Украинская литература 10 класс Семенюк академ (текст) (стр. 6 из 8)

Словникова робота. 1. Пригадайте, що таке епіграф і яка його функція. Прочитайте епіграф до статті про НечуяЛевицького, розкрийте його зміст. 2. Пригадайте визначення повісті й роману. Якими ознаками повість відрізняється від роману? 3. Які риси притаманні історичному роману? Який роман вважають першим українським історичним романом? Хто його автор?

Мистецька скарбниця. За повістю Івана НечуяЛевицького «Микола Джеря» було створено фільм, у якому головного героя зіграв Амбросій Бучма. Згодом зняли кінокартину «Василина» за мотивами повісті «Бурлачка». Роль головної героїні зіграла Зінаїда Пігулевич. Знайдіть у пошуковій програмі Google.com.ua мережі Інтернет відомості про обидва фільми й підготуйте реферат.

Робота в групах. У групах (по 3—5 осіб) підготуйтеся до обгово рення проблемного запитання: «Іван НечуйЛевицький — автор творів про пригноблене селянство чи генератор нових тем в ук раїнському красному письменстві?», подискутуйте на цю тему.

Сміх крізь сльози

Як вам уже відомо, повість «Кайдашева сім’я» 1879 року було опубліковано у львівському часописі «Правда». Вдруге автор видав повість у 1887 році в Києві, дещо змінивши по* чаток і зробивши розв’язку щасливою: груша всохла, брати помирилися й, нарешті, в сім’ї запанувала злагода. Проте кожен читач усвідомлював штучність такого примирення, адже за характерами члени одіозної сім’ї були аж ніяк не при* датними для безконфліктного співіснування. Причиною змін у творі стало те, що митець не намагався показати українців дріб’язковими, сварливими, чим йому несправедливо доріка* ли окремі сучасники. Уважний читач розумів, що сім’я Кай* дашів — не типова модель селянської родини, адже викликає закономірний осуд односельців. Проте в таких явищах, як змізерніння людської душі, консерватизм і відсталість селян* ства, письменник вбачав загрозу для української нації мораль* ного й духовного убозтва. Тож порушив цю проблему в соціаль* но*побутовій повісті «Кайдашева сім’я», прагнучи справити на читачів моралізаторський вилив. Написано повість у річищі поетики реалізму.

Реалізм (лат. realism — дійсний) — мистецький напрям ХІХ століття, що зображував типові характери в типових обставинах, прагнучи до глибокого й панорамного змалю* вання життя в його закономірностях і суперечностях. Його основні ознаки: соціальна зумовленість характеру людини, змалювання згубного впливу антигуманного світу на вчинки і долю героїв; історизм у відтворенні явищ дійсності (бачення історичної перспективи, взаємодія минулого, теперішнього і майбутнього); психологізм, відтворення внутрішнього світу героїв; гуманізм, співчуття і протест проти всіх форм соціального і духовного поневолення людини.

Ці прикмети реалізму знайшли своє втілення у творах Нечуя*Левицького.

Сучасний літературознавець Ростислав Міщук наголошу* вав: «Письменник у своїх повістях 70—80х років детально показав змізерніння особистості, домінування Кайдашів, старосвітських батюшок і матушок переважно егоїстичних характерів, відсутність глибоких життєвих ініціатив, які б давали широкий простір думкам і почуттям. Оце поглинання людини побутом сприйнято було НечуємЛевицьким як вели ка загроза людській індивідуальності». У «Кайдашевій сім’ї» письменник заговорив не тільки про занепад споконвічно висо* кої ролі батька в українському суспільстві, не тільки показав зло, яке оселилося в людському серці й дало страшні плоди, не

Віктор Полтавець. Ілюстрації до повісті «Кайдашева сім’я»

лише вдався до змалювання контрастних пар літературних героїв, щоб увиразнити типові образи українських селян, а й, попри сатиричність художнього тексту, показав, за словами літературознавця Володимира Панченка, «людей, які не сміються», адже щирого сміху, козацького, ментального, в повісті практично нема: «Твір «населений» дуже серйозними, навіть похмурими людьми. Лише інколи пробує жартувати Лаврін, а Мотря й Кайдашиха якщо й сміються, то хіба що зі злістю. Їм не до сміху, оскільки вони — учасники великої родинно+побутової війни, якій не видно кінця».

Звісно, НечуйЛевицький разом з художніми персонажами сміється крізь сльози, адже показує руйнування традиційних підвалин життя українського селянства, моральний занепад і духовну деградацію поневоленого народу.

У творі чітко окреслено місце подій. Семигори — не плід творчої уяви, а добре знайомий письменникові населений пункт, адже в дитинстві Івась часто гостював у родичів з цього села, знав багатьох місцевих тіток і дядьків, не раз зустрічався з членами сім’ї Мазурів, які проживали на кутку Солоному біля церкви й прославилися неспокійною вдачею, постійними колотнечами у родині. Сім’я Мазурів, яких повуличному зва ли Кайдашами, і стала прототипом сім’ї літературних персо нажів у побутовосатиричній повісті. Запозичив з реального життя письменник й злощасний пагорб, на якому часто лама лися вози. Навіть прізвище сватів Мазурів — заможних Дов бишів — зберіг, а їхню язикату дочку теж переніс у повість, змалювавши скору на розправу Мотрю, та ще й для увиразнен ня примхливої вдачі наділив її «серцем з перцем».

Повість «Кайдашева сім’я» не тільки соціальнопобутова, а й сатирична. Як зауважуває літературознавець Ніна Крутікова, «комічні дії Кайдашів, зображені Нечуєм+Левицьким з теплою, співчутливою посмішкою, ніби «зсередини», з самого добре знайомого і близького селянського середовища... Головне ж для письменника не «сміх заради сміху», а вірність життєвій правді. З серії кумедних подій виростає реальна і трагічна за своєю суттю картина життя селянства, яке потрапило з кріпосницького ярма у безвихідь нових пореформених відносин». Митець виявився неабияким знавцем стосунків у патріархаль ній селянській родині, тонко помітив наслідки панщини в характерах Омелька Кайдаша і його дружини Марусі, зробив ши їх на старість ущербними людьми: шинок для голови сімейства в силу його все більшої горілчаної залежності став єдиним місцем, де він почувався комфортно, а спроби його дружини «стати панею» бодай у власній сім’ї й перетворити невісток на безправних наймичок призвели до ганьби на все село. Яскрава цитата засвідчує жорстокість Кайдашихи та її прагнення до влади: «Вона стояла над душею в Мотрі, наче осавула на панщині, а сама не бралась і за холодну воду». Ще в молодості перейняла Маруся від панів лицемірність і улес ливість, показну манірність і чванливість. Називаючи спо чатку Мотрю «медовими словами» — серденьком, золотцем, дитям, свекруха швидко скидає облудну маску, люто лається, «полум’ям дише», обзиває невістку кобилою, занозою тощо. Мотря скалічила стару матір. Згодом морально здеградували колись поетичні натури Лаврін та Мелашка, що спричинило ущербне виховання внуків.

Авторська позиція в повісті здебільшого нейтральна або прихована, інколи осудливоіронічна, проте до старих Кайда шів письменник неоднаразово виявляє співчуття і розуміння. Не може й читач не жаліти пристарілого Омелька, на якого підняв руку Карпо, а молодший син взагалі перестав вважати батька головним у родині. Невдячний Карпо перед усім селом назавжди підірвав Кайдашів авторитет, хоч саме батько дав йому дах над головою, збудувавши хату через сіни, завдяки батьковому стельмахуванню сім’я постійно мала грошові над ходження. Омелько, як умів, намагався примирити дружину зі старшою невісткою, щиро жалів Мотрю, турбувався, щоб вона пообідала, незважаючи на сварку, врешті, відділив Кар па, віддавши йому значну частину власного господарства. Ви кликає читацьку прихильність і Маруся Кайдашиха, коли вночі встає забавляти свого першого внука, хоча за день тяжко наробилася по господарству. Навіть тоді, коли Мотря налашто вувала своїх дітей проти рідної бабусі, Кайдашиха все ж люби ла всіх онуків, частувала їх ласощами, пестила. Омелькова раптова смерть і Марусине каліцтво — страшний наслідок не бажання синів у стосунках з батьками виявитися добрішими, не насміхатися з них, а розуміти й прощати вікові вади ста реньких.

Представників молодшого покоління Кайдашів НечуйЛе вицький змалював неоднозначно. Понурий вдачею Карпо, який з дитинства не вмів посміхатися, й прагматична, свар лива, скупа, хоч і надзвичайно працьовита Мотря варті одне одного в подружжі, яке виникло не стільки з любові, скільки з розрахунку. Мотря імпонувала Карпові насамперед фізичною силою, Карпо ж подобався Мотрі тим, що гордий парубок звер нув увагу саме на неї. Залицяння Карпа до дівчини показано грубим, фривольним, проте на високі почуття, «куслива, як муха в спасівку», Довбишівна й сама була не здатна. Багацька дочка й до власних батьків не виявляла найменших сентимен тів, підвищувала голос на матір, а в сім’ї чоловіка з першого подружнього дня розпочала нескінченну війну зі свекром і свекрухою. Навіть відокремившись від старих Кайдашів, молода пара не намагалася жити бодай у добросусідському мирі з ними. Отже, справа не в індивідуалізмі й ментальному прагненні молодої сім’ї до відокремлення. Якби Мотря й Карпо проживали навіть далеко від батьків, навряд чи ця сім’я відзначалася б толерантними взаєминами. Характери Карпа й Мотрі дають привід припускати, що вони не стерпіли б одне одному й найменшої провини, адже й тоді, коли їхня увага була прикута до ворожнечі з родичами, Карпо час від часу накидався на дружину, дорікав їй надлишком «перцю» у вдачі, а Мотря грубо відповідала чоловікові.