1.3 Види юридичної відповідальності за порушення природноресурсового законодавства
Відповідно до ст. 50 Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 року, кожний має право на безпечно для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Навіяного конституційному праву громадян кореспондує обов'язок їх, закріпленій у ст. 66 Закону країни, Відповідно до якої «кожний зобов'язаний не заподіювати шкоду природі», а у випадку ії нанесення – відшкодовувати нанесені збитки. З приведених конституційних норм впливає, що завдана шкода природним ресурсам і навколишньому природному середовищу підлягає відшкодуванню незалежно від правомірності чи протиправності іх заподіяння.
Однак у переважній більшості випадків така шкода завдається протиправними діями або бездіяльністю. У зв’язку з наведеним, питання юридичної відповідальності у цій сфері заслуговують на увагу правозастосовної практики. Природноресурсові правопорушення тягнуть за собою юридичну відповідальність осіб, які їх здійснили. Прямі вказівки на це закріплені в нормативно – правових актах природноресурсового законодавства. Так, згідно ч. 1 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року з наступними численними змінами і доповненнями, порушення законодавства про охорону довкілля тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Норми природноресурсового права містять правові вимоги щодо використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища, межі належного здійснення природноресурсових прав та виконання обов’язків, перелік найбільш характерних порушень цих прав і обов’язків. Санкції за ці правопорушення містяться у кримінальному, адміністративному, цивільному і трудовому законодавстві. У залежності від умов і порядку застосування відповідних правових санкцій розрізняються відповідні види юридичної відповідальності за порушення природноресурсового законодавства.
Кримінальна відповідальність за природноресурсові правопорушення передбачена у розділі 7 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року, який цілком присвячений злочинам проти довкілля. Зазначений розділ чинного кримінального кодексу передбачає відповідний перелік найбільш небезпечних кримінальних правопорушень у сфері використання природних ресурсів і охорони довкілля. До них відносяться: порушення правил екологічної безпеки-ст. 236; невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення ст. 237; приховування або перекручування відомостей про екологічний стан або захворюваність населення-ст. 238; забруднення або псування земель – ст. 239; порушення правил охорони надр – ст. 240; забруднення атмосферного повітря – ст. 241; порушення правил охорони вод – ст. 242; забруднення моря – ст. 243; порушення законодавства про континентальний шельф України – ст. 244; знищення або пошкодження лісових масивів - ст. 245; незаконна порубка лісу – ст. 246; порушення законодавства про захист рослин – ст. 247; незаконне полювання – ст. 248; незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом – ст. 249; проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів – ст. 250; порушення ветеринарних правил – ст. 251; умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду – ст. 252; проектування чи експлуатація споруд без системи захисту довкілля – ст. 253; без господарське використання земель – ст. 254. У чинному Кримінальному кодексі без достатньої уваги залишилися кримінально-правові засоби охорони окремих природних об’єктів та їх ресурсів, не говорячи вже про захист суб’єктивних прав фізичних і юридичних осіб на їхнє використання, і насамперед, на засадах права власності. Зміст складів злочинів, закріплених у 6 розділі Кримінального кодексу – злочину проти власності, свідчить про те, що в ньому немає жодної статті, спеціально присвяченої охороні природних об’єктів та захисту права власності чинів, закріплених і на них. Навіть традиційно жорстке огородження права державної власності на природні ресурси залишено без належної охорони кримінально – правовими засобами. Безумовно, може мати місце знищення чи пошкодження лісових масивів шляхом підпалу, незаконна порубка лісу чи присвоєння його окремих ресурсних компонентів, порушення законодавства про захист рослин шляхом збору « червоно-книжкових» чи «зелено-книжкових» ресурсів рослинного світу, незаконне полювання чи незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом з метою присвоєння об’єктів тваринного світу або проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів, що завдають їм значної шкоди або навмисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду. В аналогічних випадках будуть мати місце не злочини проти власності, а злочини проти встановленого правопорядку використання багатств та охорони довкілля[8]. До особливостей покладання мір кримінальної відповідальності за порушення природноресурсового законодавства варто віднести і те, що вони застосовуються тільки в судовому порядку на підставі розгляду матеріалів розслідуваної кримінальної справи. Позасудова кримінальна відповідальність за природноресурсові правопорушення застосовуватися не може.
Найбільшу теоретичну і практичну складність викликає розмежування протиправних дій у сфері природокористування і природо охорони на кримінальні злочини й адміністративні провини. Найчастіше одні і ті ж порушення правил природокористування чи вимог охорони навколишнього природного середовища тягнуть за собою в одних випадках кримінальну, а в інших – адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за порушення екологічного законодавства передбачена в Кодексі України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року з наступними численними змінами і доповненнями. Останній містить спеціальну главу 7, в якій передбачені «Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’яток історії та культури». Адміністративна відповідальність за природноресурсові правопорушення передбачена й в інших главах Кодексу про адміністративні правопорушення. Підставою для притягнення до адміністративної відповідальності є адміністративне правопорушення у сфері використання природних ресурсів та охорони довкілля, тобто винне, протиправне діяння, що порушує екологічний правопорядок в суспільстві, за яке законодавством передбачена адміністративна відповідальність. Це визначення адміністративного правопорушення випливає із змісту ст. 9 Кодексу про адміністративні правопорушення. [9]Адміністративні відповідальність є оперативним засобом впливу на правопорушників, які допускають суспільно шкідливі вчинки у галузі використання природних об’єктів та охорони навколишнього природного середовища. У більшості випадків для застосування відповідальності в адміністративному порядку не потрібно визначення розміру заподіяної шкоди. Для іі покладення достатнім є сам факт здіснення адміністративного правопорушення, зокрема в сфері природокористування і природо охорони.