Пізніше О. Äовæенко поставив такі фільми, як «Ùорс» (1939; Сталінська премія 1941), «Мічурин» (1948; Сталінська премія 1949), що вивели його на перші місця серед радянських кіномитців. З початком війни О. Äовæенко створив кілька оповідань, два документальних фільми і «Óкраїну в огні», яку розкритикував та заборонив особисто Сталін, звинувативши автора в українському націоналізмі.
Майæе до кінця æиття худоæник був позбавлений права вільно творити та права повернутися в Óкраїну. Як страæдав від цього О. Äовæенко, моæна побачити, переглянувши його «Ùоденники».
В історіþ української культури О. Äовæенко увійшов не лише як визначний кінореæисер, а такоæ як творець нового літературного æанру — кіноповісті. «Земля», «Óкраїна в огні», «Зачарована Äесна» стали шедеврами української літератури.
Помер О. Äовæенко 25 листопада 1956 року.
Іван Антонович Кочерга народився 6 æовтня 1881 року в містечку Íосівка на Чернігівщині в сім’ї слуæбовця залізничного транспорту. Óчився в Чернігівській гімназії. Закінчив 1903 року þридичний факультет Київського університету. Творчу діяльність розпочав 1904 року як театральний критик. Перший худоæній твір — драматична казка «Пісня в келиху» (1910, рос. мовоþ), в якій зобраæено епізод з історії німецького середньовічного міста. П’єса «Äівчина з мишкоþ» у 1914 — 1915 роках з успіхом йшла в театрах Петербурга, Москви, Києва, Житомира, була екранізована.
Першоþ п’єсоþ, написаноþ українськоþ мовоþ, стала комедія «Фея гіркого мигдалþ» (1926), дія якої пов’язана з минулим славного Íіæинського ліцеþ. Історичній тематиці присвячені такоæ п’єси І. Кочерги «Алмазне æорно» (1927) та «Свіччине весілля» («Пісня про Свічку», 1930).
Популярність драматургові принесла п’єса «Майстри часу» (1933). Спершу І. Кочерга подав її на розгляд українського репеткому, але п’єсу було відхилено. Äраматург переклав її російськоþ мовоþ і під назвоþ «Часовщик и курица» надіслав на Всесоþзний конкурс до Москви, де вона і була відзначена третьоþ премієþ. Після цього і в Спілці радянських письменників Óкраїни наперебій заговорили про небуденний талант І. Кочерги та визнали за ним першорядне місце в українській радянській драматургії.
Пізніше І. Кочерга писав п’єси на сучасну тематику, але вони ваæко давалися драматургу й не мали великого успіху.
З початком війни І. Кочерга æиве в Óфі в евакуації, де редагує газету «Література і мистецтво» та працþє в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АÍ ÓÐСÐ.
Справæнім творчим досягненням І. Кочерги стала драматична поема «Ярослав Мудрий» (уперше опублікована в æурналі «Óкраїнська література», 1944, ¹ 12; 2-а редакція — 1946). Ó цій п’єсі універсальні, загальнолþдські проблеми осмислþþться в контексті проблем, які постали перед нашим народом у період завершення Великої Вітчизняної війни й відродæення країни. Вперше п’єса була поставлена 1946 року на сцені Õарківського українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка. «Ярослав Мудрий» був відзначений Сталінськоþ премієþ 1947 року. Останній визначний твір І. Кочерги — поема «Пророк» (1948, опублікована 1961) присвячена Т. Шевченку. І. Кочерга був такоæ автором наукових статей із теорії драматургії («Äраматичний елемент у творчості Т. Г. Шевченка», «Тема патріотизму і боротьба за свободу Вітчизни в драматургії» та ін.).
Помер І. Кочерга 22 грудня 1952 року.
Як митець І. Кочерга сформувався під впливом символізму, тому в коæній його п’єсі обігруþться певні символи. Основним конструктивним принципом п’єс І. Кочерги є взаємодія закладених в тексті певних символічних кодів із центральним символом твору (світло — «Свіччине весілля», закон — «Ярослав Мудрий»).
Óлас Олексійович Самчук (справæнє прізвище — Äанильчук) народився 20 лþтого 1905 року в селі Äермань на Ðівненщині. Батьки — Олексій (1869–1936) та Анастасія (1877–1933) — були замоæними селянами. Із п’ятьох дітей виæив лише він.
Ó. Самчук закінчив спочатку сільську школу в селі Тилявці, потім Äерманську двокласну школу при семінарії та Крем’янецьку гімназіþ ім. Стешенка. 7 березня 1927 року він був мобілізований до польської армії, слуæив у Західній Польщі, звідки 23 серпня 1927 року дезертирував до Íімеччини. Ó. Самчук опинився у місті Бойтен, три місяці працþвав бендþæником, учителþвав у родині директора місцевої гімназії, пізніше переїхав до міста Бреслау (нині — Вроцлав), де почав відвідувати лекції в місцевому університеті. 1929 року Ó. Самчук залишив Íімеччину і переїхав до столиці Чехословаччини Праги, де завершив своє навчання в українському вільному університеті (1929–1931).
З 1929 року Ó. Самчук плідно співпрацþє зі львівським «Літературно-науковим вісником», часописами «Самостійна думка» (Чернівці), «Ðозбудова нації» (Берлін) та іншими. Ó цей час письменник розпочинає працþ над епопеєþ «Волинь». Перша книга під назвоþ «Куди тече та річка» з’явилася 1934 року, два наступні томи: «Війна і револþція» та «Батько і син» були написані упродовæ 1935–1937 років. Паралельно з працеþ над «Волиннþ» Ó. Самчук написав ще два романи, присвячені українському селу: «Кулак» (1932) і «Марія» (1934).
Восени 1938 — весноþ 1939 року Ó. Самчук як кореспондент брав безпосереднþ участь у проголошенні Закарпатської Óкраїни під проводом Августина Волошина. Після поразки цієї відчайдушної спроби самостійного дерæавного будівництва письменник потрапив до угорської тþрми, звідки йому майæе чудом вдалося вислизнути. Íаслідком цих враæень став роман «Гори говорять».
З початком агресії фашистської Íімеччини проти Ðадянського Соþзу Ó. Самчук, не полишаþчи надії на розбудову Óкраїнської Самостійної Äерæави, нелеґально перетнув кордон у липні 1941 року і прийшов до Львова. Пізніше він став головним редактором рівненської газети «Волинь». За публікаціþ 23 березня 1942 року статті «Так було і так буде» Ó. Самчука заарештували. Внаслідок втручання колишніх приятелів (ще з часів перебування його в Íімеччині) письменника через місяць звільнили. Після виходу з тþрми він продовæує друкуватися в різних, переваæно українських, виданнях.
З 1943 року Ó. Самчук перебирається на захід: Львів, Польща, Íімеччина. Після закінчення війни письменник опинився в таборах «Äі-Пі», де був обраний головоþ Мистецького українського руху (МÓÐ) — організації українських митців-еміґрантів, до якого серед інших входили Василь Барка, Іван Багряний, Євген Маланþк, Тодось Осьмачка, Юрій Шевельов. Там æе вийшов друком автобіографічний роман «Юність Василя Шеремети» (1947) та перша частина нового роману-епопеї «Ost» під назвоþ «Морозів хутір» (1948). (Äругий том епопеї — «Темнота», виданий в Америці 1957 року, а третій — «Втеча від себе» — 1982 року в Канаді).
23 вересня 1947 року Ó. Самчук виїхав до Канади, де в Торонто провів останні сорок років æиття. Ó цей час він став одним із засновників Об’єднання українських письменників «Слово» 1954 року. З-під пера письменника вийшли романи: «Чого не гоїть вогонь» (1959) про боротьбу ÓПА на Волині, «Íа твердій землі» (1967), «Слідами піонерів» (1980) про æиття українських переселенців у Канаді та США. Ó. Самчук пише такоæ спогади, присвячені передусім рокам Äругої світової війни: «П’ять по дванадцятій», «Íа білому коні», «Íа коні вороному», «Планета Äі-Пі» тощо.
Помер Óлас Самчук 9 липня 1987 р. в Торонто, похований на цвинтарі церкви св. Володимира канадського містечка Київ.
Твори Ó. Самчука написані в кращих традиціях європейської реалістичної прози, для яких характерні масштабність і багатоаспектність охоплення дійсності, глибоке розкриття психології персонаæів. Письменнику вдається поєднати публіцистичність оповіді з поетизацієþ селянського æиття.
Іван Павлович Лозов’ягін (справæнє прізвище письменника, що походить від зрусифікованого —
Лозов’яга) народився 2 æовтня (за старим стилем 19 вересня) 1906 року в місті Охтирка в родині робітникамуляра. Початкову освіту він здобув у рідному місті, 1922 року закінчив Краснопільську худоæньокерамічну школу. З 1922 по 1926 рік майбутній письменник, поет і драматург працþвав на різних посадах: від секретаря комсомолу Тростянецького цукрового заводу до окруæного інспектора міліції, викладав малþ- вання тощо. Ó 1926—1930 роках учився в Київському худоæньому інституті.
Літературну творчість І. Багряний розпочав ще під час навчання в Охтирській вищепочатковій школі, редагуþчи учнівський рукописний æурнал «Íадія». З 1924 року він входив до охтирської філії літературного угрупування «Плуг», де 1925 року під псевдонімом «Іван Полярний» видав збірку новел «Чорні силуети». Перший твір, підписаний ім’ям «Іван Багряний», був надрукований у київському æурналі «Глобус» за 1926 рік. Ó наступних роках його поетичні та прозові твори періодично з’являþться на сторінках українських æурналів. 1929 року вийшла перша збірка поезій І. Багряного «Äо меæ заказаних», що мала підзаголовок «Поезії. Кн. 2».
Сенсацієþ в українському літературному середовищі стала поема «Ave Maria» (1929), яку молодий поет видав в Охтирці власним коштом. Твір одразу æ був заборонений, але 90% тираæу вæе встигло розійтися. Гнів цензури викликав не так зміст поеми, як передмова, написана у формі листа до редактора, де автор виступив проти свавілля радянської цензури.