Такий підхід, вважаю, сприятиме забезпеченню законності у правозастосовному процесі і стане однією з передумов створення в Україні демократичної, соціальної, правової держави.
1.2 Зміцнення законності ─ необхідна передумова побудови соціально-правової держави
Історична тенденція соціального життя визначає рух суспільства до більш досконалого стану права, до поглиблення його гуманізму і демократизму. Соціальність покликана сприяти нормальному функціонуванню суспільства і підтримувати в ньому соціальну справедливість, громадянський мир та злагоду. П.М. Рабінович наголошує, що держава практично набуває характеристики соціальної згоди, коли має на меті реалізацію права людини на гідне життя, покладає на себе обов'язки щодо виконання значної за обсягом соціальної функції — «проведення соціальної політики, спрямованої на розробку і здійснення системи реформ і заходів соціального захисту населення» [2;24]. Отже, держава покликана виступати арбітром, який гарантує дотримання законів, соціальних норм у змаганнях громадських груп, використанні права власності, не дозволяючи монополізації власності та влади. Така держава - гарант динамічності і стабільності суспільства.
Серцевиною такої концепції є проголошення необхідності створення адекватних соціальних умов для вільного і всебічного розвитку людської особистості, задоволення основних життєвих потреб людини і гарантій її невід'ємних прав і свобод, упорядкування суспільних відносин — сімейних, громадських, загальнолюдських, класових, етнічних, міжрегіональних тощо. У такому суспільстві саме держава покликана відіграти вирішальну роль у забезпеченні реалізації інтелектуального, творчого потенціалу людської справедливості, який встановлює критерії оцінки людей не тільки на основі ринкової еквівалентності («рівним за рівне»), а й співвідносить вчинки людей із вищим соціальним оцінюванням, моральними критеріями гідності людини, вимогами та принципами законності.
В умовах правової держави презюмується те, що праву належить пріоритет перед державою, яка повинна поважати виданий нею закон, до того часу поки він існує і продовжує діяти, хоча вона має право його переглянути і навіть змінити. Підзаконність державної влади доповнюється визнанням за окремою особою невід'ємних і невідчужуваних прав, що передують самій державі. Усвідомлюючи свої права, особа повинна усвідомлювати свої обов’язки, межі дозволеної поведінки, те, що інші люди наділені аналогічними правами, які вона повинна визнавати, враховувати і поважати.
Право обмежує органи державної влади і посадових та службових осіб, організовує їх діяльність на основі виконання закону, які, в свою чергу, погоджують із ним усі свої дії. Як слушно зауважує А. Заєць, при визначенні права доцільно вдатися до порівняння досконалої правової системи з «правовим» втіленням свободи, рівності і справедливості [2;25].
В теорії права склалася традиційна концепція законності, сутність якої визначається в неухильному виконанні законів та заснованих на них підзаконних актів всіма суб'єктами права. Сучасні реалії вимагають перш за все визначення світоглядних основ законності. Це вимагає більш високого рівня узагальнень та вдосконалення уявлень про законність як багатоаспектну категорію.
Вихідними положеннями, які характеризують зміст законності та забезпечують його єдність є:
· законність невіддільна від загальнообов'язковості права:
· законність пов'язана з ідеєю законності, тобто з ідеєю про доцільність
і необхідність такого реального становища в суспільстві, коли не залишиться місця сваволі, дійсно реалізовуватимуться права і свободи;
· законність слід розглядати як метод державного керівництва суспільством і принцип діяльності держави [2;26].
Серед основних вимог законності виділяють втілення ідеї панування права в житті суспільства та держави; верховенство закону; рівність усіх перед законом; неухильність дотримання (виконання) правових актів всіма суб'єктами права; належне і ефективне застосування права; послідовну боротьбу з правопорушеннями тощо.
1.3 Система гарантій законності
Вчені, характеризуючи законність, неминуче зупиняються на понятті «реальність законності». Так, наприклад П.М. Рабінович називає «реальність» принципом законності, В.І. Ремнєв визначає зміст законності як поєднання реальності законності з її доцільністю та єдністю [10;142]. Реальність законності - це її забезпеченість, досягнення в державі фактичного виконання вимог законодавства в усіх суспільних сферах, які регулюються правом, що відчувається населенням. Законність є категорією ідеальною, тобто абсолютної законності не існує й, очевидно, не існуватиме в жодній країні світу. Порушення законності є природною властивістю частини людей, тому сама законність потребує постійного забезпечення, щоб звести рівень порушень до мінімуму.
Яким же чином забезпечується законність, її реальність? У літературі умови, фактори, шляхи, способи, прийоми, заходи, діяльність, спрямовані на досягнення та підтримання законності, називають гарантіями законності. Зокрема, П.М. Рабінович із цього приводу пише: «в широкому розумінні до гарантій законності відносять засоби, за допомогою яких утілюється, охороняється, а у випадку порушення - відновлюється режим законності». Отже, гарантія законності - це атрибут (необхідна, постійна ознака) існування законності, її реальності.
Гарантії законності, всю їх сукупність, розглядають як систему. Так, В.В. Лазарєв зазначає, що: «під гарантіями законності розуміють узяті в системі фактори, що об'єктивно склалися, та засоби, що спеціально застосовуються для зміцнення режиму точного й неухильного втілення вимог закону у життя». Підставою для об'єднання їх у систему є усвідомлення того, що тільки за сукупного існування та функціонування гарантій панування законності її забезпечено її належний рівень. «Тільки наявність певної системи гарантій (економічних, політичних, юридичних, ідеологічних) дає підстави говорити про режим справжньої законності в країні. При цьому гарантії мають діяти в тісному зв'язку та взаємозв'язку, органічно доповнювати один одного» [10;142].
Отже, системою гарантій законності можна назвати сукупність умов, чинників, методів, заходів і засобів, а також специфічну діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, які у постійній цілеспрямованій взаємодії забезпечують панування законності.
В науці розрізняють неюридичні та юридичні (правові) гарантії законності, їх називають також загальними та спеціальними, або загальними умовами та спеціальними засобами законності.
2. Види правових гарантій
2.1 Загальні гарантії законності
Загальні гарантії законності - це гарантії політичного, економічного (матеріального), ідеологічного, соціального, культурного, правового характеру - об'єктивні умови загального розвитку держави, які є основою реальності законності, духовно-матеріальною базою для її панування [10;143]. В літературі їх також називають передумовами законності.
Окремо слід зупинитися на загальних правових гарантіях законності, які не слід плутати зі спеціальними - юридичними (правовими). Наведу основні з них.
1. Розвинутість і досконалість законодавства з погляду юридичної техніки. Соціально зумовлене й науково обґрунтоване законодавство стає основою законності, а законність разом із реальною (соціальною) дійсністю постійно вимагає поліпшення змісту законодавства, вдосконалення юридичної техніки його створення. В.І. Ремнєв з цього приводу писав: «розвинуте законодавство сприяє ефективному режиму законності. Точне й неухильне виконання закону прямо й непрямо впливає на правосвідомість людей, які чинять вплив на процес дальшого вдосконалення законодавства». Законність починається з якості самих законів.
2.Обов'язковість відновлення порушеного права. Факт порушення права встановлюється, й будь-яке порушення права адекватно, тобто рівною мірою, відновлюється за рахунок правопорушника чи держави, чи, можливо, третьою особою. Особа, право якої порушено, має бути впевнена в адекватному відновленні законності з компенсацією як матеріальної, так і моральної шкоди, якщо така шкода була заподіяна.
3.Своєчасне оприлюднення законів і підзаконних нормативно-правих актів, їх державна реєстрація, роз'яснення законодавства.
4.Загальний рівень правосвідомості та правової культури населення.
Серед інших можна також назвати: розвиток юриспруденції, ефективне функціонування підготовки та перепідготовки фахівців права, забезпечення кваліфікованими кадрами державних органів, обізнаність населення зі своїми правами та обов'язками, активність громадських організацій і громадян у сфері захисту прав, перевірка та обговорення статистичних даних про кількість порушень законності, в тому числі допущених службовцями у сфері державного управління, тощо.
В теорії права до загальних гарантій відносять економічні, політичні та інші фактори й умови, що мають об’єктивний характер, наявність яких забезпечує додержання законності й існування правопорядку. Вони безпосередньо відображають закономірності розвитку суспільства, утворюють макросередовище, в межах якого здійснюється правове регулювання. На процес реалізації вимог законності, встановлення та функціонування правопорядку ці фактори впливають опосередковано, як позитивно, так і негативно. Негативно, наприклад, на стан законності впливає політична нестабільність, дезорганізація державно-владних структур, низький рівень виконавчої дисципліни, бюрократизм і т. ін [13;399].