Зарубежная литература 10 класс Ковбасенко стандарт (стр. 5 из 8)
З#поміж просторових мистецтв у ХІХ ст. переважає живопис. У творах художників#реалістів життєві теми постають візуально зримими, соціальна проблематика — унаочненою. Скажімо, у Росії художники так виразно зображали страждання народу, що вель# можні організатори виставок не лише були шоковані, а й заборонили виставляти такі полотна для спогля# дання «пристойному товариству». Тож автори були змушені переїжджати з місця на місце, перевозячи, «пересува# ючи» (рос. передвигая, звідси — перед# вижники) і свої роботи. До передвиж# ників належали І. Крамськой, І. Рєпін, В. Суриков, В. Перов, В. Маковський, І. Шишкін, В. Васнецов та ін. Особливо вирізняється станковий живопис, зна# чення якого чимось подібне до ролі ро# ману в художній літературі, здатного до широкого й детального зображення подій і явищ конкретного життя люди# ни та суспільства.
Ситуація в інших видах мистецтва дещо змінилася. Так, архітектура, яка раніше визначала художнє облич# чя тієї чи тієї історичної або мистець#
В. Маковський. Базар у Москві. 1884 р.
кої епохи, від другої чверті ХІХ ст. починає втрачати свою провідну роль у системі мистецтв. З одного боку, архітектура Єв# ропи в ХІХ ст. відчутно змінилася. Так, у більшості міст вулиці стали значно ширшими й прямішими, подібними до сучасних. До того ж зникли традиційні фортечні мури, адже за тогочасного роз# витку артилерії вони становили інтерес швидше не для військови# ків, а для шанувальників старовини, подібно до того, як нині при#
ваблює туристів грізна військова споруда — Велика Китайська стіна. Відтоді в містах стали переважати ка# м’яні, а не дерев’яні будівлі. У цьому ви можете переконатися самі: біль# шість пам’яток архітектури, що нині охороняються державою, спорудже# ні саме в ХІХ ст.
З іншого боку, роль і значення ар# хітектури в художньому втіленні «ду# ху доби» порівняно з попередніми епо# хами зменшується. Щоправда, зодчі ХІХ ст., прагнучи опанувати естетичні можливості нових будівельних мате# ріалів і будівельної техніки, іноді до# бивалися помітних результатів. Так, тоді в Парижі постала вежа інженера А. Г. Ейфеля, зібрана з металевих
Ейфелева вежа. м. Париж
конструкцій. Це високе ажурне пле# тиво металу на тлі тогочасних при#
Еклектизм (грец. eklekti землених паризьких кам’яниць було kos — той, що вибирає) — дещо несподіваним і дисонансним. механічне сполучення різно Тож парижани спочатку поставилися рідних, несумісних, іноді протилежних поглядів, теорій, до новинки скептично. А оскільки ця ідейних напрямів, художніх величезна конструкція як формою, стилів тощо. так і матеріалом нагадувала перевер# нутий вгору вістрям цвях, то її назва#ли дещо іронічно#презирливо — «цвяхом сезону». Проте з часом «реабілітувалася» не лише Ейфелева вежа, яка нині, як і Собор Па# ризької Богоматері, є гордістю й символом Парижа, а й дошкуль# ний вислів «цвях сезону», що став компліментом на адресу чогось або когось і має значення «найголовніша новинка певного проміж# ку часу або заходу». Наприклад, кажуть, що український літак «Мрія» — цвях сезону певного міжнародного авіашоу.
Однак майже до кінця ХІХ ст. архітектурні споруди найчастіше характеризувалися еклектичним використанням різних стилів. У художній промисловості також переважала вульгарна показова розкіш. Водночас варто зазначити, що вже в другій половині століт# тя, особливо в Англії, роблять перші спроби знайти шляхи створен# ня нового, органічного стилю для художньої промисловості.
Художня література У ХІХ ст. художня література стала загаль# в ХІХ столітті новизнаною королевою мистецтв. Однак не всі її роди й жанри були в однаковому ста#новищі. Якщо доба романтизму (1820–1830#і роки) позначена па# нуванням лірики, то для доби реалізму (1830–1860#і роки) харак# терне домінування епосу, особливо соціального роману. Звичайно, були спроби застосувати лірику в художній системі реалізму. Це, наприклад, громадянська лірика Миколи Некрасова, де, як і в реа# лістичному романі, порушувалися гострі суспільні проблеми. Од# нак магістральна лінія розвитку лірики пролягала не на реалістич# них теренах. Поети стали першими торувати нові, модернові шляхи в літературі. Ці пошуки отримали узагальнену назву — модернізм. Видатним поетом#новатором ХІХ ст. став американець Волт Віт# мен. У його віршах ніби відчувається подих наступного ХХ ст. Навіть не віриться, що майже одночасно з Вітменом творили реа# лісти Некрасов і Шевченко. Здається, що ці два типи творчості має розмежовувати мінімум кілька сотень років.
Чи не найяскравішим явищем раннього модернізму другої половини ХІХ ст. була поезія французького символізму, провіс# ником якого став пізній романтик Шарль Бодлер. Найвищим злетом французького символізму була лірика Поля Верлена й Артюра Рембо. Їхнім творам притаманні непроясненість і багато# значність змісту, «підказування» смислів і простір для відгадування. Згодом, переважно на початку ХХ ст., від французів символізм перейшов «у спадщину» до росіян (Д. Мережковський, З. Гіппіус, О. Блок та ін.).
Якщо вести мову про драму в ХІХ ст., то потрібно визнати, що театр, якому вже протягом майже століття взагалі пророкували загибель, опинився на узбіччі культурного процесу. Так, твори геніального Вільяма Шекспіра в Європі поступово почали втрача# ти оригінальність. Жодна провінційна трупа не залишала поза своєю увагою п’єси великого англійця, тож вони перетворилися на театральні штампи, виконувані з надмірною екзальтацією.
Показовим є те, що письменники#реалісти дошкульно висмію# вали подібні сценічні шаблони у виконанні бездарних акторів, зображували їхнє скептичне сприйняття глядачами. Англійський романіст ХІХ ст. Чарльз Діккенс іронічно зобразив вульгаризацію трагедії «Гамлет»: «Тільки#но цей нерішучий принц запитає що# небудь або висловить сумнів, як публіка враз кидається йому на підмогу. Ось, наприклад, на запитання: “Чи терпіти мовчки важкі удари навісної долі?” — одні стали гукати у відповідь “так”, інші “ні”, а ще інші, не маючи певної думки, закликали визначити це же# ребкуванням, — одне слово, створився цілий дискусійний клуб» («Великі сподівання»).
Закони моди в тогочасному театральному світі диктувала Франція з її «школою здорового глузду», яка виникла як опозиція до романтичної п’єси з її незвичайним героєм, сильною особистіс# тю, тираноборством і уславленням свободи. Її герої — звичайні лю# ди, що вирішують свої нагальні проблеми. Серед письменників, які обстоювали принципи «школи здорового глузду», можна назвати Ф. Понсара, Е. Ожьє, О. Е. Скриба, А. Дюма#сина. Вони звертали увагу на розробку сценічної дії та особливо на стрімкий розвиток інтриги й живий, напружений діалог, а також створення цікавих образів сценічних персонажів.
Театр і національне самоусвідомлення народів
Театр завжди відігравав неабияку роль у суспільному житті. Досить згадати патріотичні трагедії Есхіла, дошкульні комедії Арістофана, викри вальні «високі комедії» Мольєра, народну драму Ф. Шиллера чи «Ревізо ра» М. Гоголя. Проте в другій половині ХІХ ст. театр почав виконувати роль провідника ще й певних національних ідей, став сприяти національному самоусвідомленню народів. Насамперед це було притаманне Театру корифеїв в Україні. Це характерно також для театру Норвегії, яка здобула незалежність. Попри всю самобутність національних театрів України та Норвегії, можна виокремити певні їх спільні риси: селянська тематика й інтерес до фольклору.Подібною до французької «школи здорового глузду» була англійська «добре зроблена п’єса», яскравим прикладом якої є ко# медії Оскара Уайльда. Знову стала популярною призабута роман# тиками комедія. Деякий час вона навіть домінувала на європей# ській театральній сцені (наприклад, «Склянка води» О. Е. Скриба). Популярними були також мелодрами («Дама з камеліями» А. Дю# ма#сина) і водевілі (О. Е. Скриба, Е. Лабіша).
Проте класицистична та романтична п’єси не зникали. Остання навіть мала певний успіх, насамперед у творчості Е. Ростана («Сі# рано де Бержерак»), у німецьких драматургів, у Норвегії в контек# сті «національного романтизму» в ранніх п’єсах Генріка Ібсена.
Не ігнорував театральну сцену й новий господар літературного олімпу — реалізм. Показовою щодо цього була реалістична п’єса, ознаки якої сформувались у творчості першого російського профе# сійного драматурга Олександра Островського, який зміг надати тривіальному конфлікту в межах «любовного трикутника» «чоло# вік — дружина — коханець» масштабів соціального узагальнення (драма «Гроза»). Улюбленими героями Островського стали купці# живоїди, для яких у цьому світі існує один бог на ім’я «гроші, капі# тал». Тому основний конфлікт у п’єсах Островського зводиться до проблематики: людина і гроші, людина і її право бути особистістю. Його твори мають яскраво виражений соціальний характер, що є ознакою загальної літературної тенденції тієї епохи.