Письменства різних націй збагатили цей напрям своїми неповторними варі' антами. Який же український варіант реалізму? Реалістичний тип світосприй' мання надто чужий нашій літературі, емоційній, романтичній українській душі. Тому наш реалізм вирізнявся специфічними емоційно'сентиментальними рисами.

Література 70–90х років ХІХ ст.

У вітчизняній літературі другої половини ХІХ ст. найяскравіше представ' лений побутовопросвітницький реалізм. Його видатні творці — Марко Вовчок, А. Свидницький, Панас Мирний, І. Нечуй'Левицький, І. Карпенко'Карий, М. Кро' пивницький, М. Старицький, Б. Грінченко, а також І. Франко й М. Коцюбин' ський у своїй ранній творчості. Представники цієї течії в основному досліджували родинні, виробничі, соціальні стосунки героїв, зосереджувалися на морально' етичній проблематиці. Показуючи кричущі вади суспільства, вони наголошували, що шлях до порятунку — це духовне вдосконалення, освіченість, культура, добро' порядність. Яскравою ознакою течії є, зокрема, етнографізм — особливо докладне змалювання національного колориту українського народу — побуту, звичаїв, обрядів і вірувань.

У 80–90'х роках ХІХ ст. частково простежується ще одна течія — революційний реалізм. Її представники відкидали еволюційний розвиток суспільства, духовне вдосконалення людини як необхідну передумову соціально'економічних, полі' тичних змін. Натомість вони цілком підпорядковували свою творчість пропа' ганді значення економіки, провідної ролі пролетаріату в суспільстві, ідеї проле' тарського інтернаціоналізму, насильницької збройної зміни суспільного ладу, фізичного знищення панівних верств. Послідовними революційними реалістами були П. Грабовський та М. Павлик, також І. Франко, Леся Українка (у деяких ранніх творах).

Досить помітно утвердився в українській літературі натуралізм^{^[4]}. Натуралісти намагалися через використання здобутків природничих наук пізнати й відтво' рити істинну, реальну картину буття. Писання натуралістів нагадували клінічні документи, історії спадкових хвороб, протоколи судової експертизи. Це були спроби перетворити художній твір на точну копію факту. Основним засобом у цьому стилі став опис. Як слушно спостерегла Леся Українка, за правдою факту натуралісти не бачили художньої узагальненої правди й перебували під гіпнозом факту.

Найвиразніші риси натуралізму:

• «знижене» трактування традиційних сюжетів;

• зумисна вульгарність стилю автора й мови героїв;

• непричетність, байдужість автора до зображуваної дійсності;

• потужний і гострий сатиричний струмінь;

• широка панорама сучасного життя в його технічних, побутових, професійних аспектах;

• підкреслення повної залежності характеру, вчинків героя від його генетич' них коренів і фізіологічно'інстинктивних особливостей;

• розкриття найтемніших «фізіологічних» сторін людської душі.

Ознаки натуралістичного стилю помічаємо в романах Панаса Мирного «Повія», прозовому бориславському циклі І. Франка та ін.

Ïðèãàäàéòå òðàã³êîìåä³þ ². Êàðïåíêà-Êàðîãî «Ñòî òèñÿ÷», ÿêó âè âèâ÷àëè ó 8 êëàñ³, é îïîâ³äàííÿ Ì. Ãîãîëÿ «Âå÷³ð ïðîòè ²âàíà Êóïàëà», ç ÿêèì âè îçíàéîìèëèñÿ â 9 êëàñ³. ßêèé ³ç öèõ òâîð³â ðîìàíòè÷íèé çà ñòèëåì, à ÿêèé — ðåàë³ñòè÷íèé? Â³äïîâ³äü îá´ðóíòóéòå ÿêîìîãà äîêëàäí³øå.

Першим теоретиком реалізму вважається французький художник Гюстав Кур$ бе (1819–1877), який у передмові до каталогу виставки своїх творів під назвою «Реалізм» (1855) обґрунтував програмові засади напряму. Курбе не обмежувався простою імітацією реальності, він намагався осягнути істинну природу речей. Художники'реалісти почали зображати простих робітників, селян, бідноту й же' браків, що суперечило тодішнім уявленням про справжнє мистецтво. Не випадко' во цей стиль набув поширення в Європі після бурхливих соціально'політичних подій 1848 р. Гюстав Курбе — учасник Паризької комуни. Улюблені мотиви художників'романтиків (любов до екзотики, одухотвореність і прагнення до прекрасного) тепер витіснялися реаліями повсякдення. Курбе писав свої роботи в темних і сумних тонах. Найвідоміші твори митця: «Жінки, що просіюють зерно», «Похорон в Орнані», «Каменярі».

Аполлон Мокрицький (1810–1870) — український і російський живописець, академік Петербурзької академії наук. Народився в м. Пирятині, тепер Полтавська область. Малювати навчався в Ніжинському ліцеї. Потім виїхав до Петербурга, де став вільнослухачем Академії мистецтв. Був учнем О. Венеціанова та К. Брюлло' ва. Працював в Україні, пізніше поїхав до Італії. В 1851–1870 рр. — професор Московського училища живопису, скульптури та архітектури. Анатолій Мокриць' кий був другом Тараса Шевченка, брав активну участь у викупі поета з кріпацтва.

А. Мокрицький. Г. Курбе.

Портрет дружини. Жінки, що просіюють зерно.

1853 р. 1854 р.

Ïîð³âíÿéòå ÿñêðàâ³ çðàçêè ðîìàíòèçìó é ðåàë³çìó â îáðàçîòâîð÷îìó ìèñòåöòâ³ — ðîáîòè À. Ìîêðèöüêîãî «Ïîðòðåò äðóæèíè» ³ Ã. Êóðáå «Æ³íêè, ùî ïðîñ³þþòü çåðíî». ßê³ îçíàêè â³äïîâ³äíèõ íàïðÿì³â âè ïîì³òèëè â íèõ?

Іван Левицький — се великий артист (митець) зору, се колосальне, усеобіймаюче око України.

І. Франко

Життєвий шлях письменника

Іван Семенович Левицький народився 25 листопада 1838 р. в містечку Стеблеві, нині — Корсунь'Шевченківський район, що на Черкащині, у родині священика.

Хлопець зростав серед чарівної природи Надросся. Поетичні народні звичаї та обряди, народна пісня — це те середовище, яке посприяло формуванню майбут' нього автора «Кайдашевої сім’ї» — одного з найулюбленіших художніх творів українців. Вихованням і навчанням Івана займався батько. «Сам батько вчив мене читати та писати разом із хлопцями, котрі приходили до нас учитись. Батько завів школу для селян, набрав хлопців і вчив їх літом у пасіці в катразі^{^[5]}, а зимою в кухні.

Разом із тими хлопцями вчився і я»^{^[6]}.

Семен Левицький був людиною на' читаною, культурною, національно сві' домою, пишався знайомством із Панте' леймоном Кулішем, під впливом якого почав збирати фольклорно'етнографічні матеріали, долучаючи до цієї роботи й свого сина.

Мати Івана відзначалася веселою й щирою вдачею, була говіркою й співучою. Письменник згадує про неї в біографії: «Мати вміла читати церковнослов’янські книжки, любила читати житія святих і читала їх голосно, як читають прості лю' ди, а ми малими слухали… Мати вмерла, як мені йшов тринадцятий рік. Вона ма' Будинок'музей І. Нечуя'Левицького. ла дві пари близнят, котрі й зістались м. Стеблів

живі з усіх дітей; це підірвало її міцне здоров’я, вона почала після того слабувати і швидко вмерла»^{^[7]}.

Іван Левицький навчався в Богуславському духов' ному училищі (1847–1852), у Київській духовній семіна' рії (1853–1859) і в Київській духовній академії (1861– 1865). Про навчання в цих закладах письменник згадує переважно в мінорній тональності: «…то було царство різок і паль… Наука в училищі була суха, мертва й аб' страктна…»^{^[8]}

Одна з головних причин такого стану — російський казенний дух, який брутально нав’язувала тогочасна школа. Дітей, яких виховували вдома в україномовній стихії, навчали грамоти за букварями, написаними церковносло'

Украинская литература 10 класс Авраменко стандарт, академ (стр. 5 из 12)

Життєвий шлях письменника