Зарубежная литература 10 класс Ковбасенко академ, профиль (стр. 2 из 9)

Піраміда капіталістичної системи, на вершині якої —

«грошовий мішок»

гасла просвітителів «Свобода!», «Рівність!», «Братерство!». Однак своєї привабливості вони не втратили, адже європейці добре за$ пам’ятали слова Ґетевого Фауста: «Лиш той життя і волі гідний, хто б’ється день у день за них».

ФРАНЦІЯ. ПАРИЖ. НАПОЛЕОН У НАШОМУ ПОВСЯКДЕННІ Мабуть, революціонери мають якусь магічну, до кінця не збагненну при вабливість. Можливо, люди, які потерпають від гніту, але ніяк не наважуються повстати проти нього, з особливою повагою ставляться до тих, у кого на та кий виступ стало сили й мужності? Так чи інакше, а на межі XVIII–XIX ст. авто ритет революційної Франції у світі був надзвичайно високим. Персоніфікова ним утіленням Великої французької революції став Наполеон Бонапарт.

Частина Європи його обожнювала, інші — ненавиділи, але не ігнорував ніхто.

«Екзистенційне відлуння» (певні знаки, месиджі, артефакти) тих бурем них подій уже так давно й глибоко ввійшло в наше повсякдення, що часто ми його навіть не помічаємо. Так, дивлячись на статую Свободи (цей новочас ний Колосс Родоський) у НьюЙорку, ми не завжди пригадуємо, що цю ве личну споруду Сполученим Штатам Америки до 100річчя Декларації неза лежності подарувала Франція, яка (бажаючи ослабити свого споконвічного сусідаконкурента — Велику Британію) підтримувала США в боротьбі за не залежність. Так само рідко придивляємося й до американської доларової банкноти, де в центрі зображена «Декларація прав людини і громадянина», схвалена революційним французьким Конвентом 1791 р. А про те, що абсо лютно неузгоджену систему одиниць вимірювання в Європі уніфікував Напо леон, пам’ятають лише фахівці. До цього в кожній країні була своя система мір. Так, відстань у Франції міряли льє, в Англії — милями, у Росії — верста ми. І саме французи запропонували єдину й універсальну для всієї Європи та світу одиницю вимірювання — метр. У Парижі зі бралася група авторитетних учених (зпоміж них уже знайомі вам енциклопедисти), які вирішили: нехай метром називається міра довжини, що до рівнює одній десятимільйонній частині чверті дов жини меридіана, що проходить через Париж. Тоді ж за рішенням Наполеона з платини була відлита метрова лінійка шириною 25 мм, а товщиною 4 мм (еталон) і поміщена до архіву Французької академії наук, через що її назвали «архівним метром». За для пропаганди наукової величі своєї країни фран цузи не поскупилися: тоді ж, окрім архівного метра, було вилито так само з платини (але вже з доміш кою нікелю) 31 автентичний еталон для того, щоб надіслати в різні країни континенту. А що ж із вимі рюванням ваги? Спробуйте не заплутатися, коли б вас попросили купити, скажімо, два фунти цукру або десяту частину від пуда борошна. Такий звич ний нині кілограм — це вага одного квадратного Статуя Свободи. дециметра води, узятої при температурі +4 °С з річ ки Сени.

^{м. НьюЙорк} І знову Париж, Франція, Наполеон…

«Та дух бунтарства, У ХІХ ст. Європа й Америка вирували со$ не покути, найважчі ціально$політичними й національно$ви$ розбиває пута» звольними рухами. Так, у грудні (рос. де кабрь, звідси — декабристи) 1825 р. на Сенатській площі в Петербурзі відбулося повстання прогресивно налаштованої частини російських дворян проти тиранії, за консти$ туційний державний устрій. До речі, найрадикальніший центр де$ кабризму знаходився в Україні, саме сюди (с. Кам’янка) навідував$ ся О. Пушкін під час свого південного заслання (1820–1824). Виступ декабристів жорстоко придушили, п’ятьох його лідерів по$ вісили, а інших заслали в Сибір. Розгром декабризму став сильним ударом по вільнолюбних ілюзіях і прагненнях ліберально налашто$ ваної частини російського суспільства. Політична відлига, що роз$ почалася було в Російській імперії, скінчилася лютим сибірським морозом. То чи могла література стояти осторонь цих подій, не реа$ гуючи на настрої часу? Звичайно, не могла, недаремно ж ми з вами вже вели мову про принципову настроєву відмінність творчості поетів$сучасників: з одного боку, життєрадісність Олександра Пушкіна («Товаришу, зійде вона, / Зоря принадливого щастя, / Ро сія збудиться від сна, І на руїнах самовластя / Напише наші іме на»^[1]) і з іншого — песимізм, «світову скорботу» Михайла Лермон това («Печально я дивлюсь на наше покоління!»^[2] або «І нудно, і сумно! — і нікому руку подать, / Як горе у душу прилине»^[3]).

Приблизно тоді ж в Італії, що перебувала під владою австрійців, набирав сили рух за національне визволення й об’єднання країни (один із його видатних очільників — знаменитий Джузеппе Гарі$

бальді). У цьому русі активна роль на$ лежала таємним організаціям, створе$ ним на зразок масонських лож, — карбонаріям (у перекладі — «вугля$ рам»), з якими мав зв’язки французь$ кий письменник Стендаль, який присвятив Італії чимало творів.

Крім того, саме в ХІХ ст. активізу$ валася боротьба греків за незалежність від Османської імперії. Їхні вільнолюб$

ні прагнення мали моральну підтримку в широких колах європейської громад$ ськості. Зокрема, їм співчував своїми

Пам’ятний знак у Києві на місці будинку, де відбувся таємний з’їзд Південного товариства декабристів

вільнолюбними віршами Дж. Байрон.

Барикади в Парижі. 1848 р.

Розігнання маніфестантів у Відні в 1848 р.

У липні 1830 р. в Парижі відбулася ще одна революція, яка остаточно по$ клала край спробам реставрації у Фран$ ції феодально$монархічного устрою. Її основною рушійною силою стали робіт$ ники й ремісники. Внаслідок Липневої революції до влади прийшов ставленик торгово$промислової та банкової бур$ жуазії король Луї Філіпп, який правив до Лютневої революції 1848 р.

Майже одночасно з французьким спалахнуло національно$визвольне повстання у Варшаві (1830). Існує дум$ ка, що саме воно відвернуло увагу Росії від паризької Липневої революції та пе$ решкодило царським військам приду$ шити виступ французів. Однак виступ поляків росіяни придушили негайно.

У різних європейських країнах 1848 р. був настільки багатий на рево$ люції, що його метафорично назвали «весною народів». Її початком стала Лютнева революція (1848) у Франції.

У 1851 р. у Франції стався черговий державний переворот, що призвів до встановлення Другої імперії. Ці події —

виступ селян і ремісників на захист республіки — зображені в рома$ ні Еміля Золя «Кар’єра Ругонів». До влади прийшов ставленик бур$ жуазії Наполеон ІІІ, який правив аж до початку франко$прусської війни (1870–1871), а точніше — до Вересневої революції 1870 р.

А В ЦЕЙ ЧАС В УКРАЇНІ

Одним із головних осередків гуртування грецьких національновизволь них сил на початку ХІХ ст. стало українське місто Одеса, де й нині проживає чисельна грецька громада й функціонують грецькі церкви. Саме в цьому українському місті в 1814 р. була заснована загальнонаціональна таємна організація грецьких патріотів «Філік³ етер³я» («Спілка друзів»). Її було ство рено на взірець таємної масонської ложі, або підпільного товариства карбо наріїв. Саме «Філік³ етер³я» підготувала грецьку революцію 1821–1829 рр., яка завершилася звільненням Греції зпід влади Османської імперії. В Оде сі за діяльністю напівтаємних грецьких товариств спостерігали (іноді долу чаючись до неї) Олександр Пушкін і Адам Міцкевич, заслані на південь Російської імперії за вільнолюбні настрої та вірші. Після тривалої боротьби за звільнення зпід влади Туреччини Греція була проголошена незалежною державою (1830).

Вітер перемін торкнувся навіть консервативної Російської імпе$ рії, де в 1861 р. було скасоване кріпосне право. Отже, недаремно велася боротьба за звільнення народу не лише політиками, а й письменниками: від Василя Капніста («Ода на рабство», 1783) до Та раса Шевченка та поетів «некрасовської школи». Адже сам її очіль$ ник, «співець страждань народних», Микола Некрасов проголосив, що можна не бути поетом, але громадянином треба бути обов’язково.

Принагідно варто зауважити, що Нові часи — це доба торжества Розуму і Науки: у ХІХ ст. вільнолюбні прагнення націй і класів отри$ мали міцне наукове підґрунтя (саме тоді виникли чи сформувалися остаточно такі вчення, як анархізм, марксизм та ін.). Це було своєрід$ ним продовженням справи доби Просвітництва з її улюбленими гасла$ ми свободи, рівності, братерства. Саме цей зв’язок підкреслив (зверта$ ючись до образу В. Бєлінського) російський поет Микола Некрасов:

Ти нас гуманно мислити навчив,

Про долю ти згадав свого народу

Ти чи не перший в нас заговорив

Про рівність, про братерство, про свободу.

Переклад Ю. Ковбасенка

«ВЕСНА НАРОДІВ» І «ЖАНДАРМ ЄВРОПИ» Після придушення європейських національних визвольних рухів у період «весни народів» до Росії міцно приклеївся ярлик «жандарма Європи», а її ім ператор Микола І чимдалі більше асоціювався на Заході з «новим Наполео ном», який хоче повторити спробу Бонапарта загарбати весь континент. Вельми символічно, що Микола І розпочав своє правління жорстоким приду шенням вільнолюбства (виступу декабристів) у себе вдома. У художній літе ратурі було запроваджено найсуворішу цензуру, придушення не лише вільно думства, а й будьякої самостійної думки, а у війську — так звану «паличну дисципліну», тупу муштру, коли за найменшу провину жертву проводили че рез стрій солдатів, які забивали її палицями до смерті. Недаремно російський письменник Лев Толстой назвав імператора не «Миколою Павловичем», а «Миколою Палкіним» (оповідання «Николай Палкин»). Подібні оцінки того часної ситуації знаходимо і в Тараса Шевченка («Я не нездужаю», 1858):

Не жди сподіваної волі — Вона заснула: цар Микола

Її приспав. А щоб збудить

Хиренну волю, треба миром,

Громадою обух сталить, Та добре вигострить сокиру, Та й заходиться вже будить... Цю саму нетерпимість до будьякого віль нолюбства Російська імперія «експортувала» і за кордон, тож прізвисько «жандарм Європи» було невипадковим. Проте «політичну відлигу» в Європі можна було лише призупинити, але

остаточно «заморозити» її не могло вже ніщо… Тарас Шевченко

Кінець ХІХ ст. порівняно з його початком був спокійнішим, а життя широкого загалу європейців стало заможнішим. Проте закінчувалося воно також під гуркіт гармат і залпи рушниць: у 1861–1865 рр. у США вирувала Громадянська війна, одним із гасел якої було скасування рабства (тобто знову$таки боротьба за свободу й рівність). А в 1871 р. у Франції відбулася перша у світі пролетарська революція й була створена Паризька комуна. Ці події також знайшли широке відображення в художній літературі. Отже, у ХІХ ст. скрізь відбувалися революції, точилася боротьба за свободу і письменники були в епіцентрі цього процесу.