Зарубежная литература 10 класс Ковбасенко стандарт (стр. 3 из 8)

1830–1848 рр. — Липнева монархія (до влади прийшов Луї Філіпп)

1848–1851 рр. — Друга республіка, установлена Лютневою революцією (25 лютого 1848 р.). Існувала до державного перевороту Луї Бонапарта 2 грудня 1851 р. номінально — до проголо шення Другої імперії (2 грудня 1852 р.)

1852 р. — Друга імперія — період правління Наполеона ІІІ (2 грудня

1852 р. — 4 вересня 1870 р.)

1870–1871 рр. — франкопрусська війна, у ході якої відбулася Вереснева

революція 1870 р., що стала початком Третьої респуб: ліки (1870–1940)

18 березня 1871 р. — перша у світі пролетарська революція в Парижі (Па ризька комуна)

У липні 1830 р. в Парижі відбулася ще одна революція, яка остаточно поклала край спробам реставрації у Франції феодально# монархічних порядків. Її основною рушійною силою стали ро# бітники й ремісники. Унаслідок Липневої революції до влади прийшов король Луї Філіпп, ставленик торгово#промислової та банкової буржуазії, який правив до Лютневої революції 1848 р.

Майже одночасно з французьким спалахнуло польське націо# нально#визвольне повстання у Варшаві (1830). Існує думка, що во# но відвернуло увагу Росії від Паризької революції й завадило цар# ським військам придушити виступ французів. Одним з ідейних натхненників Варшавської революції був поет#романтик Адам Міцкевич. Вплив його творів на морально#психологічну підготов# ку повстання був величезним. Польські патріоти черпали сили й натхнення передовсім у його поемі «Конрад Валленрод» (1828), епіграфом до якої стали слова відомого політика Нікколо Макіа# веллі: «Є два способи боротьби: треба бути лисом і левом». Ця фор# мула для поляків була надзвичайно актуальною, оскільки врахову# вала співвідношення сил між могутньою тоді Російською імперією («левом») і окупованою нею, знекровленою, пошматованою Поль# щею (яка тимчасово «стала лисом»). Це відразу збагнув кат поль# ської незалежності, один із персонажів поеми А. Міцкевича «Дзя ди» — російський сенатор М. Новосильцев, зазначивши в доносі царю, що «Конрад Валленрод» має на меті «зігрівати патріотизм, який згасає, виховувати ворожість і готувати майбутні події, навча# ти сучасне покоління бути нині лисом, аби згодом перетворитися на лева». Коли поляки повстали, то сигналом до загальнонаціо# нального виступу став штурм Бельведерського палацу у Варшаві, де перебували російські урядовці. Про величезну роль А. Міцкеви# ча та його поеми в підготовці цього повстання один із його учасників написав так: «Слово стало ділом, а “Валленрод” — Бельведером».

Розігнання маніфестантів Барикади на вулицях у м. Відні в 1848 р. м. Парижа в 1848 р.

1848–1849 рр. були настільки багаті на революції, що їх метафо# рично назвали «весною народів» в різних європейських країнах. Адже напровесні природа, яка завмирає взимку, пробуджується. Так і багато пригноблених народів Європи пробуджувалися до но# вого, вільного життя. Саме тоді угорців, які не хотіли перебувати в складі імперії Габсбургів, закликав до боротьби й мужності Шандор Петефі (ви вже вивчали його вірш «Коли ти муж, будь мужнім!»).

У 1851 р. у Франції відбувся черговий державний переворот, що спричинив установлення Другої імперії. Ці події — виступ селян і ремісників на захист республіки в 1851 р. — зображені в романі Еміля Золя «Кар’єра Ругонів». До влади прийшов ставленик бур# жуазії Наполеон ІІІ, який правив аж до початку франко#прусської війни (1870–1871), а точніше — до Вересневої революції 1870 р.

Вітер перемін торкнувся й консервативної Російської імперії, де в 1861 р. було скасоване кріпосне право. Отже, недаремно бо# ролися за звільнення народу не лише політики, а й письменники, зокрема — поети «некрасовської школи». Адже сам її засновник,

«співець страждань народних», Микола Некрасов проголосив, що можна не бути поетом, але громадянином треба бути неодмінно.

ХІХ ст. закінчувалося так само, як і розпочиналося, — під зал# пи гармат і постріли рушниць: у 1871 р. у Франції відбулася перша у світі пролетарська революція й була створена Паризька комуна.

Отже, у ХІХ ст. скрізь відбувалися революції, тривала бо ротьба за свободу і художня література була в епіцентрі цих подій.

У попередні епохи (за винятком хіба що доби

Наукова ситуація Просвітництва) більшість повстань і народ# них рухів (навіть національно#визвольних)

ґрунтувалися на релігійних гаслах (хрестові походи, іконоборство у Візантії, війни між протестантами й католиками, ісламські рухи). Натомість у ХІХ ст. ці вільнолюбні прагнення чи не вперше отри# мали наукове підґрунтя.

Так, у ХІХ ст. виникло науково#економічне осмислення меха# нізму гноблення робітників#пролетарів. Найголовнішим розроб# ником цієї доктрини був Карл Маркс, тому його вчення назвали марксизмом. Маркс дослідив шляхи привласнення капіталістами додаткової вартості товарів, вироблених пролетаріями. Варто за# уважити, що література не залишилась осторонь, ця соціалістична доктрина була використана в багатьох реалістичних і особливо на# туралістичних творах («Кар’єра Ругонів», «Жерміналь» Е. Золя). Тоді й виникла думка про інтернаціональний характер гноблення робітників роботодавцями: фабрикантами, промисловцями й під# приємцями. А якщо пролетарів гноблять однаково, як у Англії, так і у Франції або Росії, то на цій підставі й виникло відоме гасло «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!». Важливо зазначити, що марк# сизм суттєво вплинув на історію всього людства, його й нині вивча# ють у всесвітньо відомих університетах (не як політичну доктрину, а як економічне вчення).

У 30–40#х роках ХІХ ст. сформувався анархізм (від грец. anar@ hia — безвладдя) — суспільно#політична течія, представники якої виступали за негайне знищення будь#якої державної влади внаслі# док «стихійного бунту мас». У Росії ідеї анархізму втілилися в тео# рії та практиці революційного народництва. В Україні на початку ХХ ст. в роки громадянської війни під гаслами анархізму воював Нестор Махно. В його музеї, відкритому вже в суверенній Україні, в м. Гуляйполі (Запорізька обл.) можна побачити парадоксальні анархістські гасла на кшталт «Анархія — мати порядку», що майо# ріли над махновськими тачанками в степах України. Відлуння де# яких анархічних гасел відчувається в «поліфонічному» романі Ф. Достоєвського «Злочин і кара» (та й сам видатний російський письменник замолоду зазнав певного впливу подібних ідей).

У ХІХ ст. у світі поширився позитивізм (фр. positivisme — пози# тивний, побудований на думці) — філософський напрям, що прого# лосив сукупні досягнення конкретних наук єдиним джерелом істинного знання, заперечуючи пізнавальну цінність філософії, яка б стояла над цими науками. Позитивісти вважали, що джере# лом істинного знання є лише спеціальні науки, роль яких обмежу# ється описанням і систематизацією фактів, а не їх тлумаченням. Його прибічники сповідували істину — знання потрібні тільки тоді, коли вони «позитивні», тобто приносять користь. На думку одного з «батьків» позитивізму, французького філософа Огюста Конта, слово «позитивне» означає «реальне» на противагу «химерному».

До 30#х років ХІХ ст. в Європі та США позитивізм став доміну# ючим філософським напрямом.

Значно вплинули на ідеологічну ситуацію ХІХ ст. також від# криття й концепції Чарльза Дарвіна. Цей англійський учений запропонував свою знамениту теорію походження видів живої при# роди шляхом природного відбору, зокрема — шокуючу для своїх сучасників версію про походження людини від мавпи. Відтоді свя# щеники мають постійну тему для іронії: якщо дехто з людей запе# речує те, що їх створив Бог, заявляли вони, то що ж, нехай тоді вважають своїми родичами мавп. Звичайно, де й поділося рене# сансне ставлення до людини як до «окраси Всесвіту», вінця всього живого. Homo sapiens стала складовою системи живих створінь, як і всі інші біологічні види.

Така повага до наукового знання не могла не позначитися на ес# тетичних орієнтирах, тож художня творчість стала асоціюватися з науковою діяльністю, а методика роботи письменника стала нагадувати дослідження вченого.

Недаремно видатний французький письменник#реаліст ХІХ ст. Оноре де Бальзак влучно зазначив, що «перемога реалізму над романтизмом зумовлена торжеством науки над фантазією». Ці на# укові відкриття втілювалися в літературі ХІХ ст.: іноді опосередко# вано, а іноді й прямо. Ось яскравий приклад із роману Оскара Уай льда «Портрет Доріана Грея» (1891): «Деякий час Доріана цікавив містицизм, з його дивовижною снагою перетворювати буденне на щось незвичне й таємниче… В іншу пору він схилявся до матеріаліс@ тичної доктрини німецького дарвінізму, захоплений концепцією аб@ солютної залежності духу від певних фізичних умов, патологічних чи здорових, нормальних чи ненормальних. Доріан з гострою насо@ лодою зводив людські думки й пристрасті до функції якої@небудь клітини сірої речовини мозку чи білого нервового волокна».

Як бачимо, О. Уайльд іронічно ставився до вищезгаданих концеп# цій. Проте, як відомо, у кожному жарті є певна частина правди. І вона полягала в тому, що дарвінізм помітно впливав на уми сучасників і стилістику художньої творчості, яка чимдалі більше асоціювалася з відкриттями і «духом» природничих наук. Особливо це помітно у творчості натуралістів, зокрема Е. Золя, який був майстром худож# нього дослідження законів спадковості («Ругон#Маккари»).

Тоді ж природознавці звернули увагу на закономірність: рослини того самого виду виростають суттєво різними в неоднакових умовах існування (спеки чи затінку, дощів чи засухи, чорнозему чи пісків тощо). Ця закономірність була перенесена на життя суспільства та людини.