Украинская литература 10 класс Авраменко стандарт, академ (стр. 8 из 12)

Повість «Старосвітські батюшки та матушки» (1884) розповідає про побут, мораль і звичаї представників духівництва. Цей твір І. Нечуй'Левицький називав «біографією двох родин», де через діалоги й комічні сцени паралельно розгортаються історії двох попівських сімей. Через образи «батюшок» і «матушок» автор розкри' ває потайну, подібну до гоголівської думку про деградацію людської душі в умовах застійного існування, про явища морального занепаду серед духовного стану.

Українську історичну прозу І. Нечуй'Левицький збагатив романами «Князь Єремія Вишневецький» (1897) і «Гетьман Іван Виговський» (1899). У цих тво' рах письменник широко змальовує бурхливі часи в історії України — народні повстання ХVІІ ст., добу Хмельниччини й період, що настав після смерті Богдана Хмельницького.

З'поміж драматичних творів найбільшої популярності здобули оперета «Маруся Богуславка» (1875) за мотивами легендарного сюжету однойменної думи і комедія з міщанського побуту «На Кожум’яках» (1875), яку пізніше за згодою І. Нечуя'Левицького переробив М. Старицький. Комедія стала великим надбанням українського театрального мистецтва. Вона була екранізована під назвою «За двома зайцями».

Помітна й публіцистична та літературнокритична спадщина майстра. Насам' перед це великі статті (які згодом дослідники назвали культурологічними тракта' тами) — «Органи російських партій» (1871), «Непотрібність великоруської літе' ратури для України і для слов’янщини» (інша назва — «Сьогочасне літературне прямування») (1878, 1884) та «Українство на літературних позвах з Московщиною» (1891). Ці твори пройняті відвертим, гострим антиімперським пафосом. Автор палко обстоює ідею самостійної, цілком незалежної від російської української літератури й культури. У ХХ ст. цю ідею підхопить і розвине видатний письмен' ник Микола Хвильовий у своїх памфлетах під загальним гаслом «Геть від Москви!». Не випадково ввезення цих творів на територію Російської імперії було суворо заборонено, так само цензура забороняла їх публікацію в радянські часи. Вперше вони були цілком перевидані лише в 1998 р.

²âàí Íå÷óé-Ëåâèöüêèé (ç³ ñòàòò³ «Óêðà¿íñòâî íà ë³òåðàòóðíèõ ïîçâàõ ç Ìîñêîâùèíîþ»): «Ìè, óêðà¿íö³, ìàºìî áàãàòèé íàö³îíàëüíèé ´ðóíò, áàãàòó íàðîäíó îðèã³íàëüíó ïîåç³þ, ³ íà öüîìó ´ðóíò³ ðîçâèâàëàñü ³ áóäå äàë³

ðîçâèâàòèñü óêðà¿íñüêà ë³òåðàòóðà, íàâ³òü áåç óñÿêî¿ ïîìî÷³ ðîñ³éñüêî¿ äåðæàâíîñò³… Ðîñ³éñüêà äåðæàâí³ñòü ïðèãíîáëþº óêðà¿íñüêó ë³òåðàòóðó, ïîòÿãóºòüñÿ ¿¿ çàäóøèòè, à âîíà, ÿê çóìèñíå, ðîñòå òà é ðîñòå. Äåñü áåðóòüñÿ òàëàíòè, äåñü áåðåòüñÿ îõîòà é åíåðã³ÿ â òèõ òàëàíò³â ïèñàòè äîêîí÷å ñâîºþ ìîâîþ, äåñü áåðåòüñÿ ãëèáîêå ïåðåñâ³ä÷åííÿ â ïðàâîò³ ñâîãî ä³ëà».

І все ж серед такого розмаїття творів І. Нечуя'Левицького найвідомішою і найулюбленішою серед читачів стала повість «Кайдашева сім’я».

ПОВІСТЬ «КАЙДАШЕВА СІМ’Я» (1879)

Про популярність повісті свідчить велика кількість її перевидань і перекладів іншими мовами. Те, що сталося з родиною Кайдашів, можна назвати моральною катастрофою. Читаючи цю «веселу» повість, хочеться плакати або принаймні жалкувати й мучитися досадою: адже на наших очах відбувається самознищення чогось надзвичайно важливого, що є в людському житті, — домашнього затишку, порозуміння між ближніми, почуття гідності, ладу як основи родини. Гору в Кайдашевій сім’ї бере якась диявольська сила руйнування, котра несподівано озивається в цих нелихих, роботящих людях.

Жанрові й стильові особливості. За жанром «Кайдашева сім’я» — це соціаль' но'побутова сатирично'гумористична повість'хроніка. Побутовим і соціальним є конфлікт, навколо якого вибудовується сюжетна інтрига. Чимало уваги І. Не' чуй'Левицький приділяє обставинам життя Кайдашів, зовнішньому світу, зокре' ма й етнографічним елементам. День за днем і рік за роком у повісті виписані родинні події, вони розгортаються динамічно, послідовно й стрімко, що є ознаками саме хроніки.

Повість «Кайдашева сім’я» — яскравий зразок реалістичного твору, адже автор досліджує в ній родинні стосунки, зосереджуючись на морально'етичній проблематиці (побутово'просвітницький реалізм). Письменник створює в по' вісті переконливі характеристики соціального буття, колоритні соціальні типи, які в той же час є яскравими особистостями (Маруся й Омелько Кайдаші, Мотря та ін.). Однією з найпомітніших ознак реалістичної манери письма є до' кладне змалювання національного колориту українців — побуту, звичаїв, обрядів, вірувань. Таким способом І. Нечуй'Левицький ретельно освоював «непочатий рудник» українського життя, свідомо акцентуючи на його побутово'етнографіч' них аспектах, а отже, і реалізував проголошені ним же принципи реальності, національності й народності.

Ідейно$тематичний зміст. Тема «Кайдашевої сім’ї» — змалювання побуту й психології українських селян у перші десятиріччя після скасування кріпацтва. У цьому творі художньо відтворено, як каже сам автор, «темні плями народного життя». Повість вийшла друком майже через два десятиріччя після реформи 1861 р. й висвітлювала злободенні для того часу проблеми: злиденне життя хліборобів, руйнування патріархального устрою села, темноту й забитість селян. Разом із тим І. Нечуй'Левицький порушив одвічні проблеми:

Сцена з вистави І. Нечуя'Левицького

«Кайдашева сім’я» у постановці

Київського національного драматичного театру ім. І. Франка

• добра і зла;

• кохання;

• сімейних стосунків;

• взаємин батьків і дітей;

• людської гідності та свободи;

• віри в Бога й моралі.

Духовна роз’єднаність — це те лихо, що отруює кожен день життя і батьків, і їхніх синів, і невісток.

Реалістичності твору додає те, що окре' мі персонажі мали прототипів. Наприклад, прототипами Кайдашів була сім’я Мазурів із села Семигори, яка була відома на весь повіт постійними сварками, бійками й ко' лотнечами. Мазури мали й реальних бага' тих сватів — Довбушів.

Професор В. Панченко: «У літературознавстві радянської доби прийнято було наголошувати на тому, що сварки, змальовані І. Нечуєм'Левицьким, — це наслідок певних соціальних умов. З того робився соціо' логічно'політичний висновок: “так було до революції”. Проте автор “Кайдашевої сім’ї” на соціальних чинниках “війни” якраз і не акцентує! У творі йдеться швидше про недосконалість людської природи, про одвічні людські вади — нетерпимість, жадібність, заздрісність, егоїзм… Водночас Кайдашева сім’я — це модель цілої України. І річ не в прив’язках до певного історичного часу і до “соціальних умов”. Іван Нечуй'Левицький блискуче розкрив деякі “небажані” риси нашої національної вдачі, української ментальності, які належать не тільки середині ХІХ ст. У цьому сенсі “Кайдашева сім’я” може читатися як твір, у якому надзвичайно важливим є мотив національної самокритики».

×è çãîäí³ âè ç äóìêîþ ë³òåðàòóðîçíàâöÿ, ùî íå ñîö³àëüí³ óìîâè æèòòÿ ðîäèíè Êàéäàø³â º îñíîâíîþ ïðè÷èíîþ ¿õí³õ ñâàðîê? ³äïîâ³äü îá´ðóíòóéòå ïðèêëàäàìè ç ïîâ³ñò³.

Образна система твору. Іван Нечуй'Левицький розпочинав свої твори з па' норамного малюнку місця дії, з докладних описів зовнішності персонажів. При цьому він охоче вдавався до контрасту. Ось і «Кайдашеву сім’ю» розпочинає мальовничий панорамний пейзаж гористого Правобережжя. Автор, зокрема, наголошує: «На тих горах скрізь стримлять козацькі могили, куди тільки кинеш оком. Увесь край ніби якесь здорове кладовище, де похований цілий народ, де під безлічними могилами похована українська воля». Сам собою напрошується висновок: одна з головних причин того, що Україна деградує, «кайдашіє», є ко' лоніальне ярмо, втрата волі, козацького духу. Уже в експозиції проявляється різкий контраст.