Õарактер поетичної творчості Грабовського зумовлений непростими обставинами його свідомо обраного æиттєвого шляху. Звернувшись до поезії ще за навчання в семінарії, на засланні він продовæував наполегливу літературну працþ. Перші публікації творів з’явилися на початку 1890-х рр. у галицькій періодиці. Пізніше вийшли друком його поетичні збірки «Пролісок» (1894), «З півночі» (1896), «Кобза» (1898). Серед поезій Грабовського переваæаþть твори на громадянські теми, що ілþструþть його æиттєві переконання. Íепроста доля митця пояснþє, чому його поезія сповнена різноманітними скаргами й наріканнями та закликами до боротьби. Воно й не дивно, що за Грабовським міцно закріпилося означення поета-револþціонера.
Михайло Михайлович Коцþбинський народився 5 вересня 1864 р. в місті Вінниці в родині чиновника. Початкову освіту дістав у Барській школі; протягом 1876—1880 рр. навчався в Шаргородській духовній семінарії. Мріям Коцþбинського про гімназіþ та університет через складні родинні й матеріальні обставини здійснитись не судилося; брак систематичних знань довелось надолуæувати за допомогоþ самоосвіти. Письменник цікавився громадським æиттям, захопився ідеями народовольців, за участь у нелегальному русі потрапив під поліційний нагляд. 1891 року Коцþбинський склав іспит на право працþвати народним учителем. Після досить нетривалого періоду вчителþвання він дістав посаду співробітника Філоксерної комісії, що займалась організацієþ боротьби зі шкідником винограду філоксероþ. Працþþчи в комісії, письменник із 1892 по 1896 рік проæивав у Бессарабії та в Криму. Знайомство з æиттям молдавського та кримсько-татарського народів позначилось на тематиці його творів. Íа початок роботи в комісії припадає зблиæення Коцþбинського з «Братством тарасівців» — організацієþ молодих інтелектуалів, що прагнули в усьому бути послідовними, «свідомими» українцями на противагу старшому поколіннþ так званих українофілів, схильних до співробітництва з колоніальноþ адміністрацієþ. Після перенесеної в 1896 — 1897 рр. хвороби письменник нетривалий час був співробітником Житомирської газети «Волинь», а 1898 року переселився до Чернігова, де працþвав у земській управі. Одночасно він брав активну участь у культурному æитті міста, влаштовував літературні вечори, підтримував письменників-початківців. Ó 1900-х роках стан здоров’я Коцþбинського значно погіршився. Сухоти та хворе серце змушуþть його виїздити на лікування до Італії. Завдяки пенсії, що надало письменникові Товариство прихильників української літератури, науки і штуки, він дістав моæливість залишити обтяæливу роботу в земстві. Проте загострення хвороби не дозволило повністþ переклþчитись на літературну працþ. Помер письменник 12 квітня 1913 р., похований у Чернігові.
Äо перших літературних спроб Коцþбинський вдавався ще в дванадцятилітньому віці, пізніше, навчаþчись у семінарії, писав вірші й прозу. Ó 80-х — 90-х роках письменник пройшов складний шлях удосконалення літературної техніки. Певний час його проза ще лишалась у стильових меæах етнографічного реалізму з його увагоþ до селянських тем та побутописанням, водночас у ній увиразнилась чітка тенденція до посилення психологізму. Ó цей час автор написав цікаві оповідання для дітей: «Õаритя», «Ялинка», «Маленький грішник», звернувся до морально-етичної та соціальної проблематики у творах «Íа віру», «П’ятизлотник», «Õо», «Äля загального добра» та ін.
Логічноþ у творчій еволþції Коцþбинського стала відозва до українських письменників, складена ним разом із М. Чернявським. Автори закликали до оновлення тематики творів і літературного стилþ, вваæаþчи, що українському письменству не варто обмеæуватись лише селянськими темами, орієнтуþчись на смаки інтелігентного читача. Проголошені наміри Коцþбинський прагнув реалізувати у своїй худоæній практиці. Із початку 1900-х у його творчості посилþється імпресіоністична (від фр. іmpression — враæення) манера письма, що передбачає специфічну техніку відтворення безпосередніх враæень, які й становлять те «повідомлення», що несе в собі твір. Яскравим зразком імпресіоністичного стилþ є новела Коцþбинського «Intermezzo». Ó ній пошук внутрішньої рівноваги особистості героя передається через потік складних і мінливих враæень. Окремі твори прозаїка поєднуþть елементи реалістичного стилþ з імпресіоністичним. Це стосується й повісті «Fata morgana», що змальовує українське село перед заворушеннями 1905—1907 рр. і під час цих подій. Перша частина твору, завершена 1903 р., стилістично виписана в реалістичній манері. Äругу частину повісті було завершено 1910 р. Íе дивно, що семилітня часова дистанція та драматичні події в æитті суспільства, що відбулися за цей час, зумовили еволþціþ стилþ в напрямку посилення імпресіоністичної складової. Óзагалі враæення від першої російської револþції стали основоþ цілої низки першокласних творів письменника — «Сміх», «Він іде», «Íевідомий», «Persona grata», «Коні не винні» та ін.
Останній період творчості Коцþбинського характеризується його інтересом до загадкового світу народної міфології. Ðезультатом такої зацікавленості стала поява одного з кращих творів письменника «Тіні забутих предків». Звернувшись до æиття карпатських українців, автор зобразив поетичний світ давніх гуцульських традицій, сильних і нестримних почуттів, органічної єдності з природоþ.
Загалом худоæня практика Коцþбинського свідчить про значний поступ у розвитку української прози. Äля неї характерні тенденції проблемно-тематичного оновлення, цікаві æанрові та стильові пошуки. Письменник по праву вваæається однієþ з найбільш яскравих і оригінальних постатей в українській літературі кінця ÕІÕ — початку ÕÕ століття.
Лариса Петрівна Косач (літературний псевдонім — Леся Óкраїнка) народилася 25 лþтого 1871 р. в м. Звягелі (тепер — Íовоград-Волинський) у дворянській сім’ї. Її батько, Петро Косач, родом з Чернігівщини, по закінченні þридичного факультету Київського університету одерæав слуæбове призначення на Волинь. Він був активним учасником українського культурного руху, входив до редакційної колегії æурналу «Киевская старина». Мати Лариси Косач — Ольга Косач (Äрагоманова), родом із Полтавщини, — рідна сестра відомого українського громадського діяча, історика, публіциста Михайла Äрагоманова. Вона чимало зробила в галузі фольклористики та українського книговидавництва, в літературі виступала переваæно як дитяча письменниця під псевдонімом Олена Пчілка.
Äитинство Лариси Косач пройшло в сільській місцевості на Волині: родина æила спочатку в Звягелі, а згодом переїхала в с. Колодяæне (на зиму Косачі перебиралися до Луцька). Початкову освіту майбутня поетеса здобула в родинному колі під керівництвом матері. Вона захоплþвалась музикоþ, добре малþвала, цікавилась театром і літературоþ. В родині Косачів діти рано перейнялися настроями й æиттям дорослих — з þних літ вони стаþть свідомими членами української громади. Оскільки одним з найваæливіших виявів громадської активності на той час була письменницька праця, то й діти рано пробуþть себе в літературі. Перший вірш Лариса Косач написала ще в дев’ятилітньому віці. Літературні спроби þної поетеси були підтримані матір’þ. Вона надіслала твори дочки до львівського æурналу «Зоря», де вони вийшли друком 1884 р. під псевдонімом Леся Óкраїнка (він такоæ був обраний матір’þ). Сталося так, що Лариса Косач увійшла в історіþ української літератури під своїм раннім, дитячим псевдонімом (Леся — зменшене ім’я, яким звали її в родинному колі; Óкраїнка — територіальна вказівка, цілком доречна в галицькому виданні, що означала просто «Леся з Óкраїни»). Мрії Лариси Косач про музичну кар’єру не здійснилися. Взимку 1881 р. вона застудилась і в неї почався туберкульоз кісток. Понад тридцять років поетесі довелося боротися з виснаæливоþ хворобоþ, що змушувала виїæдæати на лікування в Крим, Італіþ, Єгипет, Грузіþ. Íезваæаþчи на хворобу, Лариса Косач наполегливо займалася самоосвітоþ, відзначалася високим рівнем ерудиції, добре знала іноземні мови. 1907 р. вона одруæилася з музикознавцем і фольклористом Климентом Квіткоþ. Фатальноþ для здоров’я поетеси стала зима 1906—1907 рр., проведена в Києві. Виснаæлива праця й несприятливі кліматичні умови спричинили загострення хвороби. З того часу Лариса Косач могла æити лише в умовах південного клімату. Останні роки æиття вона провела в Грузії. Померла Лариса Косач-Квітка 1 серпня 1913 р. в м. Сурамі, похована в Києві.
Літературне становлення Лесі Óкраїнки припало на кінець 80-х — початок 90-х рр. Íаслідком тривалої творчої праці стали її поетичні збірки «Íа крилах пісень» (1893), «Äуми і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), високо оцінені критикоþ. Чимало поезій Лесі Óкраїнки не були вклþчені до збірок, частина з них побачила світ лише після смерті авторки. Її творам властиві висока культура думки та емоційна стриманість, свіæість образів, продумана синтаксична будова, обереæність в уæиванні лексичних новотворів.