримінальному провадженні [7].
У міжнародних документах вказується на важливість високого рівня професійної підготовки правозахисників.
Для забезпечення ефективності реалізації покладених на адвокатів функцій останнім надається можливість формування самоврядних асоціацій для представництва їх інтересів, постійного навчання, перепідготовки й підтримування їх професійного рівня.
Очевидно, «Основні положення» є своєрідним міжнародно-правовим актом світової співдружності. Юридично-обов'язковий характер багатьох його приписів зумовлюється тим, що його прийнято інституцією, яка була утворена і санкціонована Організацією Об'єднаних Націй [11; 12].
Ось чому наведені принципами слід впроваджувати в усі національні системи адвокатури, якщо прагнути до забезпечення їх відповідності світовим стандартам, світовому рівню організації і діяльності адвокатури щодо захисту основних прав і свобод людини.
Висновок
З вище зазначеного випливає, що головне призначення адвокатури – захист прав людини, надійність та реальна здійсненність цього захисту, який є найвищим критерієм гуманістичності, прогресивності, визначає “якість” адвокатури. Міжнародні документи про адвокатську діяльність передбачають, що уряди країн повинні гарантувати ефективну процедуру і працюючий механізм для реального й однакового доступу до адвокатів усім особам, які мешкають на їхніх територіях. Серйозні вимоги на рівні світових стандартів висувають до осіб, котрих допускають до надання правової допомоги.
Для посилення контролю за професійним рівнем адвокатів в Україні необхідно удосконалити систему кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури, ввести обов’язкове стажування і систематичне підвищення кваліфікації. Спілка адвокатів України протягом багатьох років намагається вирішити накопичені проблеми в українській адвокатурі шляхом законодавчого їх урегулювання. Я підтримую думку про необхідність створення єдиної професійної організації адвокатів — Національної палати (або асоціації) адвокатів, яка, зокрема, візьме на себе не тільки представництво інтересів усіх адвокатів України, захист їхніх прав, а й організацію безкоштовної допомоги населенню, в тому числі виконання адвокатами захисту за призначенням, недоліки в організації якого сьогодні викликають скарги з боку правоохоронних органів і громадян. Створення єдиної організації адвокатів відповідає міжнародним стандартам, схвалене експертами, які проводили міжнародну експертизу підготовлених Спілкою адвокатів законопроектів про адвокатуру, а також зобов’язанням України під час вступу до Ради Європи про створення у нашій країні професійної організації адвокатів. Таким чином, українській адвокатурі для ефективної реалізації своєї фундаментальної функції щодо захисту прав і свобод людини сьогодні вкрай потрібні зміни до законодавства, які б відповідали світовим стандартам.
Список використаної літератури
1. Конституція України. - К.: Право,1996.
2. Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 №2887-XII.10.
3. Закон України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10 грудня 1991 р. / Закони України, - Т. 2. - К.: Верховна Рада України, 1996. - С. 362.
4. Указ Президента України «Про Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури та Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури» від 5 травня 1993 р. №155/93.
5. Протокол «Правила адвокатської етики» від 1 - 2 жовтня 1999 р. N 6/VI. Схвалений Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року.
6. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. Прийнятий 16 грудня 1966. Ратифікований 19 жовтня 1973.
7. Основні положення про роль адвокатів (прийняті VIII Конгресом ООН по запобіганню злочинам у серпні 1990 р.).
8. Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства (прийнятий делегацією дванадцяти країн-учасниць на пленарному засіданні в Страсбурзі у жовтні 1988 р.).
9.Постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. «Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист»// Право вісник. Додаток до журналу “Право України” - К., 1996. - № 1. - С. 36-42.
10. Руденко М.В., Говоруха М.М., Рибалко Г.С. Судова влада та правоохоронні органи України: навч. пос. - Х.: Харків Юридичний, 2007. - С. 548.
11. Мюллерсон Р.А. Права людини: ідеї, норми, реальність. - М., 1991. - С. 27.
12. Ніколайко І.В. Права людини в системі ООН. - К., 1991. - С. 40-78.
13. Совгиря О.В., Шукліна Н. Г. Конституційне право України: Навч. пос. - К.: 2007. - С. 632.
14. Святоцький А.Д. Адвокатура і захист прав громадян. - Львов: Свит. - 1992.
15. Святоцький О.Д., Медведчук В. В. Адвокатура: історія і сучасність. - К.: Ін Юре, 1997.
16. Тимченко С.М. Судові, правоохоронні та правозахисні органи: навч. посібник для студентів юридичних вузів. - К.: Юрінком Інтер., 2001.
17. Становлення захисту адвокатів і представників особи у X-XIX ст. / Т. М. . Гришина// Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 3.- с. 196 - 206.
18. Проблемні аспекти здійснення захисту та надання правової допомоги адвокатами/ А. Бірюкова// Юридична Україна - 2005. - №1 - с. 49-51.