Отже, у ХІХ ст. захоплення величчю науки, щира віра в неод$ мінний прогрес у всіх сферах життя ставали домінуючими, тож не могли не вплинути на зміну мистецьких орієнтирів і вподобань. Не випадково О. де Бальзак зазначив, що «перемога реалізму над ро$ мантизмом зумовлена торжеством науки над фантазією».
Кожна мистецька доба, крім основного, до$ мінуючого напряму чи стилю, має інші, супровідні, супутні, а літературні епохи не$ наче «заходять одна в одну». Саме така си$туація «естетичного двовладдя» склалася у світовій культурі при$ близно до 1830$х років, коли на естетичному олімпі перебували одночасно два напрями — романтизм і реалізм. До того ж це саме та хронологічна межа, якою позначений поступовий перехід пальми першості від романтизму до реалізму. Якими ж були основні при$ чини зміни володаря літературного олімпу?
За періодом згаданих вище бурхливих соціальних і політич$ них потрясінь і катаклізмів початку ХІХ ст. настала доба нехай і не абсолютної, але все$таки стабільності. Звісно, вона була від$ носною, оскільки боротьба націй, класів і навіть окремих особис$ тостей за якісь ідеали, інтереси та цілі остаточно не вщухає ніко$ ли: попереду ще була «весна народів» 1848–1849 рр., бурхливі події Громадянської війни у США (1861–1865), Паризька комуна 1871 р., ціла низка воєнних конфліктів. Однак в Європі приблиз$ но до 1840–1850$х років склалася нова, не така буремна, як на початку століття, політична й духовна ситуація. Проте зміна цієї ситуації, нехай не відразу і не прямо, впливає на зміну ситуації мистецької.
До середини ХІХ ст. поривання романтиків до всього екзотич$ ного та ексклюзивного, їхнє прагнення занурити читача у світ своєї безкрайньої уяви та фантазії широкому освіченому загалу вже поча$ ли дещо надокучати. Тим часом навколо вирувало реальне динаміч$ не життя, зі своїми невигаданими, але від того не менш гострими проблемами, конфліктами та суперечностями. А в ньому, за влуч$
ІЗ «ДОСЬЄ» РЕАЛІЗМУ У сфері художньої діяльності значення реалізму дуже складне й суперечливе. Його межі мінливі й невизначені; стилістично він багатоликий і поліваріативний. Термін «реалізм» уперше вжив Ж. Шанфльорі для позначен3 ня мистецтва, що протистоїть романтизму й симво3 лізму. Народження реалізму найчастіше пов’язують із творчістю французького художника Г. Курбе (1819–1877), | |
Г. Курбе. Автопортрет | який відкрив у 1855 р. в Парижі свою персональну вистав ку «Павільйон реалізму». |
Доки класицизм і роман тизм воювали один з одним, поруч виростало щось значно сильніше і могутніше; воно пройшло поміж ними, а вони не впізнали повелителя за владним виглядом його; це «щось» оперлося одним лік тем на класицистів, а дру гим — на романтиків і зроби лося вищим за них, — як «володар», воно визнало і перших, і других, а потім зрек лося їх обох… Мрійливий ро мантизм почав ненавидіти но вий напрям за його реалізм. О. Герцен |
ним висловом Еміля Золя, «буває все: прекрасне й огидне, низьке й високе, квіти, бруд, ридання, сміх — одне сло$ во, увесь потік життя, який кудись не$ впинно несе людство». З одного боку, романтики залюбки зображували су$ перечливості життя, його різкі кон$ трасти, тому антитези «прекрасного й огидного, низького й високого, квітів і бруду» їх якраз і не лякали. А з іншо$ го — вони рішуче заперечували все буденне, «неромантичне». І письмен$ ники$реалісти вчасно відчули, що зображення й дослідження буднів теж може захопити читача, воно також може бути художнім і стати темою літературного твору.
Тож і не дивно, що приблизно до середини ХІХ ст. інтерес до реального життя («реальне сильніше за уявне»), до гострих повсяк$ денних проблем, а також прагнення розв’язати найболючіші з них у мистецькому процесі почали переважати. І мистецтво реалізму ста$ ло блискучою відповіддю на всі згадані й не згадані виклики часу, поступово відтісняючи романтизм із центру суспільної уваги. Вод$ ночас це аж ніяк не означає, що романтизм зник остаточно — він існував протягом усього ХІХ ст., а на його схилку виникло таке цікаве мистецьке явище, як неоромантизм.
Романтизм і реалізм становлять два етапи,
Романтизм і реалізм: дві доби художнього процесу ХІХ ст. Од$подібні риси нак їх не можна розглядати суто послідов$
но і стверджувати, що, мовляв, коли закінчився романтизм, тоді почався реалізм. Це зовсім не так, оскільки як романтизм, так і реалізм розвивалися в першій половині ХІХ ст. в спільній для них історичній та естетичній ситуації. Іноді їх розвиток ішов послі$ довно, іноді — паралельно, а іноді вони переплітались. Не за$ буваймо, що «європейський романтизм першої половини ХІХ ст. багато в чому формувався як напрям у межах загальноромантич$ ного потоку» (Д. Затонський). Тож і не дивно, що спочатку ці напрями досить «мирно співіснували», взаємозбагачуючись художніми відкриттями та здобутками. Та й сам термін «реалізм» виник у 1850$х роках, тоді як перші реалістичні твори з’явилися двома десятиліттями раніше (наприклад, перша редакція реаліс$ тичної повісті О. де Бальзака «Гобсек», яка тоді називалася «Не$ безпеки безпутства», побачила світ ще в 1830 р.).
Реалізм (латин. realis — ре човий, дійсний) — напрям у літературі й мистецтві, що на був розвитку в 1830х роках спочатку у Франції, а в ХІХ ст. поширився по всій Європі та Америці. Основоположним для реалізму стає принцип відповідності мистецтва реа льній дійсності. Ключовою є проблема взаємовпливу людини й середовища, а також впливу конкретної со ціальноісторичної ситуації на формування особистості. |
Окрім того, багато письменників (Г. Гейне, О. Пушкін, М. Лермонтов, М. Гоголь, Т. Шевченко та ін.), які згодом стали тяжіти до реалізму, по$ чинали свій творчий шлях саме як романтики, отримавши в ранній (ро$ мантичний) період своєї творчості добрий «мистецький вишкіл».
У багатьох творах письменників$ реалістів (М. Гоголь, Стендаль, О. де Бальзак, Ч. Діккенс) очевидно від$ чутний вплив романтизму. Прига$ даймо, наприклад, що в реалістичній повісті М. Гоголя «Шинель» присут$ ній яскравий романтично$фантастич$ ний елемент — з’ява привиду Акакія
Акакійовича Башмачкіна. А в романі Ч. Діккенса «Пригоди Оліве$ ра Твіста» образ старого бандита Фейгіна є своєрідним уособлен$ ням загадкових потойбічних сил зла або навіть і самого сатани
(наприклад, «зморшкувате бридке обличчя його набуває воістину сатанинського виразу», а «хитрий, жадібний вираз його обличчя був достоту наче в диявола»). Подібну манеру персоніфікації містич$ них сил англійський письменник$реаліст успадкував безпосеред$ ньо від романтиків.
До того ж реалісти не змогли б так переконливо й точно опису$ вати час і місце дії своїх творів, якби не запозичили в романтиків розробки історизму та відтворення місцевого колориту («кульор локаль»). Адже для реалістів, як і для романтиків, принципово важливою залишилися, з одного боку, правдоподібність і точність деталей, а з іншого — вірогідність «обличчя епохи» в цілому.
Як мовилося, реалісти приділяли надзвичайно велику увагу до$ слідженню ролі природно$історичного середовища і спадковості у формуванні та розвитку людини та суспільства. Тому в реалістично$ му творі характер, учинки та й, зрештою, доля персонажа були чітко вмотивовані, обумовлені (науковці кажуть «детерміновані») його по$ ходженням, освітою, професією, колом друзів, умовами життя і, що дуже важливо, — конкретною історичною ситуацією, у якій він живе. І тут письменникам$реалістам знадобився художній досвід романти$ ків щодо відтворення колориту конкретних націй або епох (згадаймо майстерність «шотландського чарівника» В. Скотта в зображенні ко$ лориту cередньовічної Англії в історичному романі «Айвенго»).
Водночас історизм реалістів суттєво відрізнявся від романтич$ ного. У романтиків він був значною мірою, сказати б, «антикварно$ декоративним».
Натомість історизм реалістичних творів був «прагматичнішим», науковішим, оскільки він мав сприяти глибшому дослідженню істо$ ричних коренів і першовитоків певних суспільних явищ.
Десь від середини ХІХ ст. реалісти почали щораз активніше за$ являти про свої розходження з традиціями романтизму. Однак попри це реалізм ніколи повністю не відкидав доробку романтиз$ му. Наприклад, якщо письменників$реалістів не влаштовувала ро$ мантична ідеалізація художнього образу або наявність у творах ро$ мантиків «двох світів» (згадаймо світ філістерів і світ ентузіастів у Е. Т. А. Гофмана), то улюблене романтиками зображення постійної мінливості світу реалізм не лише запозичив, а й суттєво поглибив.