Украинская литература 10 класс Семенюк профиль (текст) (стр. 8 из 8)

Мистецька скарбниця. Розгляньте і прокоментуйте ілюстрації Віктора Полтавця до повісті (с. 25). Кого зобразив художник? Як характеризують персонажів їхні пози? Чи такими ви уявляли цих героїв, читаючи твір? Які типові національні риси відтворив худож& ник? Чи відповідають предмети одягу тогочасній історичній добі? Доберіть цитати з тексту для назв малюнків. Знайдіть до ілюстрації відповідний уривок у тексті й прочитайте в ролях.

Підсумуйте прочитане. 1. Які висновки ви можете зробити, завершуючи вивчення повісті «Кайдашева сім’я»? 2. За що літера& турознавці високо оцінюють твір Нечуя&Левицького? Доведіть слушність цитати Івана Франка про митця на матеріалі повісті.

Словникова робота. 1. Пригадайте всі засоби комічного і знайдіть відповідні приклади на сторінках «Кайдашевої сім’ї», найбільш влучні запишіть до зошита. 2. З’ясуйте ознаки соціально&побу& тової повісті, виявіть їх у творі Нечуя&Левицького. 3. Для чого служить інтер’єр у художньому творі? Випишіть дві&три цитати з описом інтер’єрів, усно поясніть їх функції. 4. Запам’ятайте новий термін.

Соціальнопобутовою повістю називається порівняно ве& ликий розповідний твір, у якому описи приватного життя кількох персонажів упродовж тривалого часу поєднуються з широкими соціальними узагальненнями. Такі твори від& значаються гостротою соціального конфлікту, що розгор& тається на тлі повсякденного життя, підвищеною увагою до етнографічних деталей, описів побуту, пейзажів тощо.

Робота в групах. 1.Об’єднайтеся в класі у дві групи і спробуйте зусиллями першої групи довести слушність, а зусиллями другої — спростувати висновок Ніни Крутікової: «Гумор І. НечуяЛе вицького набуває багатобарвних відтінків — від світлого, життєрадісного сміху до сумноіронічної посмішки і сатиричного шаржу або прямої карикатури. Форми сміху залежать звичайно від тих соціальних об’єктів, на які він спрямований, і виразно свідчать про естетичну оцінку письменником життя та побуту різних верств суспільства». 2. Проаналізуйте значення мовної характеристики для розкриття образів Омелька Кайдаша (1 гру& па) та його дружини (2 група).

Міжпредметні паралелі. У нарисі «Українські гумористи та штукарі» Нечуй&Левицький розмірковував про «етнографічно психічні типи» носіїв гумору. Про тих, хто відзначався опти& містичною вдачею і вмінням висміювати все нікчемне й гідне осу& ду, він писав: «Українець цього типу жилавий, нервовий, прудкий, проворний, говорючий, красномовний, навіть трохи крикливий і лепетливий, мов провансалець, або араб, або син Далекого Сходу». Пригадайте персонажів із зарубіжних творів, наділених тонким почуттям гумору. Чим вони відрізняються, на вашу думку, від героїв «Кайдашевої сім’ї»?

Крізь призму історизму

У статті «Сьогочасне літературне прямування» (1884) Іван Нечуй&Левицький висловив задум всебічно розкрити національ& ну історію, створити панорамний твір про життя українського народу в часи визвольних змагань.

У 1897 році він написав історичний роман «Князь Єремія Вишневецький». Для належного висвітлення доби козаччини письменник скрупульозно опрацював як твори сучасників Єремії Вишневецького — козацькі літописи Самійла Величка, Григорія Грабянки, Самовидця, так і пізніші історичні джерела — праці Олександра Лазаревського, Миколи Костомарова, Пан& телеймона Куліша.

Події в романі відбуваються напередодні і в перші роки ви& звольних змагань українського народу на чолі з Богданом Хмельницьким проти польської шляхти в XVII столітті. У центрі твору — український магнат Єремія Вишневецький (1612—1651), нащадок славного Дмитра Байди&Вишневецько& го, двоюрідний небіж митрополита Петра Могили, палкого за& хисника православної церкви й благодійника Києво&Моги& лянської академії. З історичних джерел Єремія Вишневецький постає людиною запальною, жорстокою, рішучою. Генетична й духовна належність багатьох славних родичів до українсько& го народу ним була знехтувана. Ненаситне бажання загарбати якнайбільше українських земель, фантастично розбагатіти і стати польським королем затьмарило Яремі розум, заглушило голос совісті. Разом з польським гетьманом Миколаєм По& тоцьким Вишневецький потопив у крові народне повстання під проводом Остряниці 1638 року, очолював каральні акції стосовно мирного населення. Кріпаки в безмежних маєтностях Єремії Вишневецького перебували у становищі рабів. Коли до& ведені до відчаю кріпаки повстали на Прилуччині, князь не& щадно розправився з ними.

У реалістичному річищі Нечуй&Левицький простежує за змінами характеру Єремії, починаючи від підліткового віку і закінчуючи безславною смертю князя. Головною сюжетною лінією твору є життя Єремії Вишневецького, його безупинна деградація, перетворення пристосуванця на зрадника й ката власного народу. Провідною у творі є також лінія нескореності українського народу. Їй підпорядковані персонажі різного соціального статусу, починаючи від старих дідів&запорожців, що добровільно пішли на муки, щоб врятувати немирівців, і закінчуючи романтичними образами полковника Максима Кривоноса й козацької вдови Тодозі Світайлихи, що необачно покохала Єремію. Якщо в першій сюжетній лінії автор показує негативний вплив чужорідного середовища на Єремію і вихо& вання хлопця в єзуїтській колегії, то в другій сюжетній лінії діють цілком сформовані герої, виплекані національним ду& хом, морально&етичними українськими ідеалами.

Розпочинаючи характеротворення Вишневецького, Нечуй& Левицький відразу наголошує на зверхності, егоцентризмі й грубій поведінці княжати, що виявляються по дорозі до Льво& ва. Хоча в романі випущено чимало подій періоду навчання Єремії в колегії, уже з другого розділу читачі дізнаються, що далекоглядні плани єзуїтського патера Вінцентія збулися: ко& легія виховала з нащадка славного українського роду по& тенційного зрадника, користолюбця. Єремія повернувся додо& му, і київський палац, і лубенські володіння видалися йому убогими, а славні предки — винними в тому, що не нагарбали стільки добра, щоб дорівнятися до короля. Молодий князь рішуче узявся до побудови нового палацу й комплектування власного війська. Нововведення Вишневецького могли б сприйматися читачами в дусі епохи, якби автор не втаємничу& вав їх у помисли князя, котрий не сприймав демократичного укладу, милого серцю кожного українця, й не мріяв про те, як прислужитися рідному народові, а виношував плани стрімкого збагачення і блискучої кар’єри.

Цілеспрямованість князя в досягненні мети вражаюча. Він прораховує кожен крок, не дає волі емоціям. Навіть одруження Єремії з Гризельдою відбувається не з палкої любові, а з розра& хунку, що саме ця велична жінка достойна стати княгинею Вишневецькою. До того ж, Ярема прагне боляче вразити зали& цяльника Гризельди Домініка Заславського, нащадка славних князів Острозьких. Щоб забезпечити собі успіх у справі одружен& ня, Єремія до коронного канцлера Фоми Замойського в ролі свата привозить самого короля, а під час весілля, попри те, що ніколи не був прихильником надмірної розкоші, витрачає величезні кошти лише для того, щоб ніхто з магнатів не засумнівався в його багатстві. Надалі Вишневецький не раз задля гонору здійснюва& тиме неадекватні вчинки, скажімо, катання на санях влітку він організує для того, щоб вразити ясновельможних гостей, при& ятелюватиме з катом Самійлом Лащем й амбітним Миколаєм Потоцьким, подумки висміюючи їхню пихатість.

Водночас Нечуй&Левицький акцентує і на позитивних рисах Вишневецького: під час воєнних дій він підтримує у війську строгу дисципліну, одягається й харчується не набагато краще за рядових воїнів, ніколи не зловживає спиртним. Закоханість князя у Світайлиху викликана щирим порухом палкого серця Єремії. Проте й у любовних переживаннях Вишневецький постає аж ніяк не лицарем, а поневолювачем, ладним будь&що задовольнити своє бажання: «Вона буде моєю, хоч би мені довелось змести з землі і її оселю, і тітку Мавру, і брата». Втім, палке почуття швидко гасне, підпорядковується княжим обов’язкам і воєнній необхідності. Єремію вже не цікавитиме щастя коханої, адже навіть під час останньої зустрічі з Тодо& зею він поводиться з вчорашньою обраницею сухо й жорстоко.

Проблема національної зради для Вишневецького не існує до прокляття його вві сні рідною матір’ю за те, що «став пере вертнем і катом для України, пролив багато рідної крові». Слаб& кодухість виявив Єремія, панічно втікши з поля бою від чесного поєдинку з Максимом Кривоносом. Те, чому князь не знаходить назви, але що смертельно лякає його в момент зустрічі з козацьким ватажком,— це вияв всенародної ненависті до зрад& ника. Коли Вишневецький кинувся навтьоки, Кривоніс «кинув списом навздогінці за Єремією. Спис свиснув і пролетів над коня чою головою, неначе звилась гадюка і впала на землю... Кривоніс ще раз крикнув, але не криком побіди. Почувся в голосі жаль, почу лись сльози досади в тому дикому запорозькому гукові». Саме цей епізод є кульмінацією роману, а розв’язкою — в’їзд Вишне& вецького до Варшави, де його як захисника Польщі зустрічали простолюд, духовенство й армія, «але ні один магнат, ні один значний пан не привітав його». Звичайно, не такого тріумфу сподівався Єремія, як і не заради цих людей скоїв стільки зла на Вкраїні. У епілозі Нечуй&Левицький торкається пізніших у часі подій, щоб показати безплідність войовничих потуг князя, безславну його кончину від холери, а незабаром і смерть його кволого здоров’ям сина Михайла. Романна заданість не вимагала такого екскурсу в майбутнє, але для письменника була важливою

[1] А р т è с т – тут: митець.