До числа основних дослідницьких напрямків, що вимагають застосування адаптованої до нього методики дослідження, відносяться соціологічні дослідження правопорушень та їх соціальних наслідків. Необхідність соціологічних досліджень цієї специфічної сфери правових відносин обумовлена тим, що інформація, яка відбиває глибинні аспекти проб-лем злочинності, може бути отримана за допомогою, у першу чергу, цих досліджень.
Серед завдань дослідження правопорушень можна виділити три основних:
1) вивчення реального стану правопорушень, їх динаміки і структури поширеності в регіонах, соціальних прошарках і професійних групах дослідження, організаціях злочинного світу та ін.;
2) дослідження причин злочинності, соціально-психологічних характеристик особистостей злочинців, соціальних і правових факторів, що сприяють здійсненню правопорушень;
3) дослідження правозахисної і соціальної ефективності заходів держави і суспільства, що здійснюються для профілактики правопорушень, виправлення і соціальної регенерації правопорушників.
Останнім часом актуалізуються проблеми соціально-правового прогнозування, що обумовлюються самою природою права, його націленістю на регулювання відносин, які, наприклад, на момент прийняття чи вступу в силу закону або іншого нормативно-правового акта ще відсутні в реальному житті. Тому ініціатор тих або інших правових дій завжди передбачає ту систему відносин у суспільстві, що виникає в результаті цих дій, а також більшу частину їх можливих позитивних і негативних наслідків. Предмет прогнозування досить різноманітний, оскільки містить у собі всі правові явища, які мають здатність до змін і розвитку. Складання соціально-правових прогнозів здобуває все більшого поширення. Без прогнозування ефективності змін у правових інститутах, соціальних наслідків законотворчої діяльності тощо соціологічні дослідження права часто втрачають свій практичний сенс.
Джерела дослідницьких матеріалів існують у двох головних формах – як документальні і як “живі” людські стосунки. Вимоги до учасника соціально-правового дослідження не змінюються, незалежно від того, на які джерела він буде спиратися. Різниця при користуванні різними джерелами полягає лише в рівні оволодіння конкретними методиками пізнання.
Яка б форма методики соціологічного дослідження не була обрана, вона в більшості випадків є спілкуванням особистостей дослідника і респондента. Тому, щоб забезпечити методичну ефективність дослідження, необхідно враховувати, що кожна з цих особистостей має певну соціально-правову установку, а значить, складний і неспівпадаючий поведінковий зміст. Він включає в себе три компоненти:
1) когнітивний, який виступає як різний рівень знань про ті явища, що повинні досліджуватися, а також як різниця між інтелектуальними і пізнавальними можливостями оцінки цих явищ; 2) емоційний, що є виразом емоційного ставлення до дослід-жуваних явищ, а відповідно до цього включає в себе ціле “сузір’я” можливих емоційно обумовлених оцінок (ці оцінки можуть розташовуватися в інтервалі від захопленого схвалення до упередженої, різкої, психологічно агресивної незгоди); 3) поведінковий, який виявляє себе в певній поведінці під час спілкування респондента і співробітника-дослідника.
Зважаючи на те, що соціологічні дослідження права стосуються частіше всього конфліктних аспектів суспільного життя і що об’єктом цього дослідження можуть бути люди чи їх спільноти з девіантною поведінкою, або такі особистості, які не виявляють своїх справжніх прагнень чи оцінок у сфері цих досліджень, особливе значення мають етичні аспекти дослідницької діяльності.
Перший із аспектів концентрується навколо проблеми обману. Інколи респонденти (злочинці або ув’язнені) не повинні знати справжніх даних про особистість дослідників, бо в іншому випадку не дадуть бажаної інформації. Деякі з респондентів бояться, що вияв їх справжніх думок і задумів матиме для них негативні правові й особисті наслідки. У подібних ситуаціях соціологи інколи надавали про себе викривлені дані, щоб завоювати довіру. Наскільки потрібна подібна поведінка, залежить від конкретних обставин – дійсного посадового стану інтерв’юерів, особливостей опитуваних осіб, важливості й необхідності отримання від них певної інформації. Подібна поведінка є неетичною, і тому припустима лише у виключних випадках. Але при цьому абсолютно непорушним має бути правило: отримана інформація ні в якому разі не повинна пов’язуватися з конкретними особистостями. Соціолог зберігає таємницю спілкування так само, як зберігає її, наприклад, адвокат чи лікар. Якщо існують непереборні обставини, що ведуть до шкоди респонденту в разі його щирої відповіді, то навіть потенційна її цінність не може виправдати обман або маніпулювання для отримання такої інформації.
Другим етичним аспектом дослідницької діяльності є вплив особистості дослідника на особистість респондентів у процесі дослідницького спілкування. Особливо гострою ця проблема виступає, коли дослідження має винятковий характер, ведеться людиною, яка включена в певну досліджувану спільноту. Подібна ситуація виникає, коли польові дослідники виступають то в ролі спостерігачів, то учасників певних подій. Уміння поєднувати ці ролі має вирішальне значення, бо дозволяє зрозуміти поведінку і досвід інших людей та завоювати їх довіру. Але це не повинно впливати на роль спостерігача, оскільки лише він здатний зберегти об’єктивність і неупередженість.
Висновки
Надзвичайно складною етичною проблемою залишається питання про характер інтерпретації отриманих даних. Тут вимога одна: ніщо, ніякі зовнішні тиски, особисті почуття і особисті інтереси не повинні впливати на обґрунтованість, науковість і неупередженість висновків. Негативні у цьому відношенні явища можуть виникнути не тільки в формі свідомого перекручення даних, що зустрічається не так часто, а й у формі замовчування деяких з них, розстановки певних дослідницьких акцентів, використання в процесі дослідницької полеміки недобросовісних її засобів, навішування ярликів і навіть залякування. Процесуальних засобів розв’язання цієї проблеми не існує. Усе вирішує якість особистості дослідника. Тому вибір дослідників соціальних проблем правового життя повинен бути особливо ретельним і здійснюватися за принципами не лише професіоналізму, але й моральних якостей: непідкупності, відданості науці, стійкості переконань та моральних принципів. Дотримання цих вимог безпосередньо стосується реалізації можливостей методики соціологічного дослідження права, але навіть найефективніша методика буде ні до чого, якщо знівечена фундаментальна засада її ефективного використання – етичні якості дослідників.
Список літератури
1. Методологія та методика соціологічних досліджень у праві / В.Д. Воднік, Ю.І. Золотарьова, Г.П. Клімова та ін. – Конспект лекцій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2009. – 94 с.
2. Конституція України: Науково-практичний коментар/В.Б. Аверьянов, О.В. Батанов, Ю.В. Баулін та ін.; Ред. Кол. В.Я. Тацій, Ю.П. Битяк, Ю.М. Грошевий та ін. – Харків: Видавництво “Право”; К.: Концерн “Видавничий Дім” ін Юре, 2007.-808 с.
3. Коментар до Закону “Про судоустрій України”/ За заг. ред. В.Г. Маляренка.-К.: Юрінком Інтер, 2006, -464 с.
4. Організація судових та правоохоронних органів: Навч. посібник./ за ред. І.Є. Марочкіна, Н.В. Сібільової, О.М. Толочка. – Харків: Право, 2007. 272 с.
5. Організація судової влади в Україні / За наук. ред. А.О. Селіванова. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 202 с.