Порівняльна характеристика конституційного статусу парламентів Франції та ФРІ, США та Великобританії
План
Вступ
1. Конституційний статус Конгресу США
2 .Конституційний статус Британського парламенту
3. Конституційний статус парламенту Франції
4 .Конституційний статус Італійського парламенту
Висновок
Список використаних джерел
Вступ
Функції держави реалізуються через систему державних органів, які формуються на основі принципу розподілу влад на законодавчу, виконавчу та судову. Конституції в зарубіжних країнах значну увагу приділяють парламентам, які є органами законодавчої влади. Сьогодні парламент є постійно діючим загально – представницьким колегіальним органом держави, що повністю або частково формується народом та здійснює повноваження у сфері законодавчої влади.
Залежно від форми правління можна визначити місце парламенту в державному механізмі. Здебільшого він здійснює законодавчі та представницькі функції, але також йому належать повноваження затверджувати державний бюджет та контролювати його виконання, брати участь у формуванні органів виконавчої влади та здійснювати контроль за їх діяльністю. Представницькі органи в зарубіжних країнах називаються по-різному : у Великобританії, Франції та Італії – парламент, в США – конгрес.
Для того, щоб охарактеризувати та провести порівняльну характеристику конституційного статусу парламентів тих чи інших країни потрібно розглянути положення конституцій про порядок формування та розпуску парламенту, його структуру та організацію, порядок роботи, основи статусу члена парламенту, повноваження, законодавчий процес та участь парламенту у формуванні бюджету, парламентський контроль щодо інших гілок влади.
державний влада правління конституційний парламент
1. Конституційний статус Конгресу США
За формою правління США – це класична президентська (дуалістична) республіка. Стаття 1 Конституції надає законодавчу владу Конгресу, який складається з двох палат: Сенату та Палати представників. До Сенату за Конституцією входять по два представники від кожного штату. Кількість членів у Палаті представників пропорційна кількості населення і тому не обмежується Конституцією.
Згідно з Конституцією члени Сенату повинні досягти 30-річного віку, бути громадянами Сполучених Штатів не менше дев'яти років і постійно мешкати у тім Штаті, від якого обрані. Члени Палати представників повинні бути не молодше 25 років, бути громадянами США не менше семи років і постійно мешкати у тих штатах, які надіслали їх до Конгресу. Штати можуть встановлювати додаткові вимоги при виборах до Конгресу, але згідно з Конституцією кожна палата сама має право встановлювати вимоги до її членів.
Загальна кількість членів Палати представників встановлюється Конгресом. Далі ця кількість розподіляється між штатами пропорційно кількості їх населення. Згідно з Конституцією кожні десять років має відбуватися перепис населення, і згідно з його змінами перерозподіляються місця у Палаті представників. Разом із тим, кожному штату, незалежно від кількості його мешканців, Конституцією гарантовано право мати не менше одного члена Палати представників. На сьогодні Палата представників налічує 435 членів, по одному від кожних 480000 мешканців США. Законодавчі органи штатів поділяють кожний штат на виборчі округи, які мають бути приблизно рівними за кількістю населення. Раз на два роки виборці кожного виборчого округу обирають свого представника до Конгресу.
У 1913 р. була прийнята 17-а поправка до Конституції, згідно з якою сенатори стали обиратися шляхом прямих виборів. Сенатори обираються на виборах у штатах, які проводяться кожний парний рік. Термін повноважень сенаторів - шість років, тому що кожні два роки одна третя Сенату переобирається.
20-а поправка до Конституції закріплює, що Конгрес повинен збиратися на звичайну сесію 3 січня кожного року, якщо цей термін не буде змінено самим Конгресом. Конгрес продовжує роботу доти, поки його члени не проголосують за перерву, за звичаєм - у кінці року. Президент може скликати спеціальну сесію, якщо в цьому буде необхідність. Сесії Конгресу проводяться в Капітолії у Вашингтоні, округ Колумбія.
Кожна палата Конгресу має право законодавчої ініціативи з будь-яких питань, за винятком фінансових законопроектів, які повинні бути запропоновані в Палаті представників. Разом із тим, на практицікожна палата може голосувати проти законопроектів, прийнятих іншою палатою. Сенат може не ухвалити фінансовий або будь-який інший законопроект. Палата представників може запропонувати до нього поправки, які змінюють його суть. У цьому разі, для набуття законопроектом сили закону, узгоджувальна комісія, до складу якої входять члени обох палат, повинна запропонувати компромісне рішення, яке задовольняє обидві сторони.
Сенат також має свої особисті права, в тому числі право більшістю у дві третини голосів затверджувати призначення Президентом вищих посадових осіб у федеральному уряді, а також ратифікувати усі угоди. Негативна реакція будь-якої палати нейтралізує дії виконавчої влади.
У разі імпічменту урядових посадових осіб, Палата представників має виключне право пред'являти обвинувачення у зловживаннях, які тягнуть за собою офіційний розгляд. Сенату належить виключне право проводити цей розгляд і вирішувати питання про вину або відсутність вини посадових осіб. Висновок про наявність вини має наслідком усунення урядової посадової особи з посади, що вона обіймає.
Широкі повноваження Конгресу сформульовані у восьмому параграфі Конституції: встановлювати та стягувати податки; заключати займи для поповнення державної казни; встановлювати правила і обмеження у торгівлі між штатами і у зовнішній торгівлі тощо. Конгрес не має права: припиняти дію конституційних гарантій недоторканності особи, за винятком окремих ситуацій під час заколота або вторгнення; оподатковувати громадян прямими податками, інакше, ніж на підставі вже здійсненого перепису; санкціонувати введення будь-яких станових титулів тощо.
Згідно з Конституцією, Віце-президент є головою Сенату. Його голос не враховується при голосуванні, за винятком випадку рівності голосів. У разі відсутності Віце-президента Сенат обирає голову protempore. Палата представників обирає свого особистого голову - спікера. При цьому спікер, і голова protemporeзавжди є членами тієї політичної партії, яка має більшість у даній Палаті.
Однією з головних особливостей Конгресу є те, що провідну роль у його роботі відіграють комісії. На теперішній час у Сенаті діють 18 постійних комісій, а в Палаті представників - 23. Кожна комісія спеціалізується в певній галузі законодавства: з іноземних справ, оборони, банківської діяльності, сільського господарства, торгівлі тощо. Партія, яка має більшість у даній Палаті, контролює роботу комісій. Голів комісій обирають на закритих засіданнях членів цієї партії або на зборах спеціально призначених представників. Партії меншості пропорційно представлені в комісіях, відповідно до кількості місць, які має партія в даній Палаті.
Існують різні способи внесення законопроектів: постійними комісіями, спеціальними комісіями, Президентом тощо. Внесені законопроекти передаються до відповідних комісій, які призначають публічні слухання, яке може тривати кілька тижнів або місяців. Якщо комісія схвалила законопроект, він надсилається на загальне обговорення до відповідної Палати. В Сенаті час обговорення практично не обмежується. У Палаті представників, як правило, встановлюється регламент. Після завершення дебатів члени Палати голосують за те, щоб або схвалити законопроект, або відхилити чи відкласти (останнє дорівнюється відхиленню), або повернути до комісії. Законопроект, прийнятий однією з Палат, надсилається на розгляд другої Палати. Якщо друга Палата внесла в нього поправки, то Узгоджувальна комісія, яка має в своєму складі членів обох палат, намагається усунути розбіжності. Після прийняття обома палатами, законопроект надсилається Президентові, або за Конституцією законопроект стає законом тільки після підписання його Президентом. Президент має право підписати законопроект - у цьому випадку він стає законом - або накласти на нього вето. В останньому випадку законопроект може стати законом тільки, якщо при повторному голосуванні в Конгресі він збере дві третини голосів в обох палатах.
Президент може також відмовитись як від підпису законопроекту, так і від накладення на нього вето. В цьому випадку законопроект стає законом без підпису Президента через 10 днів (не враховуючи неділь) після надходження до нього на розгляд. Єдиним винятком із цього правила є випадок, коли сесія Конгресу закривається раніше, ніж пройдуть 10 днів із дня надсилання законопроекту на розгляд Президенту. В цьому випадку відмова Президента підписати законопроект анулює його навіть без накладення вето - така ситуація відома під назвою «кишенькове вето».
Однією з важливих функцій Конгресу є право на розслідування. Це право за звичаєм надається комісіям або постійним, або спеціально сформованим із членів обох палат. Розслідування проводиться з метою отримання інформації, необхідної для прийняття майбутніх законів, для перевірки ефективності вже прийнятих законів, для перевірки кваліфікації і контролю роботи посадових осіб і службовців інших відомств, а також для збору даних, які необхідні для порушення процесу імпічменту. Комісії часто залучають до роботи експертів зі сторони, з тим, щоб найбільш кваліфіковано провести слухання в ході розслідування і для більш детального вивчення питань.
Право на розслідування тягне за собою важливі наслідки : право опублікування ходу і результатів розслідування, таким чином, розслідування, які проводяться Конгресом, відіграють велику роль в інформуванні населення про роботу Конгресу.