У той же час відповідно до п. 2 ст. 97 Закону України “Про судоустрій України” право ініціювати дисциплінарне провадження стосовно судді шляхом внесення відповідного подання, належить:
а) народним депутатам України;
б) Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини;
в) Голові Верховного Суду України (голові вищого спеціалізованого суду – щодо судді відповідного спеціалізованого суду, за винятком ініціювання звільнення судді);
г) Міністру юстиції України;
д) голові відповідної ради суддів;
е) членам Ради суддів України.
З огляду на ст. 98 Закону України “Про судоустрій України” перелічені суб'єкти можуть порушувати питання про дисциплінарну відповідальність щодо суддів місцевих судів, апеляційних, вищих спеціалізованих і Верховного Суду України.
Перелік суб'єктів звернення до Вищої ради юстиції про порушення питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, міститься в Законі України “Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України”. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 17 згаданого Закону звернутися до Ради юстиції з цього питання можуть:
а) Комітет Верховної Ради України;
б) народний депутат України;
в) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;
г) інші посадові особи, органи державної влади й органи місцевого самоврядування;
д) громадяни.
Як бачимо, чинне законодавство, що регулює порядок ініціювання дисциплінарної відповідальності щодо суддів, досить суперечливе. Постає питання: чи повинен бути список суб'єктів ініціювання дисциплінарного провадження однаковим для суддів усіх судів? Перш за все треба привести у відповідність із Законом України “Про судоустрій України” перелік таких суб'єктів, закріплений у Законі України “Про статус суддів”. Перелік же суб'єктів, які мають право вносити подання до Вищої ради юстиції для відкриття дисциплінарного провадження також має бути чітко визначений, відповідати Закону “Про судоустрій України”. Відсутність чіткого переліку сприяє неоднозначній практиці реагування на повідомлення, що надходять до Вищої ради юстиції, про дисциплінарні проступки суддів. У той же час виокремлення спеціалізованих суб'єктів порушення цього питання може ускладнити механізм реалізації відповідальності, оскільки вони будуть виступати в ролі посередника між Вищою радою юстиції і заінтересованою особою з можливим проявом свого “інтересу”. Для порівняння наведемо приклад. В Італії право на порушення дисциплінарного переслідування мають Міністр юстиції і Генеральний прокурор, причому останній проводить розслідування і підтримує обвинувачення перед дисциплінарним відділенням Вищої ради магістратури.
Відповідно до ст. 41 Закону України “Про Вищу раду юстиції” відкривається дисциплінарне провадження щодо суддів Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів постановою Вищої ради юстиції в 10-денний строк із дня одержання відомостей про дисциплінарний проступок судді, а якщо ці дані вимагають перевірки – у строк не більше 10-ти днів із дня закінчення перевірки. Це означає, що таке рішення належить приймати на засіданні Ради колегіально шляхом голосування на підставі оцінки подання її члена, внесеного за результатами перевірки повідомлення про дисциплінарний проступок. Якщо висновки перевірки, що містяться в поданні, неоднозначні, можливе здійснення ще однієї перевірки, яку необхідно вже розглядати як додаткову. Доцільно, як вбачається, у ст. 41 Закону визначити і граничний строк проведення такої перевірки.
Така стадія дисциплінарного провадження, як розгляд дисциплінарної справи, регулюється частинами 1 і 3 ст. 42 Закону України “Про Вищу раду юстиції”. Дисциплінарна справа слухається на найближчому засіданні Вищої ради юстиції після надходження висновку й матеріалів перевірки. Розглядаючи питання про дисциплінарну відповідальність, Рада юстиції зобов'язана надати судді можливість дати пояснення в межах її засідання. Слухання дисциплінарної справи є можливим за відсутності судді лише в разі нез`явлення його на засідання Ради без поважних причин.
У межах вивчення дисциплінарної справи може виникнути необхідність витребування додаткової інформації від підприємств, установ, організацій, громадян чи їх об'єднань, судових справ, розгляд яких закінчено, якщо це потрібно для вирішення питання. Цю процедуру також слід вважати додатковою перевіркою. Її відмінність полягає в тому, що ініціатором і суб'єктом проведення останньої виступає не один член Ради юстиції, а весь її склад, що брав участь у засіданні. Проведення додаткової перевірки фіксується у формі ухвали. На час додаткової перевірки розгляд дисциплінарної справи припиняється.
Особливістю стадії прийняття рішення у дисциплінарній справі є відсутність особи, щодо якої розглядається дисциплінарна справа (ч. 2 ст. 42 Закону України “Про Вищу раду юстиції”). Рішення приймається під час закритої частини засідання. У межах цієї стадії допускається внесення кількох проектів рішення та їх обговорення членами Ради юстиції. Рішення у дисциплінарній справі приймається таємним голосуванням.
Закон відзначив перелік даних, які обов'язково повинні бути наявними в рішенні Ради у дисциплінарній справі: назва комісії, прізвище, ім'я, по батькові й посада судді, який притягається до дисциплінарної відповідальності, обставини дисциплінарного проступку, пояснення судді й відомості, що характеризують його особу, мотиви прийнятого рішення з посиланням на докази, вид дисциплінарного стягнення, яке застосовується до судді, або підстави закриття справи, а також порядок і строк оскарження рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону України “Про Вищу раду юстиції” Рада може накласти на суддів такі дисциплінарні стягнення, як догана та пониження кваліфікаційного класу.
Вища рада юстиції може прийняти рішення про невідповідність судді займаній посаді і направити відповідне подання про звільнення судді з посади до органу, який призначив чи обрав суддю.
Порядок розгляду Вищою радою юстиції питань про звільнення суддів місцевих і апеляційних судів істотно відрізняється від порядку дисциплінарного провадження щодо суддів Верховного Суду України й вищих спеціалізованих судів.
Якщо кваліфікаційна комісія, вивчивши матеріали дисциплінарного провадження щодо судді, дійде до висновку про необхідність звільнити суддю з посади, їй необхідно направити відповідну рекомендацію до Вищої ради юстиції для вирішення цього питання. Іншими словами кваліфікаційні комісії не мають повноважень по внесенню подання до органу, що обрав або призначив суддю, про звільнення його з посади.
Стаття 30 Закону України “Про Вищу раду юстиції” суб'єктами звернення до Ради юстиції з пропозицією про прийняття подання про звільнення судді з посади визначає відповідну кваліфікаційну комісію суддів і члена Вищої ради. Якщо це питання порушено членом Вищої ради юстиції, то він не бере участі в голосуванні при прийнятті рішення. Звернення з пропозицією про внесення подання про звільнення судді з посади подається в письмовій формі, повинно бути аргументованим, мати певну форму та містити:
а) найменування органу, до якого воно подається;
б) прізвище, ім’я, по батькові судді та його посада;
в) виклад відомостей та даних, на яких ґрунтується пропозиція про звільнення судді з посади, зазначення документів, інших доказів та осіб (прізвища, ім’я, по батькові, посада, адреса, телефон), які підтверджують ці відомості;
г) посилання на статті Конституції України та Закону України “Про Вищу раду юстиції”, на підставі яких подається звернення;
д) перелік документів, що додаються до звернення.
Звернення підписується суб’єктом, який його подає. Якщо ним виступає кваліфікаційна комісія, то вона повинна надіслати рішення й матеріали, які підтверджують наявність підстав для звільнення судді з посади з особливих обставин.
Звернення, що не відповідає викладеним вимогам, не пізніше 5-ти днів із дня його надходження мотивованим листом за підписом Голови Ради повертається суб’єктові звернення для належного оформлення. Можливе повторне його подання на розгляд Вищої ради юстиції після усунення допущених недоліків, але не пізніше 15 днів із дня його повернення.
Виділяються загальні й особливі обставини (підстави) для звільнення судді з посади, що визначають процедуру розгляду цієї пропозиції.
До загальних підстав належать обставини, визначені у пунктах 1-3, 7-9 ч. 5 ст. 126 Конституції України, згідно з якими суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі:
1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено;
2) досягнення ним 65 років;
3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров`я;
7) припинення його громадянства;
8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;
9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Рішення щодо пропозицій про звільнення суддів за загальними обставинами приймається на засіданні Вищої ради юстиції більшістю голосів її членів, які брали участь у засіданні. У разі звернення судді із заявою про звільнення з посади за власним бажанням Рада юстиції вносить подання про звільнення судді з посади до органу, який його призначив або обрав, після попереднього з’ясування дійсного волевиявлення судді з метою з’ясування питання, чи не має місце сторонній вплив на нього або примус. Це подання Рада юстиції може внести за пропозицією кваліфікаційної комісії суддів або з власної ініціативи до органу, яких призначив або обрав суддю на посаду (до Президента України або Верховної Ради України).