Украинская литература 10 класс Авраменко стандарт, академ (стр. 9 из 12)

Карпо і Лаврін — протилежності: один має батьківські карі гострі очі, другий схожий з виду на матір; один кремезний, другий — тендітний; один насуплений, сердитий, мовчазний, другий — веселий, привітний, балакучий…

Іван Нечуй#Левицький

В. Орловський.

Хати в літній день. 1882 р.

Характери персонажів у «Кайдашевій сім’ї», як правило, статичні. Письмен ник робить акцент на домінантах, виокремлюючи однудві риси у вдачах героїв. В Омелька Кайдаша — богобоязливість і чарколюбство, у Кайдашихи — чванько витість, у Мотрі — сварливість. Чи не найбільших змін зазнає характер Мелашки: у ній — спочатку ліричній, ніжній дівчині — теж поселяється «біс» чвар.

Цікаво, що в повісті майже немає сцен, у яких би лунав сміх. «Кайдашева сім’я» населена дуже серйозними людьми. Їм не до сміху, оскільки всі вони — учасники великої родиннопобутової війни, якій не видно кінця. Іван Франко вважав, що «І. НечуйЛевицький малює в “Кайдашевій сім’ї” гірку картину розпаду українського патріархалізму під впливом індивідуалістичних змагань кожного її члена». Справді, роль батька в Кайдашів зведено нанівець. Омелько Кайдаш, по суті, ніяк не впливає на перебіг подій у власній хаті. Він пливе за течією, а коли й пробує якось утрутитися в домашні чвари, то зазнає поразки. Образ голови родини трагікомічний: з одного боку, він богобоязливий, палко вірить у святу ПараскевуП’ятницю, яка ніби рятує від наглої смерті й не дасть потонути у воді, а з іншого — він любить «заглядати в чарку», що потім його погубила, до речі, у ту ж таки п’ятницю. Омелько не може зрозуміти й цілком природного бажання синів мати свою землю, тобто відчувати себе господарями. Родинні чвари переходять межу моральності: Карпо навіть піднімає руку на рід ного батька.

Формування світогляду Марусі Кайдашихи, як і Омелька, припало на добу кріпацтва, вона довго «терлася коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість у розмові, повага до панів. Вона любила цілувати їх у руки, кланялась, підсолоджувала свою розмову з ними». І після кріпацтва Кай дашиху запрошували як куховарку пани й попи, чим вона дуже пишалася. Так і згадується демонстрація панських манер Кайдашихи перед родиною Довбишів під час «розглядин», її приказування «проше вас», над чим сміялося все село (за це Кайдашиха здобула прізвисько «пані економша»). Жорстокість, егоїзм

А. Базилевич. Ілюстрація до повісті І. Нечуя'Левицького «Кайдашева сім’я»

і лицемірство Кайдашихи виявляються саме в стосунках із невістками. Яскравим засобом, що характеризує Марусю, є її мова. Спочатку в її звертаннях до Мотрі багато меду: «моє золото», «серце», «дитя моє», — а згодом:

« — Дай сюди мотовило! Це не твоє, а моє. Принеси од свого батька та й мотай на йому, про мене, свої жили, — крикнула Кайдашиха й ухопила рукою мотовило…

— Дай сюди, бо як пхну, то й ноги заде реш! — кричала Кайдашиха й сіпала до себе мотовило…

— Це не Мотря, а бендерська чума…

— Твої діти такі зміюки, як i ти… Напло дила вовченят, то не пускай до моєї дiжi…»

Не поступається в лихослів’ї Кайдашисі й «бриклива» Мотря, з її уст лунають репліки на зразок:

« — Не беріть од баби гостинця, бо вона злодійка! (про Кайдашиху, звертаю' чись до дітей).

— У мене свекруха люта змія: ходить по хаті, полум’ям на мене дише, а з но са горить дим кужелем. На словах, як на цимбалах грає, а де ступить, то під нею лід мерзне; а як гляне, то од її очей молоко кисне».

Якщо характери старих Кайдашів статичні, бо сформовані (уже представля' ють ціле покоління українського селянства), то в молодшого покоління вони тільки формуються.

Старший син Карпо в молодому віці доволі мовчазний і замкнутий, але, одру' жившись, починає все відвертіше виявляти свій норов: в одній із сварок він називає батька «іродовою душею» і навіть піднімає на нього руку; дізнавшись, що мати закрила у своєму хліві його коня, хапає її за плечі, притискає з усієї сили до стінки й несамо' вито кричить: «…їжте мене або я вас з’їм!», а потім з дрючком женеться за Кайда' шихою, доки та не вскочила в ставок. І вже зовсім цинічно звучать його слова: «Не так шкода мені матері, як шкода чобіт!» Тож недарма громада вибрала Карпа десяцьким, знаючи про його жорстокість, адже з нього «буде добрий сіпака^[11]».

До пари Карпові Мотря, «бриклива», «з перцем», «робоча та проворна», «кусли ва, як муха в Спасівку» — словом, його омрі' яний ще в парубоцькі роки ідеал. Вона теж із часом стає все жорстокішою (не без «допомоги» Кайдашихи). Коли Карпо погнався за матір’ю через уже згаданого коня, дружина під’юджувала його: «По спині лупи її! Виколи дрючком їй друге око!» Промовистою характеристикою наділяє Мотрю спокійний і ліричний Лаврін, кажучи священикові, що братову жінку треба «посадити в клітку та показувати за гроші, як звірюку на ярмарках».

А ось Мелашка з Лавріном — повна проти' лежність Карпові й Мотрі. Лише вони залиши' лися, так би мовити, на рівні людяності й зако' ханості, хоча й навчилися «показувати зуби», коли йшлося про посягання на їхнє добро. Тільки раз автор порівняв Мелашку з вовчицею,

коли вона обороняла своїх дітей. Хоча ця харак' теристика й знижена, проте своєї привабливості Мелашка все ж не втрачає. Зверніть увагу, не' зважаючи на те, що Кайдашиха точила Мелаш'

А. Базилевич. Ілюстрація до повісті І. Нечуя'Левицького «Кайдашева сім’я»

ку, «як вода камінь», а Мотря «підкопувалась під неї, мов річка під крутий берег», вона все ж не уподібнюється до них, не втрачає людської подоби, а йде на про' щу до Києва й залишається там у проскурниці. Мелашка гірко сумує за Лаврі' ном, глибоким ліризмом сповнені її почуття до нього: «Не жаль мені ні села, ні роду, жаль мені тільки чоловіка. Мабуть, він за мною побивається, коли одразу так залило мою душу сльозами». Поетично змальовано й Лаврінову зовніш' ність: «Веселі, сині, як небо, очі світилися привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум’яні губи — усе подихало молодою парубо чою красою».

Дуже своєрідний, але типовий для українсько' го села образ «народного радіо» вводить у сюжет повісті І. Нечуй'Левицький. Мабуть, ви вже здогадалися, це — баба Палажка, яка щороку збирає по селу мирян і водить їх до Києва на прощу, щоправда, не всіх повертає додому, як це сталося з Мелашкою. Вона в «наймодерніший» спосіб лікує від пиятики Омелька Кайдаша: радить Кайдашисі втопити в горілці цуценя, три дні квасити в тому зіллі оселедця, а потім напоїти ним… хворого. Автор вкладає в уста Кайдашихи емоційно знижену характеристику «народної ціли' тельки» не випадково: «Чорна, як сам чорт, ще перелякає мого чоловіка», адже Омелько й справді побачив на ній чортячі роги, а чого варте її диво' вижне нашіптування над ним: «Хрест на мені,

хрест на спині, уся в хрестах, як овечка в реп’яхах. Помилуй його, безкостий Марку, сухий Никоне, мокрий Миколаю!»

А. Базилевич. Ілюстрація до повісті І. Нечуя'Левицького «Кайдашева сім’я»

Іван Нечуй'Левицький присвятив цьому колоритному образу — бабі Палаж' ці та її одвічній суперниці бабі Парасці — окремі оповідання, гумористичний струмінь у назвах яких, напевно, привабить читача прочитати їх на дозвіллі: «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти» і «Не можна бабі Парасці вдержатися на селі».

Отже, «Кайдашева сім’я» хоч і весело читається, але це сумна повість про долю українського села другої половини ХІХ ст., це гірка правда про згубність егоїзму й люті, про гірші сторони нашого національного характеру, сказана з метою, щоб ми, українці, ставали досконалішими, гідними себе. Водночас у цьому творі про' читується й справжній гімн українському світові з його неповторною природою, веселою, життєрадісною, поетичною душею людей, мелодійною, багатющою мовою, неповторною у своїй красі піснею. Мабуть, усі ці риси й зумовили непроминальну популярність повісті.

Професор А. Погрібний: «З певністю можна стверджувати, що сама Божа милість, сама Божа благодать дарувала Україні цього

прозаїка, як'то, незадовго перед тим, знову ж таки за Божим промислом, явле' но було їй геніального Тараса Шевченка. І то майже символічно, що географіч' ні, родові точки, де в середоточчі української землі, яка дихає трипільською пракультурою, сталися ці два виверження українського духу, розташовані май' же поряд: від Стеблева до рідного села Т. Шевченка… лише якихось 20 верст»^[12].

Композиція. Як вам уже відомо, композиція (будова) художнього твору склада' ється із сюжетних елементів (експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульмінація, розв’язка) і позасюжетних (портрет, діалог, монолог, пейзаж, інтер’єр, екстер’єр, авторський відступ, назва твору, епіграф, присвята, вставні епізоди). Однією з найяскравіших композиційних особливостей повісті І. Нечуя'Левицького «Кайдашева сім’я» є нагні' тання епізодів і сцен сварок, завдяки чому досягається напруженість у розвитку подій, чітко окреслюється характер конфлікту.