Смекни!
smekni.com

Украинская литература 10 класс Авраменко стандарт, академ (стр. 2 из 12)

Уже через два десятиліття після того винахідник із Чернігівщини Микола Кибальчич (незадовго до страти за революційну діяльність) мудруватиме над кресленням апарата для польотів у космос.


Вступ

Усе це змінювало картину світу, спону' кало дошукуватися першопричин буття. Ці нові віяння приваблювали й літературу. Адже вона — одна з найдосконаліших форм пізнання світу.

У гаснучого романтизму вже браку' вало художніх засобів для цього, тож у красному письменстві утвердився новий напрям — реалізм[1], а на межі століть заявив про себе ще новіший — модернізм[2]. З творчістю письменників'реалістів і мо' дерністів ви й ознайомитесь у 10 класі.

У літературі цього періоду по'особливо' му постала проблема співвідношення на ціонального й загальнолюдського. У чому її суть?

Люди всіх часів і народів мають єдиний

К. Піскорський. Цивілізація. Місто. спільний надідеал (вершинну цінність

1917 р. життя) — людинолюбство, добротворення, свободу, духовну й фізичну досконалість,

красу, справедливість, щастя. Це так звані загальнолюдські цінності. Однак кожна нація йде до цього ідеалу своїм неповторним шляхом, бачить його зі своїх позицій. Отже, загальнолюдське може існувати лише у формі національного. Точно сформулював цю ідею свого часу класик польської літератури Адам Міцке' вич: «Ми переконані, що не можемо інакше служити Європі й людству, як тільки служачи Вітчизні нашій, Польщі; що тільки тією мірою, якою ми будемо корисні польській справі, можуть скористатися нами Європа й людство».

Розмови про наднаціональні (інтернаціональні) цінності на противагу націо' нальним — це, як правило, усього лише засіб маскування імперських зазіхань тієї чи тієї нації. Наведемо принагідне твердження двох мислителів — українського й російського.

Іван Франко: «Усе, що йде поза рами нації, це або фарисейство3 людей, що інтернаціональними ідеалами раді б покрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий сентимента' лізм фантастів, що раді б широкими “вселюдськими” фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації».
Микола Бердяєв: «Є тільки один історичний шлях досягнення вищої все' людськості до єдності людства — шлях національного зростання й розвитку національної творчості. Вселюдськість розкриває себе лише під виглядом національностей. Денаціоналізація є чистісінька порожнеча, небуття».

Вступ

Оскільки національне є формою втілення вселюдського, то кожен справді високохудожній твір вирізняється національним колоритом, відображає національ' ний характер автора та його народу. Національний характер виявляється в темати' ці твору, у відображенні в ньому історичного минулого чи сучасного життя, побуту, звичаїв народу, його мови, особливостей світобачення, своєрідності образного мислення тощо. Досить сказати, що в різних народів дуже відмінні системи словесної символіки.

Так, доводять народознавці, у російській поезії була б неможливою «Пісня про рушник» Андрія Малишка, позаяк у Росії рушник — це всього лише предмет побуту. Назва «Песня о полотенце» здатна викликати хіба що посмішку. В україн' ського ж народу рушник — це поетичний символ життя в усій його багатогран' ності. З вишиваним рушником пов’язане все життя українця — від створення родини до смертного часу. Тому у вірші Андрія Малишка говориться, що на вишиваному рушнику «оживе все знайоме до болю: і дитинство, й розлука, // і твоя материнська любов». Або інший приклад: в українському фольклорі й письменстві символом кохання, дівочої краси є калина, у німецькій же культурі ця рослина зовсім нейтральна, а символом кохання є бузина, яка в побуті українців має відтінок чогось комічного («на городі бузина, а в Києві дядько»). Сокіл в українській символічній свідомості — гарний молодий козак, а в німецькій — лихий парубок' спокусник, який звів і покинув дівчину.

З огляду на все сказане, які ж критерії національної належності письменника? Аби відповісти на це запитання, треба пам’ятати, що націю творять два чинники:

1) спільний національний менталітет (тобто національна душа, психологія), що виростає зі спільної міфології;

2)

породжена менталітетом єдина мова.

Ці ж два чинники (як причина і наслі' док, зміст і форма) визначають належність митця до тієї чи тієї нації. Щоправда, у про' типриродних умовах імперії (коли наднаціо' нальною, найрозвинутішою й усіляко за' охочуваною стає мова панівної нації, а мови націй поневолених упосліджуються, а то й забороняються) нерідко трапляється інший варіант: митець уже пише чужою мовою, але ще зберігає рідний менталітет. У такому разі визначальним залишається все'таки зміст, а не форма.

Скажімо, Микола Гоголь дослівно в кож' ному творі, написаному навіть на російському матеріалі, сприймає світ очима українця, проповідує систему духовних вартостей саме нашого народу (гармонійну єдність людини і природи, культ жінки, культ родини, емоційно'інтимну релігійність тощо). Тому це письменник, безсумнівно, український.

О. Заливаха. Є і будемо. 1980 р.

ßê³ ðèñè íàö³îíàëüíîãî é çàãàëüíîëþäñüêîãî âè ïîì³òèëè íà êàðòèí³ Î. Çàëèâàõè?

Вступ

Те ж саме можна сказати про Володимира Короленка, Максиміліана Воло' шина. Так само киргизьким письменником залишається Чингіз Айтматов, казах' ським — Олжас Сулейменов, абхазьким — Фазиль Іскандер, хоча всі вони російськомовні.

Загалом же втрата рідної мови для будь'якої людини, а надто для письмен' ника, — страшна психологічна катастрофа. Річ у тім, що рідна мова закладається в людині вже генетично, спадково. Людина не тільки мислить рідною мовою, а й відчуває, тобто рідна мова функціонує як на рівні свідомому, так і на позасвідо' мому. Втрата ж цієї мови — за переконливими доказами видатних мовознавців Вільгельма фон Гумбольдта й Олександра Потебні — притлумлює позасвідомий пласт психіки людини. Особистість стає душевно біднішою, менш сприйнятливою до витончених виявів світу, свідомість її надщерблюється.

Отже, саме високорозвинута національна література є найнадійнішим обере' гом нації, запорукою її невмирущості.

Видатний американський поет Томас Еліот: «У народу можна відняти мову, заборонити її, увести в школах навчання чужою

мовою, але доки ви не примусите цілий народ відчувати чужою мовою, ви не знищите його рідної мови, її знову відродить поезія, яка є магнітною віссю світу чуттів».

1. ×îìó â äðóã³é ïîëîâèí³ Õ²Õ ñò. îñíîâíèì îá’ºêòîì çîáðàæåííÿ é àäðåñàòîìíàøîãî ïèñüìåíñòâà ñòຠñåëÿíñòâî?

2. ßê çì³íà ïîë³òè÷íîãî óñòðîþ êðà¿íè, íàóêîâî-òåõí³÷íà ðåâîëþö³ÿ ïîçíà÷àþòüñÿíà õóäîæí³é ë³òåðàòóð³?

3. ßê âè ðîçó쳺òå âèñë³â «íàö³îíàëüíå º ôîðìîþ âò³ëåííÿ âñåëþäñüêîãî»? ×îìóòðåáà áåðåãòè é ðîçâèâàòè íàö³îíàëüí³ ë³òåðàòóðè?

1. Ïèñüìîâî âèñëîâèòè ñâî¿ âðàæåííÿ â³ä îôîðìëåííÿ îáêëàäèíêè öüîãî ï³äðó÷íèêà (êîëîðèñòèêà, øðèôòè, åëåìåíòè äåêîðó, ôðàãìåíò êàðòèíè, êîìïîçèö³ÿ).

2. Ñêîðèñòàâøèñü ï³äðó÷íèêàìè ³ñòî𳿠òà ³íøîþ ë³òåðàòóðîþ, ï³äãîòóâàòè íåâåëèêåïîâ³äîìëåííÿ ïðî Óêðà¿íó 70–90-õ ðîê³â Õ²Õ ñò. (çà áàæàííÿì).