Зарубежная литература 10 класс Ковбасенко стандарт (стр. 4 из 8)
У другій половині ХІХ ст. справжнім володарем дум європей# ців став австрійський психолог Зигмунд Фрейд. Він був першим у науковому дослідженні підсвідомого, най# потаємніших глибин людської душі, того, про що людина може й не здогадуватися. Його відкриття помітно вплинули на онов# лення художньої палітри письменників, що передовсім стосується представників мо# дернізму.Найпровокативнішим з#поміж філо# софів ХІХ ст. виявився представник найсу# мирнішого фаху — професор філології Ба# зельського університету — Фрідріх Ніцше.
Він висунув ідею «надлюдини («ü bermensh»), Зигмунд Фрейд якій нібито дозволено те, що заборонено всім іншим людям. Цю ідею згодом використав Адольф Гітлер, «об# ґрунтовуючи» право німців на світове панування, оскільки вони, мовляв, є «вищою» (арійською) расою. Нищівного удару подібним філософським судженням завдав Ф. Достоєвський і що найцінні# ше — ще до їх чіткого сформування, передбачивши ці ідеї за тими умо# настроями, які панували в Європі та Росії в середині ХІХ ст. Голов# ний герой його роману «Злочин і кара» Родіон Раскольников роз# мірковує, до якого «розряду» належить він сам: до «тремтячих створінь» чи до «тих, хто право має» (фактично «надлюдей»). Росій# ський мислитель вирішує цю проблему за допомогою релігії — наприкінці твору на каторзі під подушкою Раскольникова лежить Євангеліє — символ його навернення до Бога.
Отже, ХІХ ст. було багате різноманітними теоріями, ідеями й концепціями. Водночас за всієї зовнішньої привабливості іноді вони виявлялися або практично нездійсненними, або призводили зовсім не до тих результатів, на які спочатку були спрямовані. Це знайшло відображення в художній літературі, де начебто чудові ідеї, гасла й прагнення героїв удосконалити світ, боротися зі злом закінчувалися ще більшим злом. Так, бунт Жульєна Сореля («Червоне і чорне» Стендаля) проти кастової замкненості французького суспільства суб’єктивно начебто цілком виправданий і зрозумілий. Проте об’єк@ тивно він зумовив лицемірство героя й жахливий злочин — постріли у пані де Реналь у церкві. Пророчий геній Гобсека, який дав змогу цьому старигану осягнути на початку ХІХ ст. ще приховану для ба# гатьох суть капіталізму, не врятував самого лихваря від влади золо# та. Цей «філософ» і служитель багатства наприкінці свого життя де# градував і став не загадковою романтичною постаттю з утаємниченим минулим, а банальним скнарою, про що свідчить описання його ко# мірчини, де псуються продукти (повість «Гобсек» О. де Бальзака).
Теорія Родіона Раскольникова, який тонко відчуває всю неспра# ведливість суспільного устрою, що щедро породжує й нещадно вбиває «зневажених і скривджених» і «п’яненьких», призводить до того, що розумний інтелігентний юнак стає злочинцем і відчуває, що він бридкий навіть сам собі (роман «Злочин і кара» Ф. Достоєвського).
Вольова й розумна жінка Анна Кареніна прагне кохання, справжнього й щирого, незважаючи на суспільні умовності. Вона не хоче бути лицемірною перелюбницею, яка насолоджується по# чуттям потай від чоловіка й суспільства, і тому не приховує свій зв’язок з Вронським. Проте всі її поривання закінчилися під коле# сами потяга, а діти, Сергійко та Аня, залишилися сиротами, та ще й знеславленими в очах вельми вимогливого до реноме своїх членів «вищого світу» (роман «Анна Кареніна» Л. Толстого). Узагальнено можна зазначити, що суб’єктивно позитивні, добрі наміри цих геро# їв закінчуються об’єктивно негативним результатом.
Отже, письменники ХІХ ст. випередили навіть філософів, спрогнозувавши майбутнє різноманітних теорій і концепцій, уті# люваних у реальному житті.
Саме ХІХ ст. чи не найповніше стосу#
Національне ється думка відомого англійського іс#і загальнолюдське торика Арнольда Тойнбі про те, що
у світовому культурному центральним явищем Нової історії
процесі
стала «драматична й багатозначна»
зустріч Заходу з усім іншим світом. Звісно, євразійські Захід і Схід контактували й раніше. Форми їх контактів були різними: від воєн# них конфліктів (уторгнення гунів, жахлива монгольська навала на Європу, хрестові походи на мусульманський Схід) до мирних і взає# мовигідних торговельних зв’язків (згадаймо хоча б «чайні» чи «шовкові» шляхи, якими з давніх#давен ішли до Європи каравани з далекого й екзотичного Китаю). Великі географічні відкриття роз# крили європейцям ще ширше розмаїття світу, а Сполучені Штати Америки зробили світ «біполярним», умовно поділивши його на Старий (Європа) і Новий (Америка). Однак лише в ХІХ ст. воєнна й економічна експансія Заходу по всій земній кулі стала тоталь# ною. Так, уже фактично не залишилося території, яка б не була позначена назвою якоїсь могутньої європейської країни — форму# валися колонії: англійські, французькі, іспанські, португальські.
Це відповідно зумовлювало зростання інтенсивності культур# них обмінів, розвиток регіональних і світового мистецтва. Неда# ремно саме на початку ХІХ ст. в Й. В. Ґете виникла думка про на# стання доби «всесвітньої літератури».
Від часів доби романтизму (з її відкриттям «місцевого колориту» та увагою до фольклору) усе більше усвідомлюється національна не# повторність кожного народу, а відтак — і його культури як одного з проявів характеру й «національного духу». Історизм (тобто вивчення предметів і явищ у їхньому історичному розвитку як художній прин# цип), на шляху до якого було зроблено крок ще просвітниками й особ# ливо романтиками, стає дуже важливим надбанням доби реалізму.
З розвитком історичного мислення специфічне й індивідуаль# не чіткіше осягається в суттєво ширшій, загальнішій картині, яка охоплює не лише окремі країни й регіони світу чи етапи світової
Періодизація культурного процесу ХІХ ст.
Культурний процес ХІХ ст. (звісно, дуже умовно і не беззастережно) за домінантами можна розподілити на такі головні етапи: початок XIX ст. — 1830і роки — доба романтизму;1840–1860і роки — доба реалізму;
1870–1890і роки — доба раннього модернізму.
Ф. Гойя. Розстріл повстанців Ж. Л. Давід.
у ніч на 3 травня 1808 р. Клятва Гораціїв
історії, а й усю її як єдність, поза якою долю кожної нації повною мірою осягнути неможливо. Тобто якщо безумовним здобутком «романтичного історизму» було відчуття відмінності, неповтор# ності, ексклюзивності певних явищ, відкриття історичного й міс# цевого колориту («кульор локаль»), різного для кожного народу та епохи, то наступним етапом історичної та художньої думки — реалістичного історизму — стало розуміння діалектичної подіб# ності в різному, уміння встановлювати зв’язки та схожість у тому, що постійно змінюється.
У національних культурах різні народи світу формують ті чи ті комплекси естетичних проблем, які особливо гостро відчутні в кожній країні, але водночас є окремими аспектами художньої проб# лематики людства в цілому. Саме тому ступінь світового значення національного мистецтва або певного періоду його розвитку визна# чається об’єктивною цінністю його внеску до скарбниці загально# людської культури.
Так, іспанський художник Ф. Гойя створив картину «Розстріл повстанців у ніч на 3 травня 1808 року» (1814), урахувавши кон# кретні умови партизанської боротьби іспанців проти французьких окупантів і традиції іспанської культури, схильної до напружено жорстких контрастів.
Особливі умови назрівання Великої французької революції стимулювали звернення митців до громадянської героїки антично# го світу. Це втілилося в створенні Ж. Л. Давідом відомої картини «Клятва Гораціїв» (1784).
Згодом раціональний критичний аналіз сучасності (характерна риса французького мистецтва ХІХ ст., можливо — відгомін епохи Просвітництва з її вірою в силу науки, науково#об’єктивного ана# лізу) спричинив виникнення соціального роману — творів Стендаля, Бальзака, Золя. А розквіт німецької філософської думки епохи Канта, Фіхте, Гегеля, що супроводжу# вався утворенням специфічного філо# софсько#художнього універсалізму «Фауста» Ґете, знайшов свою анало# гію у філософічній багатозначності пейзажів німецького живописцяК. Д. Фрідріха.
Проте в кожному з цих непов# торних художніх явищ водночас із пізнанням специфічних шляхів роз# витку «національного духу» втілені
К. Д. Фрідріх. глибинні питання загальнолюдсько# Зимовий пейзаж го масштабу.
Надзвичайно важливо, що в ХІХ ст. остаточно
Система мистецтв утвердилося осмислення сукупності різних видів мистецтв саме як системи. До того жвідтоді культура й література дають змогу впевнено говорити про них як про процес (культурний і літературний), адже вони чи не вперше саме так усвідомлюються їхніми творцями.
Звісно, світовий художній процес, починаючи від його витоків, ніколи не був якимось «унісонним», буквальним повторенням етапів розвитку мистецтва. Він не був і простим механічним поєднанням замкнених у собі локальних явищ. Адже національні й регіональні мистецтва — навіть у таких острівних державах, як, наприклад, Ве# лика Британія чи Японія — ніколи не були абсолютно ізольовани# ми від загальноєвропейського та світового культурного процесів.
У ХІХ ст. тривав розквіт музики, роль якої в культурному проце# сі епохи була надзвичайно великою. Абстрагуючись від прямого відображення життя, вона спроможна викликати цілісність і почут# тєву конкретність переживань. У музиці закладена естетична потен# ційна можливість емоційно впливати на внутрішній світ людини, відтворювати життя в усій його складності й діалектиці розвитку. У ХІХ ст. музика дала людству таких геніальних композиторів, як Л. ван Бетховен, Ф. Шуберт, Р. Вагнер, Ф. Шопен, Дж. Россіні, Дж. Верді, Ж. Бізе, Г. Берліоз, П. Чайковський, М. Мусоргський. Саме тоді Микола Лисенко започаткував українську національну композиторську школу, а наприкінці століття створив знамениті опери «Тарас Бульба» (1890) і «Наталка Полтавка» (1899).