Зарубежная литература 10 класс Ковбасенко стандарт (стр. 6 из 8)
Однак десь у середині століття письменники почали усвідом# лювати необхідність пошуку нових шляхів розвитку літератури. Уперше окреслив це в критичних статтях Шарль Бодлер. Його за# клик творити нову (модерну) літературу знайшов відгук насам# перед у тих родах літератури, які переживали в другій половині ХІХ ст. не кращі часи. Це драматургія, а також лірика. Так, межею між попереднім і новим (модерним) мистецтвом драматургії стала натуралістична драма, яка завдяки раннім творам Ґ. Гауптмана («Перед сходом сонця») досягла європейського рівня.
Розробляли нову драму й символісти. Тут насамперед необхідно згадати бельгійського драматурга Моріса Метерлінка (1862–1949). Його концепція світу містична й символічна: за зримими явищами хо# вається справжній світ ідей; натякнути на його сутність — обов’язок митця. Якщо в п’єсах «школи здорового глузду» домінує діалог за май# же повної відсутності монологу, то Метерлінк іде ще далі — він руйнує діалог, створюючи «театр мовчання». В його творчому доробку виок# ремлюються дві п’єси, протилежні за своїм пафосом. Це «Сліпі», де розповідається про гурт незрячих людей, яких привели на берег моря. Вони чекають на поводиря і не знають, що він — поруч, але мертвий. Ось#ось почнеться приплив, який принесе їм смерть. Гнітюче очіку# вання, мовчання, повторення тих самих реплік навіюють жах і розпач.
Зовсім іншу тональність має п’єса «Синій Птах». У ній розпові# дається про дітей, які вирушили на пошуки Синього Птаха, симво# лу Щастя. Діти його не знайшли, але зрозуміли, де саме треба шу# кати. Персонажі п’єс Метерлінка не мають індивідуальної характе# ристики, це узагальнені образи#символи.
Проте справжнє відродження театру в другій половині ХІХ ст. пов’язують не з модерністським, а з реалістичним театром. І насамперед — з іменами Г. Ібсена й А. Чехова. Вони не тільки створюють нового героя, порушують нові теми й намагаються при# вернути увагу до нових проблем, а й реформують саму форму теат# ральної дії. Письменники створили п’єсудіалог, яку потім Б. Шоу перетворив на п’єсу#дискусію, де домінувала не зовнішня, а внут# рішня дія, що згодом стала підтекстом у творах А. Чехова.
Як уже мовилося, доба реалізму відзначалася домінуванням епосу, передовсім соціального роману. Проте в другій половині століття панування реалізму вже не було аж таким беззастереж# ним, бо з’явилося нове, модерністське мистецтво. Спочатку ранній модернізм розвинувся в ліриці та драмі, а згодом також в епосі. Най# яскравішим із них став розвиток роману ранньомодерністської доби. Так, письменник Оскар Уайльд написав свій відомий твір «Портрет Доріана Грея», у якому поєднуються можливості інте# лектуального роману (зокрема, викладена його інтерпретація кон# цепції естетизму) з творами масової літератури, скажімо, детективом.Отже, ХІХ ст. розгортає перед нами грандіозну ідеологічну, наукову та мистецьку панораму: тут знайшлося місце і класицизму, і романтизму, і реалізму, а також зародженню явищ раннього мо# дернізму. В цю історичну добу широкий загал усвідомив надзви# чайно важливі поняття: «світова література», «світовий літератур# ний процес», «система мистецтв». Тоді ж художня література стала «королевою мистецтв». Тож ХІХ ст. «дало цивілізацію та культуру всьому людству», і не останню роль у цьому відіграли майстри пера.
ДОБА РЕАЛІЗМУ В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ
| Літературний процес |
Перемога реалізму над романтизмом зумовлена торжеством науки над фантазією. О. де Бальзак Як ви вже знаєте, у кожній мистецькій добі, крім основного, домінуючого, напряму чи стилю, існують також інші, супровідні: ті, що
згасають, і ті, що зароджуються. Саме така ситуація «естетичного двовладдя» склалася у світовій культурі в 30#х роках ХІХ ст., коли на естетичному олімпі запанували два напрями — романтизм і реалізм. До того ж це та хронологічна межа, якою позначений по# ступовий перехід пальми першості від романтизму до реалізму.
За періодом бурхливих потрясінь, початку ХІХ ст. настала пора стабільності. Нові господарі життя — буржуа — звикали до парла# ментських крісел, опановували більш#менш вишукані манери, бо до цього їх зобов’язували державна влада й високі посади, які вони от# римали в багатьох країнах Європи. Звісно, ця стабільність була від# носною, бо, як відомо, вільнолюбні змагання народів усього світу не затихали, попереду була «весна народів» 1848 р., Паризька комуна 1871 р., різні воєнні кампанії. Узагалі життя нагадує море, де абсо# лютного штилю майже ніколи не буває, оскільки вода перебуває в постійному русі. Тому найсильніші шторми бодай тимчасово, але таки затихають. Отже, у Європі в 1830–1840 рр. склалася нова полі# тична й світоглядна ситуація. А зміна цієї ситуації, нехай і не відра# зу, і не прямо, обумовлювала зміну мистецької ситуації.
Змінювалися суспільні інтереси й уподобання, мистецька мода. До середини ХІХ ст. надмірна екзотика й «світова скорбота» ро# мантиків, їхнє прагнення занурити читача у світ безмежної уяви та фантазії стали певною мірою надокучати інтелігентній публіці. Тим часом навколо вирувало реальне життя зі своїми гострими проблемами й конфліктами, зі своїм «духом епохи». А в ньому, за влучним висловом Е. Золя, «є все: прекрасне й огидне, низьке й ви# соке, квіти, бруд, ридання, сміх — одне слово, увесь потік життя, який кудись невпинно несе людство». Поза сумнівом, романтики визнавали суперечливість життя, його різкі контрасти, антитези «прекрасного й огидного, низького й високого, квітів і бруду» їх не лякали. Водночас вони рішуче заперечували все буденне, «неро# мантичне». Проте життя людини й людства — це переважно будні. І письменники відчули, що зображення й дослідження буденності може бути не менш цікавою темою літературного твору, аніж фан# тазування романтиків.
Г. Курбе.
Автопортрет
Із «досьє» реалізму
У сфері художньої діяльності значення реалізму дуже складне й суперечливе. Його межі мінливі й невизначені; стилістично він багатоликий і поліва ріативний. Термін «реалізм» уперше вжив Ж. Шан фльорі для визначення мистецтва, що протистоїть романтизму й символізму. Народження реалізму найчастіше пов’язують із творчістю французького художника Гюстава Курбе (1819–1877), який від крив у 1855 р. в Парижі свою персональну виставку «Павільйон реалізму».Панування позитивізму у філосо# фії, нові наукові відкриття та науко# во#технічна революція теж робили свою справу. Отже, інтерес до реаль@ ного життя («реальне сильніше за уявне»), до його гострих реальних проблем, а також прагнення розв’яза# ти найболючіші з них до середини ХІХ ст. стали переважати в мистець# кому процесі. І найпомітнішою відпо# віддю на ці виклики часу стало мис# тецтво реалізму.
| й майбутній спадкоємець, і новий володар епохи — реалізм. «Доки класицизм і романтизм воювали один з одним, поруч виростало щось значно сильніше й могутніше; воно пройшло поміж ними, а вони не впізнали повелителя за владним виглядом його; це “щось” оперлося одним ліктем на класицистів, а другим — на романтиків і зробилося вищим за них, — як “повелитель”, воно визнало і пер# ших, і других, а потім зреклося їх обох… Мрійливий романтизм по# чав ненавидіти новий напрям за його реалізм» (О. Герцен). Що ж відомо про нового володаря мистецького трону ХІХ ст.? Потрібно ще раз підкреслити, що хоча ро# мантизм і реалізм становлять дві стадії ево# люції художнього процесу ХІХ ст., їх не можна розглядати суто послідовно і ствер# |
джувати, що коли закінчився романтизм, тоді почався реалізм. Адже романтизм і реалізм народжені в ХІХ ст. новою історичною й есте# тичною ситуацією. Іноді вони йшли послідовно, іноді — паралельно, а іноді й перепліталися. Тобто реалізм ХІХ ст. не відкидав (або не повністю відкидав) відкриття романтизму. Скажімо, реалісти не змогли б бути такими переконливо точними в описаннях часу й місця дії, якби не знахідки романтизму — історизм і місцевий коло# рит. Водночас історизм і місцевий колорит реалістів відрізнялися від романтичного: якщо романтики обожнювали несхожість, унікальність, ексклюзивність, то реалісти в усьому несхожому, уні# кальному, ексклюзивному шукали схоже, спільне, типове. 
Як ви вже знаєте, романтики стверджували свою естетичну про# граму в постійних суперечках із кла# сицистами, і ту «мистецьку війну» во# ни виграли. Проте в розпалі своєї бо# ротьби якось не помітили, що поруч зростав їхній союзник у цій війні, але Одним із науковотех нічного прогресу XIX ст. став «Кришталевий палац» (архі тектор Дж. Пакстон), спо руджений у Лондоні (1851) для Першої всесвітньої про мислової виставки. Показо во, що «антизахідницькі» погляди Ф. Достоєвського бачимо саме в його прихо ваній іронії стосовно цієї ве личної споруди — 72 м2. У романі «Злочин і кара» кришталевим палацом на звано «великий будинок, увесь занятий їстівновипи вальними закладами», біля якого юрмляться постійні відвідувачі злачних місць.
Реалізм (латин. realis — речовий, дійсний) — напрям у літературі та мистецтві, що набув розвитку в 1830х ро ках спочатку у Франції, а в ХІХ ст. поширився по всій Європі й Америці. Осново положним для реалізму став принцип відповідності мис тецтва реальній дійсності. Ключовою його проблемою є взаємовплив людини й се редовища, а також вплив конкретної соціальноісто ричної ситуації на форму вання особистості.