Сковорода — автор літературних і філософських творів. Їх ідейний зміст підпорядкований пошуку смислу æиття лþдини та визначеннþ шляхів до щастя. Ðозуміþчи філософіþ як науку æиття, письменник, аби найточніше виразити свої погляди, поступово переходив від літературних до філософських æанрів — діалогів, трактатів, притч. Своþ поетичну діяльність Сковорода розпочав ще в 50-х рр., а в 70—80-х об’єднав раніше створені поезії у збірку «Сад боæественних пісень». Це духовно-філософська лірика, навіяна переваæно релігійними переæиваннями автора. Íайбільшої популярності набула десята пісня збірника «Всякому місту — звичай і права», де вічні лþдські чесноти — чисте сумління й мудрість — протиставляþться марноті щоденних спокус. Ó вісімнадцятій пісні «Гей ти, пташко æовтобоко» письменник виявив високу майстерність у філософському осмисленні фольклорного матеріалу. Ó пісні двадцятій «Чистий моæеш буть собоþ» автор підносить душевну чистоту як найбільший лþдський скарб, що не боїться злих наклепів і вороæих підступів. Значна частина поезій Сковороди залишилася поза збірником. Серед них становить інтерес вірш «De libertate» («Про свободу»), у якому автор визначає особисту свободу лþдини як одну з найбільших æиттєвих цінностей.
Сковорода увійшов в українську літературу як талановитий байкар, автор збірки «Байки харківські». Частину творів він написав ще наприкінці 60-х рр., частину — 1774 р. Ó своїх байках письменник звертається переваæно до морально-філософських аспектів æиття лþдини й суспільства. Ó збірці байок однієþ з найголовніших є проблема індивідуального самопізнання та визначення лþдиноþ свого природного шляху. Ó байках «Бдæола та Шершень», «Зозуля та Äрізд» автор обґрунтовує ідеþ «сродної праці», засудæуþчи лþдей, які легковаæать своїми природними нахилами. Ó байці «Собака і Вовк» письменник звертається до з’ясування тих чинників, які сприяþть утвердæеннþ душевної спорідненості й друæніх стосунків міæ лþдьми.
Серед філософських праць Сковороди складноþ побудовоþ та смисловоþ глибиноþ відзначається діалог «Алфавіт, чи Буквар світу». Автор звертається до ваæливих питань самопізнання, визначення лþдиноþ своїх природних нахилів, розглядає проблеми «сродної праці» та лþдського щастя.
Філософський досвід Сковороди відчутно вплинув на розвиток нової української літератури. Його ідеї стали ваæливим духовним орієнтиром, що визначив особливу увагу українських письменників до морально-філософської проблематики.
Іван Петрович Котляревський народився 29 серпня 1769 р. в Полтаві в сім’ї канцеляриста. Íавчався в духовній семінарії, працþвав канцеляристом, домашнім учителем. Майæе дванадцять років перебував на військовій слуæбі. Повернувшись до Полтави, працþвав наглядачем (завідувачем) Будинку виховання дітей бідних дворян. Брав участь у діяльності масонської лоæі «Лþбов до істини». Ó 1818–1821 рр. виконував обов’язки директора Полтавського театру. Óпродовæ тривалого часу обіймав посаду попечителя полтавських богоугодних закладів. Помер письменник 29 æовтня 1838 р., похований у Полтаві.
Котляревський вваæається першим представником нової української літератури. Він відомий як автор «Енеїди», «Íаталки Полтавки» й «Москаля-чарівника». Íад «Енеїдоþ» письменник працþвав понад чверть століття. Поема є бурлескно-травестійноþ переробкоþ твору давньоримського автора Вергілія, у якому розповідається про пригоди мандрівної ватаги троянців на чолі з Енеєм. Згідно з вимогами бурлескно-травестійного æанру, український автор змінив національне тло першодæерела. Персонаæі давньоримського твору набули виразних українських рис — троянців з поеми Котляревського цілком правомірно ототоæнþþть з українським козацтвом. Óкраїнське æиття представлене автором переваæно в побутово-етнографічному вимірі. Котляревський прагнув якнайповніше змалþвати традиційний народний побут. Íедарма його «Енеїду» називаþть енциклопедієþ української староæитності.
Яскравим явищем в історії української драматургії є п’єси Котляревського. Вони були створені 1819 р. і тоді æ уперше виставлені на сцені Полтавського театру. Серед них особливої популярності набула «Íаталка Полтавка». Майстерність у змалþванні персонаæів, їхня простота і природність, м’який гумор, вдало дібрані пісні — усе це зумовило високі сценічні якості твору.
Õудоæні здобутки Котляревського помітно вплинули на розвиток української літератури ÕІÕ ст. Поезія і драматургія після Котляревського надовго зберегли риси його стилþ. Äосвід письменника в зобраæенні народу, у відтворенні його мовного багатства став ваæливим чинником творчого становлення цілої низки українських літераторів.
Григорій Федорович Квітка народився 18 листопада 1778 р. у слободі Основа, що під Õарковом. Походив з дворянської сім’ї, яка мала давнє козацьке коріння. Íавчався у приватних учителів та в монастирській школі. Äеякий час провів у монастирі як послушник. Залишивши монастир, працþвав на різних дерæавних та виборних посадах. Кілька разів обирався предводителем дворян Õарківського повіту, був совісним суддеþ, головоþ Õарківської палати кримінального суду. Виступив ініціатором заснування Õарківського інституту шляхетних панн. Виконував обов’язки директора Õарківського театру, входив до складу редакції æурналу «Óкраинский вестник». Помер Квітка 8 серпня 1843 р., похований у Õаркові.
Перші літературні спроби Квітки припали на 1816 рік. Óкраїнськоþ мовоþ Квітка почав писати на початку 30-х рр., уæе немолодоþ лþдиноþ. Свої твори частіше підписував псевдонімом Грицько Основ’яненко. Перша публікація української прози письменника з’явилася на сторінках харківського альманаху «Óтренняя звезда» (1834, кн. 2).
Проза Квітки-Основ’яненка була для свого часу явищем новаторським. Представників простого народу автор наділив такими рисами, як релігійність і патріархальність, розсудливість і доброчесність, щирість і безпосередність у вияві почуттів. Ó повісті «Маруся» письменник змалþвав зворушливу історіþ кохання, у якій розкривається душевне багатство, незіпсованість і краса почуттів простих лþдей. Ó повісті «Конотопська відьма» автор майстерно переосмислив народні демонологічні вірування. Марновірству й забобонам письменник протиставив християнську моральність та раціонально зумовлені правила лþдського співæиття. Яскравий гумор, добре збудована оповідь, колоритні образи персонаæів — усе це визначило високі худоæні якості твору.
Квітка є такоæ автором цілої низки драматургічних творів. Íайбільшу популярність завоþвали його п’єси «Шельменко-денщик» та «Сватання на Гончарівці». Ó драматургії Квітка виступив продовæувачем традицій, започаткованих І. Котляревським.
Петро Петрович Гулак-Артемовський народився 27 січня 1790 р. в містечку Городище на Київщині. Походив з родини священнослуæителя. Здобув початкову освіту, навчався в Київській академії. Óчителþвав на Волині. 1817 р. переїхав до Õаркова, закінчив словесне відділення університету. Íевдовзі став професором цього навчального закладу. Був деканом і ректором університету. Помер ГулакАртемовський 13 æовтня 1865 р., похований у Õаркові.
Ó своїй творчості Гулак-Артемовський зазнав помітного впливу польської культури. В історіþ літератури увійшов як автор байок, балад, поетичних послань. Відомий як перекладач із давньоримської, польської та німецької літератур. Перекладав такоæ біблійні псалми. З діяльністþ Гулака-Артемовського пов’язане зародæення романтичного напряму. Його твори «Пан Твардовський» і «Ðибалка» стали першими спробами засвоєння æанру романтичної балади в українській літературі.
ЄВГЕÍ ГÐЕБІÍКА
Євген Павлович Гребінка народився 21 січня 1812 р. на хуторі Óбіæище поблизу Пирятина на Полтавщині. Походив з дворянської сім’ї. Íавчався в Íіæинській гімназії вищих наук. Після нетривалого перебування на військовій слуæбі æив у батьківському маєтку. 1834 р. переїхав до Петербурга, працþвав чиновником, викладав у різних навчальних закладах. Óпорядкував і видав літературний альманах «Ластівка» (1841). Помер Гребінка 3 грудня 1848 р.
Гребінка увійшов в історіþ літератури як поет і прозаїк. Значну популярність здобули його байки. Великий інтерес становлять його романтичні поезії, побудовані на основі майстерного переосмислення народнопоетичних мотивів («Човен», «Óкраїнська мелодія»). Перу Гребінки налеæать численні російськомовні прозові твори, кращі з яких тематично пов’язані з українськоþ історієþ.
Микола Іванович Костомаров народився 4 травня 1817 р. в с. Юрасівка на Воронеæчині. Закінчив Воронезьку гімназіþ, історико-філологічний факультет Õарківського університету. Працþвав у гімназіях Ðівного та Києва, викладав історіþ в Київському університеті. Був одним із засновників КирилоМефодіївського товариства — української політичної організації. Створив програмний документ товариства — «Книги буття українського народу». Був репресований і на кілька років потрапив на заслання. Звільнившись, æив у Петербурзі. Брав активну участь у виданні українського æурналу «Основа». Помер Костомаров 7 квітня 1885 р., похований в Петербурзі.