ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
АКАДЕМІЯ МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
Кафедра цивільно – правових дисциплін
КУРСОВА РОБОТА
З дисципліни
«Цивільне право України»
На тему
«Право державної власності»
Дніпропетровськ 2007р.
ПЛАН
Вступ
1. Загальні положення про право державної власності
1.1 Поняття та форми права власності в цивільному законодавстві
1.2. Суб’єкти права державної власності
1.3. Об’єкти права державної власності
1.4. Управління державним майном
2. Підстави виникнення права державної власності
3. Правовий режим майна
3.1 Поняття та зміст правового режиму майна
3.2 Основні форми здійснення права державної власності
Висновок
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Відразу після розпаду СРСР на пострадянському просторі створилось царство беззаконня та безладу, і незалежна Україна не стала винятком. Зміна влади, законодавчий хаос, розкол зв’язків, що створювались десятиріччями між підприємствами – все перетворювало ситуацію в країні на велике болото, у воді якого легко було ловити рибу махінаторам різного масштабу та походження. З економікою взагалі було найважче – мета визначалась словами «жити добре, як на Заході». Головне багатство української економіки-металургія та хімічна промисловість стали мішенню коршаків з усього світу. Ринкова безграмотність директорів найбільших підприємств дозволяла розтаскувати українські ресурси куди тільки можна було.
Ці слова генерала держбезпеки України Олександра Нездолі з його досьє, свідчать про реальний стан речей, який існував в Україні за часів утворення нашої держави, а також про те, що власність як державна, так і приватна, знаходились в хаотичному русі від одних осіб до інших. Така ситуація потребувала правової регламентації відносин, що складались в сфері володіння, користування і розпорядження майном. Тому вже 7 лютого 1991 року Верховна Рада України прийняла Закон “Про власність”, а 17 червня 1992 року Постановою Верховної Ради України “Про право власності на окремі види майна” був затверджений Перелік майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України. Я почав свою курсову роботу з цитати, яка розказує що було насправді для того, щоб показати, які передумови були для правової регламентації права державної власності, для чого її треба було захищати і чи необхідно було захистити майно держави від злочинних посягань громадян та інших осіб, які хотіли скористатись ситуацією і забрати у себе ж частку державної власності.
Але те, що Верховна Рада вчасно зреагувала і видала нормативний акт, що захищав державну власність, не дуже й допомогло. Численні процеси з передачі державного майна у власність іноземним громадянам та юридичним особам, що супроводжувались в Україні протягом часів незалежності, не виражали інтересів всього народу, який є суб’єктом права власності (це положення закріплено в статті 13 Конституції України). Під приводом заохочення іноземних інвестицій в економіку держави, окремі особи використовували національні багатства для власної наживи, не враховуючи при цьому інтереси держави. Вже згадуваний мною вище Олександр Нездоля згадує, що навіть скасовувались підприємства, які діяли в інтересах держави, їм приписувався ярлик монополізаторів, їх діяльність не влаштовувала олігархів. Звичайно, що вислови цієї людини – це тільки окремі роздуми щодо конкретної ситуації, яка реально існувала в Україні. Але право неможливе без врахування історичної думки, об’єктивної і реальної.
Ще один приклад того, як олігархи забирали частку державного майна це “Криворіжсталь”, один з найбільш могутніх заводів України, який донедавна залишався в приватній власності декількох осіб. Але проведений відкритий аукціон за часів прем’єрства Ю. В. Тимошенко повернув державі це велике та економічно важливе підприємство. Зараз, в 2007 році за даними ЗМІ, держава далі проводить політику роздержавлення деяких галузей економіки. Наприклад, Фонд державного майна України збирається провести приватизацію Обленерго, продавши до 26% акцій 10 об’єктів державної власності.
Досліджуючи різні питання я використовую, перш за все, метод аналізу, який полягає у виокремленні необхідної тематики, її опрацюванні, детальному розгляді та виділенні проблем, недоліків та позитивних моментів. Далі, звичайно, користуюсь системним методом, який допомагає узагальнити досліджене, скласти все в узгоджену систему та утворити таким чином єдину цілісну картину. Важливим та корисним методом є порівняльно-правовий, за допомогою якого я співставляю законодавство України та інших держав у необхідній сфері, виявляючи таким чином подібне та відмінне, аналізуючи закордонний досвід. І, звичайно, не можливо обійтися без таких методів як логічний та формально-догматичний, які забезпечують дотримання причинно-наслідкових зв’язків та необхідних правових конструкцій
Мета моєї курсової роботи полягає у тому, щоб розкрити поняття державної власності, суб’єкти, які мають право володіти, користуватись та розпоряджатись нею, об’єкти, що до неї входять; визначити підстави виникнення права держаної власності; розкрити зміст основних форм здійснення права державної власності (такі як право повного господарського відання і право оперативного управління); визначити , у чому полягає зміст інституту права повного господарського відання і права оперативного управління; визначити відмінність права власності від правового режиму майна державних підприємств та установ. І я спробую відповісти на всі поставлені перед моєю роботою питання.
1. Загальні положення про право державної власності
1.1 Поняття та форми права власності в цивільному законодавстві
Я вважаю, що виконання цієї роботи необхідно почати з визначення поняття власності. Отже, за частиною 1 статті 2 Закону України “Про власність” зазначається, що “право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном”. Так як тема курсової роботи – це безпосередньо право державної власності, то в цьому ж Законі дається визначення, що є державна власність в Україні. За статтею 31 Закону України “Про власність” – “до державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність)”. В Цивільному Кодексі в ст. 326 зазначається, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Але в Законі “Про власність” дано загальне визначення терміну “право власності”, яке має свої особливості в різних галузях права. Наприклад, Конституція України, Цивільний, Господарський Кодекси і деякі вчені-цивілісти (з огляду на наукову літературу) дещо по-різному висвітлюють питання права власності та її форм на сучасному етапі розвитку нашої держави. [Проблемними серед правознавців є питання: чи існує сьогодні поняття форми права власності; чи є взаємозв’язок між поняттями права власності і формами права власності; і, взагалі, чи доцільно вживати термін “форма права власності”].[1]
Щодо Конституції, то проаналізувавши положення статей 13 та 142 можна зробити висновок, що Основний Закон нашої держави наводить такі різновиди права власності: право власності Українського народу; право державної власності; право власності АР Крим; право комунальної власності як власності територіальних громад. Тобто в Конституції закріплені базові положення правової демократичної держави, яка захищає всі форми власності і визначає, що належить до державної власності.
Цивільний Кодекс (ЦК) України не містить поділу права власності на види чи форми, але, як і в Конституції, ЦК передбачає: право власності Українського народу, право приватної власності, право державної власності та право комунальної власності. У ЦК України дається відмінне від Закону України “Про власність” поняття саме власності. У ч. 1 ст. 316 зазначається, що “правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб”.
Щодо Господарського Кодексу (ГК) України, то він передбачає те саме, що і ЦК, тобто право власності Українського народу, право приватної власності, право державної власності та право комунальної власності. Але відмінним ГК від Конституції та ЦК є визначення самого поняття власності. Стаття 134 ГК називає право власності основним речовим правом у сфері господарювання, і в ч. 1 цієї статті зазначає, що “суб’єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб’єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб’єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом”.
Отже, у цьому разі критерієм поділу є суб’єктний склад відносин власності, а не форми права власності. І Конституція, і ЦК України поділяють право власності за належністю майна спеціальному суб’єкту права власності, тобто законодавство взагалі не застосовує такої категорії, як форма права власності.
Також необхідно визначити, який зміст мають поняття “власність” та “право власності”. Науковці сперечаються з цього приводу, тому що неможливо точно сказати, до якої науки відносяться дані поняття: чи до юридичної, чи до економічної (адже в економічній теорії поняття власності є однією з центральних категорій). Все ж таки більшість науковців стверджує, що “власність” визначає економічний зміст, тобто це категорія економічна, а “право власності” – юридичний, тобто це правова категорія, що визначає належність певного майна особі як власникові. Зміст же права власності становлять належні власникові повноваження з володіння, користування та розпорядження.