1930 року І. Багряний видав великий історичний роман у віршах «Скелька». Але ситуація в країні вæе докорінно змінþвалася. 1931 року в æурналі «Критика» була надрукована велика стаття-донос О. Правдþка «Куркульським шляхом», в якій автора «Скельки» було названо «співцем куркульської ідеології» та відвертим ворогом радянської влади. Була заборонена поетична збірка «В поті чола». І. Багряний ще встиг видати книæку нарисів «Крокви над табором», але 16 квітня 1932 року його було заарештовано і за звинуваченням у контрреволþційній пропаганді засудæено до заслання на Äалекий Схід. Там він оселився серед українців т. зв. Зеленого Клину, æиття і побут яких він пізніше змалþвав у романі «Тигролови».
Звільнившись, І. Багряний виїхав до Охтирки. І року не пробувши на волі, 16 червня 1938 року він знову потрапив за ґрати. Письменник вæе мав досвід і попереднього слідства, і табору, тому, визнаþчи звинувачення у контрреволþційній агітації (за що вæе відсидів), він не підписав «зізнання» у терористичній діяльності, якого всіма засобами намагалися вибити з нього слідчі. Після падіння наркома ÍКВС М. Єæова частину в’язнів, які не визнали себе винними, було звільнено. 1 квітня 1940 року справу І. Багряного було припинено за відсутністþ доказів, і він вийшов із неволі. Äва роки допитів у харківських тþрмах лягли в основу роману «Сад Гетсиманський».
Під час окупації Óкраїни фашистами І. Багряний працþвав худоæником в Охтирському театрі, друкувався в газетах «Голос Охтирщини», «Íова Óкраїна», «Íаші дні». Íаписав комедіþ-сатиру «Генерал», яку запропонував до постановки Охтирському театру. 1942 року, коли почалися репресії фашистів проти українського самостійницького руху, письменника засудили до страти, і він був змушений переховуватися. І. Багряний перебрався на Галичину, де на нелегальній схованці ÓПА за два тиæні написав роман «Тигролови», який у дуæе скороченому вигляді вийшов 1944 року у видавництві «Вечірня година» під назвоþ «Звіролови». Тоді æ була написана поема «Гуляй-поле».
Íаблиæення кінця війни змусило І. Багряного емігрувати: спочатку до Словаччини, потім до Австрії та Íімеччини, де він опинився в американській зоні окупації у таборах «Äі-Пі» («D. P.» — від англійського «Displaced person» — переміщена особа, утікач). Виступаþчи проти примусового повернення до СÐСÐ, якого вимагала радянська адміністрація, І. Багряний написав памфлет «Чому я не хочу вертатися до СÐСÐ?», в якому пояснþвав західним соþзникам, що5 змусило тисячі лþдей тікати зі своєї батьківщини.
В еміграції І. Багряний займався громадсько-політичноþ та æурналістськоþ діяльністþ: заснував газету «Óкраїнські вісті», разом з І. Майстренком став ініціатором створення ÓÐÄП (Óкраїнської Ðеволþційно-Äемократичної партії), обирався заступником і головоþ Óкраїнської Íаціональної Ðади, був організатором і засновником українського молодіæного руху ОÄÓМ.
Ðазом з громадсько-політичноþ діяльністþ І. Багряний брав активну участь у літературно-мистецькому æитті української еміграції. Íаприкінці вересня 1945 року І. Багряний разом з В. Äомонтовичем, Ю. Косачем, І. Костецьким, І. Майстренком, Л. Полтавоþ та Ю. Шерехом заснували об’єднання українських митців на еміграції під назвоþ «Мистецький український рух» (МÓÐ). Письменник брав найактивнішу участь у роботі МÓÐу, виступаþчи не лише з худоæніми творами та теоретико-літературними статтями, але й створивши книæку æартів, пародій та епіграм «Буря в Мурі» (1947). Після 1948—1949 років через від’їзд багатьох членів діяльність цього об’єднання припинилася.
Плідно працþвав І. Багряний як письменник. 1946 року вийшла збірка поезій «Золотий бумеранг», що мала підзаголовок «Ðештки загубленого, конфіскованого та знищеного». Того æ року в двох томах, повністþ, вийшов роман «Тигролови», 1947 року — драматична повість «Морітурі» та «повість-вертеп» «Ðозгром». Íаступного року письменник видав комедіþ-сатиру «Генерал», а в 1950 — роман «Сад Гетсиманський». 1953 року вийшла повість «Огненне коло» про розгром дивізії «Галичина». І. Багряний замислив написати роман-епопеþ у чотирьох книгах (тетралогіþ) про долі української молоді 1940-х років. Із цього задуму 1957 року побачила світ лише перша частина — роман «Маруся Богуславка». Твори письменника перекладалися багатьма мовами. Так, лише перекладів роману «Тигролови» було розпродано понад мільйон примірників.
Проте підірване в молодості здоров’я давалося взнаки: до набутого в тþрмі туберкульозу долучився діабет, потім — серцева хвороба. В останні роки письменникові доводилось все частіше перебувати в лікарнях та санаторіях.
Помер Іван Багряний у західнонімецькому санаторії Сент-Блазієн 25 серпня 1963 року. Похований у Íовому Óльмі. Вæе після смерті письменника друзі видали роман «Лþдина біæить над прірвоþ», який був написаний ще в 1948–1949 роках. З 1990 року твори письменника почали друкувати і на батьківщині, а 1991 року І. Багряний був нагородæений Äерæавноþ премієþ Óкраїни ім. Т. Г. Шевченка (посмертно).
Феодосiй Степанович Осьмачка народився 16 травня 1895 р. в с. Куцiвцi тодішнього Черкаського повiту Київської губернiї в родинi селянина. Після закiнчення мiсцевої школи працþвав писарем, 1915 р. екстерном склав iспит при Київський 1-й гiмназiї на звання земського вчителя. 1916 р. Т. Осьмачка був мобiлiзований до армiї, але захворiв i невдовзi пiсля Лþтневої револþцiї був звiльнений, повернувся додому, де вчителþвав, брав активну участь у дiяльностi мiсцевої «Просвiти» та певний час слуæив у куренi «Чорних запороæцiв» армiї ÓÍÐ.
Восени 1921 р. Т. Осьмачка вступив до Київського iнституту народної освiти. Через рiк вiн одруæився зi студенткоþ медiнституту Лесеþ Трохименко, але сiмейне æиття у нього не склалося через складний характер поета та матерiальну скруту. Т. Осьмачцi довелося залишити навчання i влаштуватися вчителем у Києвi. Як поет Т. Осьмачка налеæав до лiтературної групи «Ланка» (з 1926 р. — МАÐС (Майстерня Ðеволþцiйного Слова), до якої з-помiæ iнших входили В. Пiдмогильний, Є. Плуæник, Б. Антоненко-Äавидович i Г. Косинка, з яким у Т. Осьмачки склалися особливо друæнi сто- сунки.
Íа початку 1930-х рр. поет виїхав працþвати на Кубань. Потiм працþвав у селi бiля тодiшнього прикордоння, прагнучи виїхати з СÐСÐ. Пiзнiше Т. Осьмачка зробив небачений у Ðадянському Соþзi крок — вiн 1932 р. прибув до Õаркова, де подав офiцiйну заяву на дозвіл виїхати за кордон, що пояснþвав своєþ незгодоþ iз нацiональноþ полiтикоþ радянської влади та немоæливiстþ вiльно творити. 5 лþтого 1933 р. поета заарештували, але, зваæаþчи на нервову хворобу, вiдпустили. Ó квiтнi цього æ року в Києвi вiн подав ще одну заяву до нiмецького консульства з проханням допомогти виїхати до Íімеччини. Його знову заарештували i запроторили до психіатричної лiкарнi, але згодом випустили. Вiн ще кiлька разiв потрапляв до психіатричної лiкарнi протягом 1930-х рр., æив деякий час у Ленiнградi, де знову зробив невдалу спробу сісти на пароплав, що йшов до Фiнляндiї. Ймовiрно, що вiд арешту та знищення Т. Осьмачку рятував паспорт, виданий ленiнградськоþ психіатричноþ лiкарнеþ, який дозволяв йому час вiд часу бувати на волi.
Початок вiйни та окупацiþ нiмцями Києва поет застав у Кирилiвськiй психіатричнiй лiкарнi. Проæивши зиму 1941—1942 рр. у рiднi на Черкащині, вiн у квiтнi 1942 р. переїхав до Львова. Пiд кiнець 1944 р. Т. Осьмачка був змушений емiгрувати на Захiд. Спочатку були табори для перемiщених осіб («Äi-Пi») в повоєннiй Íiмеччинi, де вiн брав доволi активну участь у дiяльностi МÓÐу (Мистецького Óкраїнського Ðуху).
Перебування по в’язницях та психіатричних лiкарнях далося взнаки, бо Т. Осьмачцi скрiзь увиæалися агенти КÄБ, вiн був хворий на манiþ переслiдування, тому раптово мiняв мiсце проæивання, цураþчись знайомств i лþдських контактiв. 1948 р. Т. Осьмачка переїхав до США, пiзнiше æив у Канадi та знову в США. Ó лþтому 1961 р. поет несподiвано вилетiв до Іспанiї, вiдвiдав Париæ i Мþнхен, де пiсля iнсульту знов опинився в лiкарнi. Як громадянина США його спецiальним вiйськовим лiтаком вiдправили до Америки. Помер Т. Осьмачка 7 вересня 1962 р. в психіатричній лiкарнi пiд Íьþ-Йорком.
Творчість Осьмачки позначена впливом поетики символiзму та експресiонiзму. Перша друкована збiрка Т. Осьмачки «Круча» вийшла 1922 р. Ó нiй поет спробував творчо осмислити нещодавнi подiї громадянської вiйни та голоду 1921 р. Äруга збiрка «Скiфськi вогнi» побачила свiт 1925 р., провiдними мотивами її стали пошук правди та палкий бiль за долþ народу, вiра в його незнищенність; в основу лягли мiфологiчнi мотиви та поетика символiзму. 1929 р. вийшла третя збiрка поета — «Клекiт», де помiæ хаотичних образiв домiнували апокаліптичні вiзiї передчуття поетом майбутньої трагедiї українського села. Поетичний доробок Т. Осьмачки 1920-х рр. критика вваæає найяскравiшим виявом в українськiй лiтературi експресiонiзму.
Пiсля поневiрянь 1930-х рр. наступна збiрка поезiй «Сучасникам» побачила свiт лише у Львовi 1943 р. Символiка в пiзнiх поезiях Т. Осьмачки стає спокiйнiшоþ, набуває рис неоромантизму, в них вiдчувається нерозривна єднiсть поета з українськоþ традицiєþ, народноþ поезiєþ та мiфотворчiстþ. Вæе в США 1953 р. вийшла поетична збiрка «Китицi часу», а наступного року з’явилася велика книга вибраних поезiй «Із-пiд свiту» (1954).
Ó рамках Óкраїнського Мистецького Ðуху Т. Осьмачка видав вiршований роман «Поет» (1947) та прозову повiсть «Старший боярин» (1946). Ó цьому творi особливо вiдчутний вплив М. Гоголя: романтичне свiтосприйняття, казковi видiння, переплетiння реального i фантастичного, елементи етнографiчно-фольклорної оповiдi, лiричнi вiдступи тощо. Поетичний талант Т. Осьмачки проявився у наявностi в худоæнiй структурi повiстi яскравих епiтетiв, несподiваних метафор та образiв-символiв. Письменник створив власну вiзiþ iдеальної Óкраїни напередоднi катастрофи 1917 року, показавши реальнiсть альтернативного шляху.