Украинская литература 10 класс Семенюк академ (текст) (стр. 5 из 8)

Іван Левицький з юності виявляв далекоглядність і силу волі; він ясно бачив свої завдання й життєву мету — служіння рідно му народові. Іван Франко чи не його єдиного серед сучасників вважав письменником глибоко свідомим насамперед національ но: «Іван Нечуй+Левицький не був публіцистом, не був борцем ані полемістом, не був чоловіком партії, прихильником такої чи іншої політичної доктрини чи програми... Він був українцем і українським, виключно українським письменником тоді, коли многі його ровесники твердо вірили, що свобода і соціалізм знищать швидко всі національні різниці».

Випускник академії влаштувався на роботу викладачем російської словесності в Полтавській духовній семінарії, де й написав свої перші повісті — «Дві московки» й «Гориславська ніч, або Рибалка Панас Круть», що з’явилися друком у 1868 році. За змістом ці твори суттєво відрізнялися: перший стосувався страшних реалій долі жінкисолдатки, другий — вражав романтизмом буряної ночі, містичним акцентом тяжів до творів Миколи Гоголя. Оскільки в Україні діяла офіційна заборона на друк будьяких творів українською мовою, руко писи своїх повістей молодий автор, неабияк ризикуючи, над силав до Львова. У 1869 році їх опублікували в журналі «Прав да» під псевдонімом Іван Нечуй. Цим обраним ім’ям митець наче відсторонювався від шовіністично налаштованих недоб розичливців, нехтуючи їхніми доносами й невдоволенням на чальства. Через рік Іван Семенович завершив роботу над повістю про українську інтелігенцію «Хмари», вклавши в уста Павла Радюка болючі слова: «Де наша минувшість, де вона ділась? Де наша козацька воля і рівність? Нам не треба Турке+ стану, не треба солдатчини, не треба панів! — Та чого ж нам треба? — спитав батько несміливо й тихо, сливе нишком. — Та чого нам не треба, коли ми нічого не маємо!». Як бачимо, Нечуй зафіксував зміни у світогляді українців: те, що для старшого покоління вважалося крамольною темою розмов, для молодшого виявилося актуальним питанням національної самоідентифікації.

Коли Іванові Левицькому запропонували викладацьку роботу в гімназіях Каліша і Седлеця, він з радістю погодився.

Тут він провадив активне громадське життя. У Седлеці навіть успішно зіграв на сцені роль Петра з «Наталки Полтавки» Івана Котляревського. Літературну творчість молодий талант не лише не занедбав, а й зав’язав дружні стосунки з Пантелей моном Кулішем і редактором журналу «Основа» Олександром Білозерським, познайомився з Миколою Костомаровим. У 1872 році у Львові вийшли друком «Повісті Івана Нечуя».

Хоч професійна кар’єра Івана Семеновича складалася вдало і як письменник він здобував усе більшу популярність, всієї повноти щастя НечуйЛевицький не зазнав: одружитися йому не судилось. Незреалізовані можливості особистого щастя ви лилися у високу продуктивність творчої праці Івана Левицького й трепетне ставлення до кохання його літературних героїв. Високі почуття — як щасливі, так і трагічні — письменник завжди виводив прекрасними.

Переїхавши 1873 року до Кишинева, Іван Семенович про жив тут до 1885 року, викладаючи російську мову та літерату ру, старослов’янську і латинську мови в гімназіях, водночас працюючи і бібліотекарем. Саме тут були написані повісті «Микола Джеря» (1878), «Кайдашева сім’я» (1879), «Бурлач ка» (1880). Іван Франко, прочитавши «Миколу Джерю», в образі головного героя розпізнав тип волелюбного українця, характерний для доби козаччини: «Микола Джеря — один із тих світлих, лицарських типів українських, з яких колись складався сам цвіт запорозького козацтва, а яких тепер чим+ раз рідше стрічаємо... Та й не диво, що перероджується народ український, не диво, що важка доля згинає його сильну спину, що перенесла на собі тверді ярма: власних князів, татар, ляхів та кріпацтва... Микола Джеря, хоч кріпаком родився, був однако з тих людей, котрим ціле життя воля пахне, був з тих здорових натур, що скорше вломляться, а зігнути не дадуться».

НечуйЛевицький усвідомлював, що перед українцями водночас постало багато проблем, що їх європейські народи розв’язували поступово і впродовж довгого часу. В «Кайда шевій сім’ї» він показав розпад патріархального суспільства, у «Бурлачці» подав жахливу картину пролетаризації селянсь ких мас.

Високий авторитет, яскрава громадська позиція народо любця Левицького не могли не дратувати місцеве начальство, зокрема директора гімназії, який систематично писав на Івана Семеновича доноси в поліцію. Критичною точкою в стосунках директора і викладача став офіційний виклик з погрозами, описаний пізніше у повісті «Над Чорним морем»: «Ви прочи+ тали в однім класі уривок з української думи про Хмель+ ницького, ви пишете в галицькі журнали... Ви не на місці в нашій гімназії. Переходьте на північ, а як ні, то вас силою переведуть на Біле море... Ви чоловік талановитий, ваше слово має вплив, і цим ви небезпечні».

Політично забарвлений конфлікт прискорив вихід гімназійного викладача на пенсію. У віці 47 років Нечуй Левицький переїхав до Києва, де прожив понад три десяти ліття й написав такі високохудожні твори, як «Невинна» (1886), «Над Чорним морем» (1890), «Скривджені і нескрив джені» (1892), «Поміж ворогами» (1893), «Гетьман Іван Виговський» (1895), «Князь Єремія Вишневецький» (1897). Читаючи їх, осмислюючи минуле й сучасне, багато хто уявляв собі автора широкоплечим, фізично досконалим козарлюгою, повним життєвої сили й енергії. Насправді митець був неви соким, худорлявим, слабосилим чоловіком, який, за словами Івана Франка, «говорив теплим і щирим, але слабеньким голо+ сом, ходив помаленьку дрібними кроками і взагалі робив вра+ ження пташини, вродженої в клітці».

Микола Самокиш. Бій Максима Кривоноса з Єремією Вишневецьким

Незважаючи на кволість і хво робливість, письменник видав вось митомник своїх творів, сумлінно трудився над перекладом Біблії, клопотався про вихід україно мовного журналу «Промінь», що так і не побачив світу через дію валуєвського циркуляру. Нечуй Левицький був одним із найерудо ваніших тогочасних людей. Він цікавився прозою Оноре де Баль зака, Еміля Золя, Жорж Занд, поезіями Шарля Бодлера і Поля Верлена, драматургією Вільяма Шекспіра і творчістю братів Едмона і Жуля Гонкурів, про кожного з митців мав свою високопрофесійну думку, що інколи суперечила моді. Високо оцінював Іван Семенович романи російських письменників — «Батьки і діти» Івана Тургенєва,

Пам’ятник Іванові Нечую Левицькому в Стеблеві. Скульптор Г. Кальченко

«Що робити?» Миколи Чернишев ського, однак у власних романах про інтелігенцію не став епігоном

цих митців. Його герої завжди ви

являлися носіями національної ідеї, представниками коло нізованої нації, тому й ставили перед собою дещо інші завдан ня, ніж їхні російські сучасники. Головними принципами української літератури НечуйЛевицький вважав «реальність, народність і національність».

На час початку Першої світової війни Іванові Семеновичу виповнилося 76 років, тож він потребував опіки, тим більше в тяжкий воєнний час, проте сестра і небіж, яким письменник матеріально допомагав усе своє життя, знехтували родинними обов’язками. НечуйЛевицький сам мусив стояти в чергах під дощем чи снігом і не раз застуджувався, занепадав духом. Коли ж письменник зовсім зліг, родичі віддали його в будинок для перестарілих і навіть не навідувались. Страдницький шлях письменника обірвався 2 квітня 1918 року. Поховали Івана Семеновича на Байковому кладовищі в Києві.

Іван НечуйЛевицький започаткував новий етап розвитку національної прози. Іван Франко відзначив уміння митця спостерігати й художньо моделювати життя, називав його «колосальним, всеобіймаючим оком» Правобережної України. «Те око обхапує не маси, а одиниці, зате обхапує їх із незрівнянною бистротою і точністю, вміє підхопити відразу їхні характерні риси і передати їх нам із тою випуклістю і свіжістю красок, у яких бачить їх само».

Підсумуйте прочитане. 1. Що ви можете сказати про передумо ви формування характеру Івана Левицького? 2. Які завдання перед собою ставили передові люди другої половини ХІХ століття? Проаналізуйте поданий у статті уривок з повісті «Хмари», з’ясуй те відмінності в світоглядах старшого і молодшого поколінь. 3. Чому передові погляди Івана НечуяЛевицького гімназійне начальство осуджувало? 4. Яким ви уявляєте Івана Семеновича? Яким його побачив Іван Франко? Опишіть художній портрет митця (с. 16). 5. Чим вас вразив останній період життя Нечуя Левицького? Чи зазнав він родинного щастя? 6. Чому Іван Франко назвав НечуяЛевицького «колосальним всеобіймаючим оком» України? Прокоментуйте відповідну цитату.

Поміркуйте. 1. Чому Іван Семенович не продовжив династію священиків, віддавши перевагу педагогічній і письменницькій справі? 2. З якої причини митець приховував свої ранні твори від ровесників та батьків? У чому полягали життєві ідеали молодого письменника? 3. Чи вважаєте ви НечуяЛевицького новатором у літературі? Свою відповідь належно обґрунтуйте. 4. Як ви роз цінюєте той факт, що вслід за Пантелеймоном Кулішем Нечуй Левицький взявся до написання історичних романів? Які теми він висвітлював? Яку роль відіграють художні історичні твори для національної самоідентифікації? Відповідаючи, використайте картину Миколи Самокиша «Бій Максима Кривоноса з Єремією Вишневецьким» (с. 21). 5. Прочитайте висновок Івана Франка про образ Миколи Джері з повісті Івана НечуяЛевицького. Хто з героїв прочитаних вами творів інших авторів також відповідає такій характеристиці? Чому ви так вважаєте?