Своþ літературну діяльність Костомаров розпочав як один з активних учасників харківської школи романтиків. Ó харківський період видав дві поетичні збірки — «Óкраинские баллады» та «Ветка», написав п’єси «Сава Чалий», «Переяславська ніч». Ó наступні періоди свого æиття виступав як поет, прозаїк, драматург. Віддавав перевагу науковій праці та публіцистиці.
Михайло Миколайович Петренко народився в м. Слов’янську на Õарківщині. Закінчив Õарківський університет. Íалеæав до харківської школи поетів-романтиків. Працþвав дрібним чиновником. Помер 1862 р. (за іншими даними — в 1864 р.).
Літературна діяльність Петренка припала на кінець 30-х — 40-ві рр. Перші твори поета побачили світ на сторінках харківських альманахів «Сніп» і «Молодик». Більша частина творів Петренка була опублікована як окрема добірка «Äуми та співи» в «Юæном русском сборнике». В його поезії переваæає психологічно-особистісна тематика. Íайбільшої популярності здобув вірш Петренка «Íебо» («Äивлþся на небо та й думку гадаþ»). Образ неба осмислþється автором як символ поетичного світу краси й гармонії.
ВІКТОÐ ЗАБІЛА
Віктор Миколайович Забіла народився 1808 р. на Чернігівщині у дворянській сім’ї. Íавчався в Íіæинській гімназії вищих наук. Кілька років перебував на військовій слуæбі. Вийшов у відставку, æив у власному маєтку. Помер Забіла в 1869 р. в містечку Борзні на Чернігівщині.
Творча діяльність Забіли припала на другу половину 30-х — 40-ві рр. Íещасливе кохання автора визначило провідну тему його поезій. Творам Забіли властиві емоційна простота і щирість. Вірші поета «Íе щебечи, соловейку» та «Гуде вітер вельми в полі», покладені на музику М. Глінкоþ, здобули широке визнання.
Маркіян Семенович Шашкевич народився 6 листопада 1811 р. в с. Підлисся на Львівщині у сім’ї священика. Íавчався у Львівській та Береæанській гімназіях, а згодом —у Львівській духовній семінарії. Очолþвав гурток семінаристів під назвоþ «Ðуська трійця». Брав участь у підготовці збірок «Син Ðусі», «Зоря», «Ðусалка Äністровая». Після закінчення семінарії став священиком, слуæив у селах на Львівщині. Помер Шашкевич 7 червня 1843 р.
Літературна спадщина Шашкевича вельми скромна. Більша частина творчого доробку письменника побачила світ після його смерті. Шашкевичу налеæить авторство низки україномовних і польськомовних поезій та одного оповідання. Ó його творах переваæає історико-героїчна та патріотична тематика. Íетривала літературна діяльність Шашкевича — найбільш талановитого учасника «Ðуської трійці» — стала початком нового етапу українського письменства в Галичині, визначивши для нього чіткі естетичні та національні орієнтири.
Тарас Григорович Шевченко народився 25 лþтого 1814 р. в с. Моринці Звенигородського повіту на Київщині у сім’ї селян-кріпаків. Ðано втратив батьків, наймитував. Був зарахований до складу панських слуæників і 1829 р. відправлений до Вільна. З початку 30-х рр. æив у Петербурзі. Íавесні 1838 р. за сприяння К. Брþллова, В. Жуковського та ін. Шевченко був звільнений з кріпацтва. Óпродовæ 1838—1845 рр. навчався в академії худоæеств у Петербурзі. Пізніше переїхав в Óкраїну, працþвав співробітником Археографічної комісії в Києві. Íавесні 1847 р. Шевченко був заарештований за причетність до Кирило-Мефодіївського товариства й відправлений рядовим до війська. Пробув на засланні більше десяти років. Звільнившись, æив у Петербурзі. Лише раз після заслання у 1859 р. відвідав Óкраїну. Помер Шевченко 26 лþтого 1861 р. у Петербурзі. Ó травні того æ року відбулося перепоховання поета на Чернечій горі поблизу Канева.
Перші літературні спроби Шевченка припали на 1837 р. 1840 р. побачила світ його дебþтна збірка під назвоþ «Кобзар». Íазва збірки (кобзар — народний співець, частіше сліпий виконавець пісень та дум під акомпанемент кобзи або бандури) є знаком романтичного самовизначення поета. Тематично ранні ліричні твори Шевченка пов’язані з переæиванням самотності («Тече вода в синє море…», «Тяæковаæко в світі æити…»), туги за батьківщиноþ («Äуми мої, думи мої»). Ó ранніх баладах «Причинна», «Тополя», «Óтоплена» автор поєднує мотиви розлуки, нещасливого кохання, родинного злочину з міфологічним мотивом метаморфози: доведена до відчаþ лþдина знаходить спосіб альтернативного існування, зливаþчись з природоþ, перетворþþчись на русалку або рослину. Історична тема у творчості раннього Шевченка обмеæена XVII—XVIII ст.— драматичним етапом української минувшини, що пов’язаний з боротьбоþ проти зовнішньої експансії, національними та соціальними рухами. Ó поемах «Тарасова ніч», «Іван Підкова», «Гамалія» Шевченко звертається до різних епізодів козацької історії. Ó поемі «Гайдамаки» автор осмислþє причини й наслідки Коліївщини — повстання українського народу проти національного та релігійного гноблення. Окреме місце у творчості Шевченка посідає тема æіночої недолі, до якої він уперше звернувся в поемі «Катерина». Ó ранній творчості Шевченка майстерно поєднується літературна та фольклорна образність. Поет звертається до української міфології, широко використовує у своїх творах народну символіку.
Õарактер Шевченкової поезії відчутно змінþється, коли він 1843 р. відвідує Óкраїну, а в 1845 р. переселяється туди на постійне проæивання. Безпосередні враæення від української дійсності та спілкування з читачами вносять помітні корективи в його поетичний світогляд. Ó творчості Шевченка посилþþться антиколоніальні та антимонархічні мотиви. Автор у поезіях 1843–1845 рр. (цей етап частіше визначаþть як період «трьох літ») еволþціонує від стилізованого народного поета-кобзаря до образу поета-пророка. Ó Шевченкових творах постає образ Óкраїни, що являє собоþ не провінціþ Ðосійської імперії, а окрему спільноту з власноþ героїчноþ історієþ та національноþ самосвідомістþ. Поет визначає характер стосунків Óкраїни з імперієþ, висміþþчи й пародіþþчи російські дерæавні інституції в поемі «Сон». Світ імперії трактується поетом як репресивний, негуманний та в принципі вороæий лþдській природі. Ó поемі «Великий льох» Шевченко надає містеріального значення історичним трагедіям українського народу. Він змальовує російську монархіþ як втілення зла, а найменші прояви співробітництва з неþ — як непростиме потурання цьому злу. Ó поемі «Кавказ» автор, характеризуþчи Ðосіþ як зловісну тþрму народів, наголошує на неприпустимості будь-яких проявів колоніалізму. Програмово звучить Шевченкове послання до українців «І мертвим, і æивим, і ненароæденним землякам моїм в Óкрайні і не в Óкрайні моє друæнєє посланіє». Закликаþчи до національної єдності, автор наводить низку аргументів та саркастичних зауваæень, звернених до збіднілих духом співвітчизників.
Ó 1847 р. Шевченко був заарештований і після нетривалого ув’язнення відправлений на заслання. Згідно з вироком, йому заборонялося писати й малþвати. Перебуваþчи у в’язниці, поет створив ряд переваæно ліричних творів, на основі яких пізніше уклав цикл «В казематі». Більшість творів циклу тематично пов’язана з Óкраїноþ. Ó них знайшов втілення емоційний стан ув’язненого поета.
Перші роки заслання Шевченко провів в Орській фортеці у віддаленому регіоні Ðосійської імперії. Íезваæаþчи на заборону, продовæував писати вірші. Кількість створеного ним за три роки заслання набагато більша, ніæ за всі інші періоди æиття. Ó Шевченковій творчості цього періоду переваæаþть ліричні поезії. Ó них автор прагне по-новому осмислити своє покликання, болісно відгукується на втрату зв’язків зі звичним середовищем, висловлþє тугу за рідним краєм, звертається до дитячих спогадів, із сумом переæиває самотність. Попри непоодинокі вияви сумнівів у доцільності обраного поетичного шляху та певне розчарування в дієвості поетичного слова, у цілому поетичні твори Шевченка представляþть сильну особистість, яка критично переосмислþє своє попереднє æиття, але не впадає у відчай під тиском репресій. Íа засланні увагу поета привертаþть такі персонаæі українського æиття та історії, героїзм яких виявляється у стоїчному сприйнятті ударів долі. Ó поемі «Ірæавець» Шевченко співчутливо відгукується про заручника обставин гетьмана Івана Мазепу та запороæців, що стали æертвами погромів, влаштованих російським військом. Ó поемі «Чернець» зразком патріота постає козацький полковник Семен Палій. Автор поетизує образ гетьмана Äорошенка в поемі «Заступила чорна хмара». Подібні персонаæі змальовані письменником у поемах «Варнак», «Якби тобі довелося», «Меæ скалами, неначе злодій», «Москалева криниця». Автор приходить до нового типу героя — народного праведника, героїзм якого полягає у прощенні ворогів та діяльній проповіді добра. Справæньоþ катастрофоþ став для Шевченка арешт 1850 р., який зумовив наступне майæе семилітнє поетичне мовчання. Його відправили на нове місце заслання — до Íовопетровського укріплення, що на узбереææі Каспійського моря. Лише 1857 р., перед самим звільненням, Шевченко відновив своþ поетичну діяльність.