Украинская литература 10 класс Авраменко стандарт, академ (стр. 7 из 12)

— Öÿ æ³íêà çí³âå÷èëà ìåí³ âñå æèòòÿ. À ÿ ¿¿ òàê êîõàâ! Òàê êîõàâ... — òà é çàíèøê.

ϳñëÿ òîãî ²âàí Ñåìåíîâè÷ í³áè ïðîêèíóâñÿ, ç³ùóëèâñÿ â³ä õîëîäó é â³ëüãîñò³ é ëåäü ÷óòíî îçâàâñÿ:

— Õîä³ìî äîäîìó...

Íà öüîìó é çàê³í÷óþòüñÿ ò³ ñïîìèíè. ͳõòî äîñ³ íå áðàâñÿ ðîçãàäàòè Ìð³þ ç ³ìåíåì Íàä³ÿ, ùî ¿¿ äî ñâîãî ñêîíó íå çàáóâàâ Íå÷óé — ëþäèíà âåëèêîãî ÷óëîãî ñåðöÿ, ñâ³òëî¿ çëàãîäè é áåçìåæíî¿ äîáðîòè…»^[10]

Цікаві спогади про письменника залишили сучасники. Передовсім їх збива' ла з пантелику його зовнішність: «маленький, сухенький, чистенький, говорив і всміхався лагідно. І взагалі був лагідний та ясний» (М. Загірня); «невеличкий, сухорлявий, слабосилий чоловік, що говорив теплим і щирим, але слабеньким голосом», аж ніяк не в’язався з пафосом творів, автор яких уявлявся «сильним, огрядним мужчиною, повним життєвої сили й енергії», «колосальним усеобій' маючим оком України» (І. Франко). Уражає пунктуальність письменника: сні' дав, обідав, виходив на прогулянку по Хрещатику в той самий час, лягав спати рівно о десятій. Щоб не порушувати усталений добовий режим, він покинув свя' то з нагоди 35'річчя своєї літературної діяльності (було відзначене в 1904 р.) у момент виголошення вітальних промов на його честь.

Письменник був духовно багатою особистістю, добре розумівся на різних видах мистецтва, захоплювався ними.

²âàí Íå÷óé-Ëåâèöüêèé (³ç ùîäåííèêîâîãî çàïèñó, çðîáëåíîãî ï³ñëÿ â³äâ³äèí êîíöåðòó): «Ïîëèëàñÿ êëàñè÷íà ìóçèêà. Ïî÷àëàñÿ Áåòõîâåíîâà ñîíàòà “Appassionata”. Çàãðèì³ëè àêîðäè, ì³öí³, ÿê ñòàëü, äóæ³, ãëèáîê³, ÿê ìîðå. Ìåëî䳿 ñèïëþòüñÿ, ïåðåïëóòóþòüñÿ â ÿêîìóñü õàîòè÷íîìó áåçëàää³. Ñóìíî, òåìíî. Äóìêà ñïàäຠí³áè â ÿêóñü òåìðÿâó. Áà÷ó ÿêèéñü õàîñ, í³áè äî ñîòâîð³ííÿ ñâ³òó. Áà÷ó, í³áè êðóãîì ìåíå õâèëþþòü çáóðåí³ ñòèõ³¿. Íå òî ìîðå, íå òî çåìëÿ. Íåáî ÷åðâîíóâàòå. Õìàðè êðîâ’þ îáëèò³. Àêîðäè êëåêî÷óòü — ³ ïåðåäî ìíîþ í³áè êëåêî÷å ìîðå, îñâ³÷åíå ÷åðâîíèì ñâ³òëîì… Àêîðäè ï³øëè â íåëàä — ³ ñïèíèëèñü, íà÷å ñòðóíè ðàçîì ïîðâàëèñü. À äàë³ çíîâ ïîëèëèñü óæå äèâí³ ìåëî䳿, ñï³âó÷³, ãëèáîê³, ÿñí³».

Упродовж 1899–1914 рр. Іван Нечуй'Левицький надрукував восьмитомне ви' дання своїх творів. Він також разом з І. Пулюєм завершив задуманий Т. Шевченком і здійснюваний П. Кулішем перший переклад Святого Письма українською мовою.

Самотній, у голоді та холоді, І. Нечуй'Левицький помер у 1918 р., на 80'му році життя, у будинку для престарілих. Похований на Байковому цвинтарі в Києві.

Творчий доробок

«Українське життя, — писав І. Нечуй'Левицький, — то непочатий рудник, що лежить десь під землею; хоч за його бралися й такі високі таланти, як Шевченко; то безконечний матеріал, що тільки жде робітників, цілих шкіл робітників на літе' ратурному полі». Таке завдання письменник ставив перед літераторами й сам прагнув виконати накреслену творчу програму. Тому природно, що творчість митця різножанрова й тематично багата.

У своїх статтях І. Нечуй'Левицький наголошував на тому, що український письменник повинен дотримуватися трьох головних принципів — реальності, національності й народності:

• «...реальна література повинна бути дзеркалом, у котрому б одсвічувалася правдива жизнь… обчищена й гарна з естетичного погляду, добре споряд' кована й зґрунтована, освічена вищою ідеєю» (принцип реальності);

• українське життя треба змальовувати «тільки поукраїнськи», удаючись до багатств народної мови, майстра красного письменства має цікавити й на' ціональна психологія в усіх її виявах (принцип національності);

• жива народна мова («...для літератури взірцем книжного язика повинен бути іменно язик сільської баби з її синтаксисом»); народна поезія з її неповторним духом (принцип народності).

Від цих принципів І. Нечуй'Левицький не відступав протягом усього свого творчого життя.

Як зазначалося, доробок письменника різножанровий і тематично багатий.

У його творах зображено життя різних верств суспільства, а саме:

• селян як часів кріпацтва, так і пореформеної доби;

• найманих робітників капіталістичних промислів і фабрик;

• поміщиків, фабрикантів, чиновників;

• представників духівництва;

• української інтелігенції, артистичної богеми.

Іван Нечуй'Левицький глибоко знав і щиро шанував французьку літературу, найбільше його захоплювала епохальна «Людська комедія» О. де Бальзака. Натхненний прикладом великого попередника, письменник зреалізував воіс' тину бальзаківський задум, він, за словами професора А. Погрібного, створив «одноосібну художню енциклопедію українського життя». Не лише російські, а й деякі космополітично налаштовані вітчизняні інтелігенти тоді доводили, що українська література «должна касаться только мужицкого круга». Іван Семено' вич своєю багатогранною творчістю цілковито спростував цю хибну тезу.

Літературну діяльність І. Нечуй'Левицький розпочав у 60'і роки ХІХ ст. Перші його твори — «Дві московки» (1868) і «Рибалка Панас Круть» (1869) — привернули до себе увагу яскравою палітрою барв і новизною характерів. На тлі тодішньої літератури оригінально виглядали образи двох жінок'московок (дру' жин солдатів) в оповіданні «Дві московки», різних за темпераментом і підходами до життя, — тиха Ганна й непокірна Марина, вони нещасливі через соціальні обставини — безземелля, злидні й солдатчину. Головний герой оповідання «Рибалка Панас Круть» теж через соціальні негаразди несе тяжкий життєвий хрест: панське свавілля й бідність змушують постійно міняти місце проживання, а на старість, ставши рибалкою, він, хоч і самотній та безталанний, у єднанні з чарівною приро' дою Надросся, у спогадах про юнацькі роки й давню любов знаходить заспокоєння, виявляє поетичний хист своєї душі.

Одним із найвідоміших творів І. Нечуя'Левицького стала повість «Микола Джеря» (1878). У ній ідеться про життєву одіссею українського селянина, який, утікши від кріпацького ярма в степи Чорномор’я, вступає в нові конфлікти з ви' зискувачами'капіталістами, царським судом, зазнає нових бід уже пореформе' ного ладу. Характер Миколи розкривається читачеві в різних життєвих ситуаціях: у картинах селянського побуту, в описах фабричних порядків, в епізодах на риболовецьких промислах.

Фабричний побут і праця виходять на перший план і в повісті «Бурлачка» (1880). Незвичайної вроди («пишна, як троянда») селянка Василина, працюючи найманою робітницею на суконній фабриці, у сльозах і злиднях потерпає від хижа' ків'визискувачів, за іронічною характеристикою автора, «міністрів пшениці, жита, міністрів гречки й проса і навіть міністрів свинячого сала, олії й дьогтю… україн' ських губернаторів мужицького поту й сліз», які ні перед чим не зупинялися в жадобі нестримного нагромадження величезних багатств. Проте вина тут не лише експлуататорів, а й самої дівчини, автор звертає увагу на її легковажність: вона не встояла перед паничем'спокусником, тому й опинилася на самому дні життєвої прірви. У фіналі бачимо Василину ніби на картині про повернення блудного сина: «блудну дочку» зі сльозами на очах пригортають у своїй хаті батьки, яких вона покинула й відцуралася. Таким фіналом автор намагається довести: якщо людина повірить у себе, вона зможе перемогти навіть, здавалося б, нездоланні перешкоди.

У романі «Хмари» (1874) І. Нечуй'Левицький змалював історію двох поко' лінь інтелігенції на тлі характерних явищ кризи феодально'кріпосницьких від' носин, початкового розвитку буржуазної доби. Головна думка твору втілена в образі хмар, які символізують темні сили, що прагнуть знищити будь'які вияви українського культурно'освітнього життя. Як відомо, імперська політика Росії була спрямована на денаціоналізацію української молоді, щоб знищити культуру одного з найбільших слов’янських народів.