Украинская литература 10 класс Семенюк академ (текст) (стр. 4 из 8)
До багатопроблемних і різножанрових досягнень україн ської драматургії аналізованої доби відносять твори «Глитай, або ж Павук» та «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» Марка Кропивницького, «Не судилось», «Талан» Михайла Стариць кого, «Мартин Боруля», «Хазяїн», «Сто тисяч», «Суєта», «Житейське море» Івана КарпенкаКарого, «Лимерівна» Панаса Мирного, «Степовий гість», «Серед бурі» Бориса Грінченка, «Учитель», «Сон князя Святослава», «Украдене щастя» Івана Франка.
Міжпредметні паралелі. Український театр останньої третини ХІХ століття був музично+драматичним. Семен ГулакАртемовський (1813—1873) написав першу ук раїнську ліричнокомічну оперу «Запорожець за Дунаєм». Ця опера йшла з великим успіхом у театрі корифеїв і сьогодні входить до репертуару багатьох українських театрів. Петро Ніщинський (1832—1896) є автором музичнодраматичної картини «Вечорниці» до вистави Тараса Шевченка «Назар Стодоля». Знаменитим є чо ловічий хор з «Вечорниць» «Закувала та сива зозуля». Микола Лисенко (1853—1909) на матеріалі п’єси «На талка Полтавка» створив оперу. Підсумуйте прочитане. 1. Чим відзначалося літературне життя в Україні у другій половині ХІХ століття? 2. Коли були підписані Валуєвський циркуляр та Емський указ? Як вони позначилися на перебігу українського культурного життя? 3. З’ясуйте значення Південно-Західного відділу Російського географічного товариства у розвитку українознавства. 4. Схарактеризуйте подвижницьку діяльність громад початку 70-х років ХІХ століття. 5. Коли і де було відкрите Наукове товариство імені Тараса Шевченка? 6. Назвіть українських письменників, чия творчість припадає на 70—90-і роки ХІХ століття.
Поміркуйте. Чому українською літературною столицею наприкінці 50-х — на початку 60-х років був Петербург, на початку 70-х — Київ, а після 1876 — Львів? Поясніть причини такої міграції центру українського літературного життя. 
Робота в парах. Один з учнів має розповісти про заснування і функціонування українських газет та журналів у Галичині, їх значення у розвитку української літератури. Інший — з’ясувати ситуацію з періодичною пресою і неперіодичними виданнями на Східній Україні в останній третині ХІХ століття. Учні можуть доповнювати один одного. 
Робота в групах. Поділіться в класі на дві групи, кожна з яких схарактеризує зміст циркуляра міністра внутрішніх справ Росії та царського указу 1863 і 1876 років щодо українських книг і періодичних видань. З’ясуйте особливості літературного життя в Україні після підписання цих документів. Доповідають про результати спільної роботи окремі учні від кожної групи. 
Мистецька скарбниця. Прослухайте хоровий твір Петра Ніщинського «Закувала та сива зозуля» у виконанні хору імені Григорія Верьовки. Які почуття викликає у вас цей твір? Чому кування зозулі викликало сльози у невільників? Як змінювався ваш настрій упродовж виконання твору?Іван НечуйЛевицький
(1838—1918)
Левицький був у важку, войовничу, заогнену пору тим, чого в таку пору і найрозумніші не розуміють — був артистом[1], творцем живих типів…(Іван Франко)
Одного з найкращих українських прозаїків, відомого в літературі під псевдонімом Іван НечуйЛевицький, вважають неперевершеним майстром слова, тонким знавцем народного побуту, історії, ментальності україн ців, митцем з яскраво вираженою громадянською позицією. Талант письменника навіть у радянські часи,
коли його прагнули втиснути в рамки «дожовтневого» автора з «манерою докладного, неквапливого зображення матеріального побуту», змушував читачів замислюватися над причинами роз брату в українському суспільстві («Кайдашева сім’я») та появи шукачів правди, які заради волі нехтували особистим щастям, благополуччям родини («Микола Джеря»). НечуйЛевицький володів багатогранним талантом: був неперевершеним майстром сатиричного зображення («Баба Параска та баба Палажка»), тонким ліриком у показі кохання й жіночої недолі («Дві московки», «Бурлачка»), вдумливим аналітиком (романи «Геть ман Іван Виговський», «Князь Єремія Вишневецький»), борцем за моральноетичні цінності (повісті «Причепа», «Живцем по ховані»). Пробував себе Іван Семенович як драматург: створив історичні драми «Мотря Кочубеївна», «Маруся Богуславка», «В диму та полум’ї»; сатиричну п’єсу «На Кожум’яках», яка особливої популярності набула в переробці Михайла Стари цького під назвою «За двома зайцями». Твори про дітей — оповідання «Вітрогон», казкалегенда «Запорожці», інші казки засвідчують, що Іван Семенович був тонким знавцем дитячої психології. Митець став непересічним публіцистом, фолькло ристом, істориком, літературознавцем, що демонструють нариси «Яків Головацький і Пантелеймон Куліш», «Марія Занькове цька», «Хто такий Тарас Шевченко», праці «Світогляд україн ського народу в прикладі до сучасності», «Історія Русі», «Криве дзеркало української мови». Маючи хист мовознавця, Нечуй Левицький видав двотомну «Грамматику украинского языка».
Визначний майстер реалістичної прози
Що ж можна вважати передумовами появи на українських теренах такого свідомого митця, просвітителя, палкого вбо лівальника за долю України? Першою передумовою стало виховання у священицькій сім’ї, яка справедливо вважалася в українському соціумі еталоном поведінки й культури. Іван Се менович Левицький народився 25 листопада 1838 року в селі Стеблеві Канівського повіту Київської губернії (сучасна Чер каська область). Батько його, Семен Степанович, був священи ком з дідапрадіда. Він змалку привчав дітей до книжки, адже зібрав велику бібліотеку, в якій були й «Літопис Самовидця», й «Літопис Грабянки», й «Історія Малої Русі» Дмитра Бантиш Каменського. За словами сина, Семен Левицький основою усіх своїх починань «мав українську ідею», всупереч настановам Російського Синоду, проповіді в церкві читав українською мовою. Ще малим хлопцем майбутній письменник чув від односельців про Шевченка, адже Керелівка (Кирилівка) роз ташована поблизу від Стеблева, та й батько любив читати на пам’ять вірші Кобзаря. Народолюбство священика Левицько го було дійовим: при церкві він започаткував школу, в якій кріпацьких дітей учив грамоти, проте місцевий поміщик
Будинокмузей Івана НечуяЛевицького в селі Стеблеві Черкаської області
Головінський заборонив навчання, мотивуючи це тим, що грамотні кріпаки панщину відробляти не захочуть. Разом із селянськими дітьми в цій школі вчився й Івась, грався з ровесни ками в народні ігри, слухав фантастичні фольклорні перекази про «нечисту силу», вражаючі розповіді про нестатки в родинах, про панську сваволю. Ці дитячі враження, знання реального життя стали другою передумовою формування особистості митця, його намаганням в художніх творах захистити, виправ дати скривджених, затаврувати винуватців соціального зла.
Третьою передумовою кристалізації характеру, вироблення стійкої громадянської позиції стало те, що змалку в сім’ї, від ровесників, кобзарів, односельців Іванові Левицькому випадало чути історичні легенди про Івана Гонту й Максима Залізняка, яких народ вважав своїми заступниками, тому ці постаті вразливий хлопчик уявляв у ореолі слави й жертовності. Патріотично налаштований Семен Левицький при кожній нагоді привертав увагу дітей до історичних місць. Про це зга дував Іван Семенович у «Життєписі»: «Було, як їдемо з ним в Корсунь, то все, було, показує нам Різаний Яр та могили під Корсунем, де була битва Богдана Хмельницького з поляками; показував Наливайків шлях, що повертає з Корсунської доро+ ги». Матір майбутнього письменника, Анна Лук’янівна, з роду Трізвінських, знала чимало народних пісень, прислів’їв, при казок, була грамотною жінкою. За свідченнями з автобіографії письменника, мамина соковита мова згодом лягла в основу багатьох творів митця.
Дев’ятирічного Івася батько відвіз до Богуслава в духовне училище. Добре підготовленого хлопчика зарахували не до підготовчого, а відразу до першого класу. Незважаючи на при родні здібності й належну підготовку, вчитися вразливому Іва севі було важко через сувору дисципліну, знущання окремих вчителів і схоластичність, абстрактність багатьох наук. На ща стя, в училищі були й справжні педагоги, які давали учням глибокі знання. Їхній приклад пізніше надихнув Івана Семено вича на викладацьку діяльність. 1853 року Івана Левицького перевели до Київської духовної семінарії. Тут він захопився читанням художньої літератури, а повість Миколи Гоголя «Тарас Бульба» знав напам’ять. Закінчення семінарії для Івана Левицького виявилося не тільки важливим етапом духовної зрілості, а й фізичним випробуванням: від систематичної пере втоми юнак серйозно захворів. Проте мальовнича природа рідного Стеблева, материнське піклування, належні харчі й відпочинок скоро поставили Івана на ноги. Він почав викла дати у Богуславському училищі, а восени 1861 року вступив до Київської духовної академії. Майбутні священики цього богословського закладу підтримували тісні стосунки зі студен тами Київського університету, які обговорювали проблеми рід ної мови, історії України. Це активізувало цікавість юнаків до українського письменства, стимулювало їх до власної творчості. Почав писати українською й Іван Левицький, не втаємничу ючи ні товаришів, ні батьків. Юнак вирішив не висвячуватися на священика, оскільки це унеможливлювало перспективу письменницької справи, тож обрав викладацьку діяльність.