Íавчався майбутній письменник у Зіньківському ремісничому училищі. Після закінчення працþвав на Õарківському заводі ім. Малишева слþсарем, але захворів, повернувся в Шилівку і став колгоспником. За «втечу» із заводу (бо æ мусив відпрацþвати три роки) за тодішніми законами відсидів 4 місяці в колонії. Григір вертається до родичів на Äонбас. Звідти пішов в арміþ, слуæив у морфлоті на Äалекому Сході. Там æе почав писати. Після демобілізації закінчив вечірнþ школу і 1957 року вступив на філологічний факультет Õарківського університету.
1961 року æурнал «Крестьянка» надрукував перше оповідання Григора Тþтþнника «В сумерки», написане російськоþ мовоþ. Тоді æ він переклав його українськоþ і відтоді писав лише рідноþ мовоþ.
1962 року він закінчив навчання і разом із друæиноþ виїхав на Äонбас, де працþвав учителем у вечірній школі. З 1963 року Г. Тþтþнник переїздить до Києва, працþє в редакції газети «Літературна Óкраїна», згодом у сценарній майстерні кіностудії ім. О. Äовæенка, у видавництвах «Ðадянський письменник», «Молодь», «Äніпро», «Веселка».
1966 року вийшла перша книæка його оповідань «Зав’язь». 1968 року «Літературна газета» оголосила всесоþзний конкурс на краще оповідання. Григорові Тþтþннику було присудæено преміþ за оповідання «Äеревій». Ó 1970-ті роки вийшли друком його збірки новел «Батьківські пороги» (1972), «Крайнебо» (1975), «Коріння» (1978), збірки для дітей «Ласочка» (1970), «Степова казка» (1973), повісті «Климко» (1976) та «Вогник далеко в степу» (1978).
За книæки «Климко» і «Вогник далеко в степу» Григорові Тþтþннику присудæено літературну преміþ ім. Лесі Óкраїнки 1980 року в галузі дитячої літератури, яку вæе немолодий письменник сприйняв як образу. Чиновницький диктат над літературоþ, немоæливість реалізувати себе, особисті проблеми — все це й стало причиноþ його самогубства 7 березня 1980 року. Творчість Григора Тþтþнника була посмертно відзначена Äерæавноþ премієþ ім. Т. Г. Шевченка в березні 1989 року.
Äраматург Олексій Федотович Коломієць народився 17 березня 1919 року в селі Õарківцях Лохвицького району на Полтавщині в селянській родині.
Íавчався на робітфаці при Õарківському інституті радянської торгівлі, а з 1938 по 1941 рік — у Õарківському університеті. Фронтовик. З 1950 по 1953 рік працþвав головним редактором газети «Молодь Óкраїни», з 1953 по 1960 — завідуþчим відділом æурналу «Зміна». Перша книæка — збірка оповідань «Біла криниця» — вийшла друком 1960 року. Однак популярність О. Коломієць здобув як драматург.
Перша п’єса О. Коломійця «Фараони» (1961), яка спиралася на українські традиції травестійної драми, на тлі одноманітних «колгоспних комедій» 50 —60-х років одразу почала сприйматися як твір новаторський, засвідчивши небуденний талант драматурга. Íевдовзі з’явилися п’єси «Чебрець пахне сонцем» (1963), «Планета Сперанта» («Планета Сподівань») (1966), «Келих вина для адвоката» (1969), «Горлиця» (1970), «Перший гріх» (1971), «За дев’ятим порогом» (1972), «Срібна павутина» (1977), «Камінь русина» (1982), «Санітарний день» (1983), «Злива» (1985), «Святі грішниці» (1989) та інші. За романтичну дилогіþ «Голубі олені» (1973) і «Кравцов» (1975) О. Коломієць був удостоєний Äерæавної премії Óкраїни ім. Т. Г. Шевченка (1977). Íоваторськоþ у розкритті теми праці стала п’єса «Äикий Ангел» (1979), у якій драматург звертався до конкретних потреб лþдини, вдаþчись до поглибленого психологічного аналізу складної особистості.
Помер О. Коломієць 23 листопада 1994 року. Похований у селі Õарківцях.
Юрій Михайлович Мушкетик народився 21 березня 1929 року в селі Вертіївці на Чернігівщині в родині вчителя. 1953 року Ю. Мушкетик закінчив Київський університет. З 1956 по 1972 рік Ю. Мушкетик працþвав у æурналі «Äніпро», з 1958 року — головним редактором. З 1986 року — перший секретар правління Спілки письменників Óкраїни, а з 1989 року — голова ради СПÓ.
Літературну творчість Ю. Мушкетик розпочав оповіданням «Перед грозоþ» (1952). Перший успіх молодому прозаїкові принесла історична повість «Семен Палій» (1954). Ðоман «Гайдамаки» (1957) утвердив Ю. Мушкетика в літературі як письменника історичної теми. Íаступні твори були присвячені воєнній (повісті «Вогні серед ночі» (1959), «Біль» (1978); романи «Жорстоке милосердя» (1973), «Віхола» (1983)) та сільській темам (повість «Чорний хліб» (1960); романи «Позиція» (1979; Äерæавна премія Óкраїни ім. Т. Г. Шевченка, 1980), «Ðубіæ» (1984; Äерæавна премія СÐСÐ, 1987)), інтелігенції (повісті
«Äень пролітає над нами» (1967), «Старий у задумі» (1978); романи «Крапля крові» (1964), «Біла тінь» (1977)) тощо. Повторно звернувшись до історичної теми, Ю. Мушкетик створив оригінальний і цікавий за концепцієþ цикл, що складається зі збірок новел: «Зеленеє æито» (1965), «Смерть Сократа» (1971) та «Селена» (1989). Äо цих збірок увійшли новели, серед яких є справæні перлини æанру, присвячені трагічним, драматичним колізіям лþдського æиття: «Смерть Сократа», «Суд», «Солодке æиття Оникія Зайця» та ін.
Талант Ю. Мушкетика як історичного романіста найповніше розкрився в романах «Яса» (1987), у центрі якого — образ кошового війська Запорозького Івана Сірка; та «Гетьманський скарб» (1993), присвячений наказному гетьманові Павлу Полуботкові, що загинув за волþ Óкраїни в катівні Петра І. 1994 року вийшов друком новий історичний роман письменника «Íа брата брат» (1993), у якому змальовано початок фактично громадянської війни на Óкраїні (яка пізніше дістала назву «Ðуїни») після смерті Богдана Õмельницького, коли гетьман Іван Виговський зробив відчайдушну спробу повернути Óкраїні втрачену незалеæність. Але, незваæаþчи на блискучу перемогу над Московським військом під Конотопом у червні 1859 року, йому не вдалося зупинити хвилі братовбивства, яке роздмухувалось зовнішніми силами.
Ю. Мушкетик æиве і працþє в Києві, активно виступаþчи в пресі з публіцистичними та літературнокритичними статтями.