За свiдченням Геродота, повсталих рабiв розпинали на христах.У скiфiв iснувала деспотична царська влада. Однак кандидатура царя i його наступникiв затверджувалася народними зборами. Вони, також Рада старiйшин i племiнних вождiв розв`язували важливi державнi питання, або важливi судовi справи. Правова система грунтувалася головним чином на звичаях, рiшеннях народних зборiв, а також постановах царiв. У кримiнальному правi основними i водночас найпоширенiшими видами покарань були смертна кара, тiлеснi покарання (вiдрубування рук за крадiжку), екзотичнi види покарання та вигнання. Найнебезпечнiшими злочинами вважались злочини проти царя. Каралося не тiльки скоєння злочину, а й замах. Самостiйним злочином була фальшива присяга, що, запереконанням скiфiв, могла спричинити хворбу царя i каралася стратою. Таке ж покарання застосовувалося за порушення звичаїв i вiдступ вiд вiри предкiв. Тяжкими злочинами вважалися вбивство, крадiжка, обмова невинного, перелюб тощо. У скiфiв iснувала кривава помста, за якою батько йшов за сина, племiнник за дядька, дiд за онука. Справи, якi не стосувались царської влади та iнтересiв держави, розглядалися змагальним порядком, але iснував i слiдчий процес для найнебезпечнiших, складних за скоєнням i наслiдками злочинiв. Другою державою, яка iснувала на територiї України, було Боспорське царство найбiльша з античних держав пiвнiчного Причорномор"я. Боспорське царство з центрому Пантiкапеї виникло внаслiдок об"єднання античних мiст-держав на початку V ст. до н.е. (480 р. до н.е.) й об"єднувало територiю Керченського i Таманського пiв-в, а також пiвденне узбережжя Азовського моря до гирла Дону. Ця держава не була суто грецькою, до неї входили i мiсцевi племена. За iсторичним зразком Боспорське царство, як i iншi грецькi колонiї, було рабовласницькою державою, за формою правлiння - аристократичною республiкою.Вищим органом державної влади вважалися народнi збори. Брати участь у них мали право усi чоловiки, якi досягли 25 рокiв. Народнi збори обирали раду мiста, до складу якої входив суд присяжних, а також головний жрець мiста - базилевс, котрий вiдав релiгiйними культами. Рада була постiйно дiючим органом влади, готувала законопроекти, перевiряла кандидатiв на виборнi посади, здiйснювала контроль за виконавчою владою. Номофiлаки контролювали додержання законiв i в разi їх порушення притягували до вiдповiдальностi. Першi 3 ст. н.е. у Боспорськiй державi спостерiгалося прагнення до централiзацiї влади. На чолi держави стояв спадковий цар. Функцiї виконавчої влади здiйснювали призначенi царем придворнi чини: мiнiстр двору, особистий секретар, охоронець царських скарбiв, спальник, управляючий селами. Зокрема, останнiй видав судочинством своєї адмiнiстративної частини. Iнодi сам проводив суди надсвоїми людьми.Боспорське право, як i право скiфської держави та грецьких мiст-колонiй, частина яких увiйшла до складу Боспорського царства, ретельно захищало iнтереси рабовласникiв. Найнебезпечнiшими злочинами вважалися: змова проти життя царя,повстання проти царської влади,державна зрада,вiдносини з полiтичними емiгрантами тощо.За iх вчинення передбачалося смертна кара з конфiскацiєю майна засудженого.Виконання судових рiшень проводилося судовими виконавцями. Ще однiєю державою,яка iснувала на територiї України,i народ якої, вважається, нашим предком,була держава схiдних слов'ян.Вiрнiше не одна держава,їх було де-кiлька.Проте судова система мало чим вiдрiзнялась одна вiд одної. Як i у Скiфiї та Боспорського царства основним покаранням у слов'янських державах була смертна кара. Так, у 4ст., за свiдченням годського iсторика Йордана, жив антський цар Бож, котрому довелося вести тяжкi вiйни з готами (племена схiдних германцiв ), якi претендували на панування у Схiднiй Європi. У 385р. готський король Вiнiта намагався пiдкорити антiв, але зазнав поразки.Трохи пiзнiше йому вдалося захопити Божа у полон. За наказом Вiнiтара вiн був розiп'ятий разом синами i сiмдесятьма своїми прибiчниками. Отже, як ми бачимо, смертна кара та тiлеснi покарання були не просто поширеними видами покарань. Вони були основними покараннями у державах старо давнього часу.
Смертна кара та тiлеснi покарання у перiод Київської Русi
Формування державностi на територiї України вiдбувалось впродовж тривалого iсторичного перiоду у процесi розпаду первiснообщинного ладу схiдних слов'ян, який особливо виявився VI-IXст.,в умовах зародження феодальних вiдносин i переходу вiд первiснообщинного до класового суспiльства. Розвиток феодальних елементiв у суспiльно-економiчному ладi, а також переростання органiв племiнного управлiння в державнi органи влади призвели до перетворення союзiв племен у "княжiння" i "землi" державного зразка, а згодом i у велику могутню державу - Київську Русь, яка стала першим етапом у твореннi української державностi. I саме на цьому етапi можна було б побачити процеси зародження нової, вiдмiнної вiд усiх iнших, судової системи, зачатки ЇЇ правосуддя. Дещо детально щодо судової системи перiоду Київської Русi: суд не був вiдокремлений вiд адмiнiстрацiї. Важливою рисою судово-адмiнiстративного устрою був подiл судочинства на два вiдомства - свiтське та церковне. Найнижчою iнстанцiєю були громадськi (вервнi) суди. Вони складалися з сiльських старшин. Iснував також боярський (феодальний) суд. Пiд його юрисдикцiєю перебували холопи, закупи, рядовичi. На рiшення громадських судiв (боярських окрiм хо лопiв) можна було скаржитися до княжих судiв. Суддею, насамперед ,ставав князь, котрий важливi справи розв'язував разом зi своїми боярами.
Судовi функцiї виконували також представники мiсцевої адмiнiстрацiї - посадники у мiстах i волостелi у волостях. Їх помiчниками були тiуни, вiрники, iншi допомiжнi особи. Наприклад, вiрники збирали кримiнальнi штрафи за вбивство. Судовi функцiї виконували i церковнi органи (митрополит, єпископи, iгумени). Iснував також вотчинний суд - право феодала самому судити залежних вiд нього людей. Судовi повноваження феодала становили невiд'ємну частину його iмунiтетних (лат. immunitas - звiльнення, свобода) прав. Отже, утворення Київської держави супроводжувалось формуванням феодального права. Найдавнiшою його формою були звичаї, що склалися у процесi спiлкування людей, увiйшли у звичку, побут i свiдомiсть певної групи чи всього населення. Звичай став основним засобом регулювання поведiнки та вiдносин мiж людьми у первiснообщинному суспiльствi. З виникненням держави панiвнi класи пристосували деякi звичаї до своїх iнтересiв,санкцiонували та забезпечували їх використання примусовою силою держави.Так виникло звичаєве право,що стало важливою формою права у регулюваннi усiх суспiльних вiдносин. Уже з X столiття з'являється князiвське законодавство.Ще за часiв Олега у договорi з греками 911 року є згадка про приписи "руського закону". Дещо схожий договiр був укладений його сином, князем Iгорем, з вiзантiйським iмператором через 34 роки. Зокрема, у ньому говориться: "...Коли ж трапиться який-небудь злочин вiд грекiв,що перебувають пiд владою царства нашого,то (князi руськi) не мають влади страчувати їх,але за повелiнням царства нашого дiстане вiн (покарання) за те,що вчинив". Якщо хрестиянин уб'є русина або руського хрестиянина,то той,хто вчинив убивство,буде затриманий родичами убитого i нехай (вони) уб'ють його.Коли ж той, хто вчинив цей злочин втече,а вiн буде заможним,то хай вiзьмуть маєток його родичi вбитого,якщо ж той,хто вчинив убивство,бiдний i втече,то його (треба) шукати, поки не виявлять;коли ж вiн буде виявлений,хай буде убитий".
Особливе значення того перiоду мають статути князiв Володимира Великого та Ярослава Мудрого,якi внесли важливi нововведення у фiнансове,сiмейне i кримiнальне право.А основним законом i водночас основою юридичного врегулювання усiх суспiльних вiдносин стала збiрка норм давньоруського права - "Руська Правда". ЇЇ списки входять до складу кормчих книг " Мерила праведного", юридич них збiрок та лiтописiв. "Руська правда" дiйшла до нас в списках 13-18ст.,що складаються з трьох ре дакцiй: Коротку (стародавнi списки Академiчного i Археографiчного 15ст., якi збереглись у складi Новгородського I лiтопису),Розширену(стародавнi списки Синодальний 1282р. i Троцький у складi "Мерила Православного"14ст.),а та кож Скорочену. "Коротка правда" складалося з 4 частин:''Правди Ярослава'',або ''Найдавнiшої правди'', ''Правди Ярославичiв'',або ''Статуту Ярославичiв'',''Покону вiрного''та''Урокамостником''.Цi частини були складенi у рiзний час. Коротка редакцiя вiдобразила у своему текстi еволюцiю давньоруських суспiль них вiдносин 11-13ст. ''Руська правда''включає в себе поряд з нормами феодального права i архаїцькi норми, наближенi до перiоду первiсного строю. В "Правдi Ярослава" збе рiгається,хоч iз значним обмеженням,iнститут кривавої помсти,предметом правового захисту є переважно життя, честь дружинної знатi,недоторканiсть її вiйськового спорядження. Подальший розвиток i удосконалення Руської правди вiдбулося при синах Ярослава та його онука Володимира Мономаха.Саме тодi на з'їздi Узяслава, Всеволода i Святослава Ярославовича був прийнятий ''Устав Ярославовичiв'' (Правда Ярославовичiв) зображуючий норми княжого владарювання.Важливi постановлення Ярославовичiв послiдували пiсля повстання у Киевi 1068-1071рр. ''Правда Ярославовичiв'' збiльшила вiдповiдальнiсть ''общини'' за вбивства княжих дружини, тиунiв, старост, отрокiв та iнших слуг. зроблених на її територiї; прередбачувала тяжкi покарання за пiдпали господарських будiвль, за колективне посягання на майно заможних людей, за умисне псування скота. Пiсла повстання у 1113 р. в Р.П. був включений устав, за яким на протязi 11-13 ст. посилено феодальна захопленiсть смердiв, закупiв, холпiв та iнших. Майже всi норми цього уставу були спрямованi на захист князiвсьокого феодального маєтку, земельної власностi князя тощо. Тут чiтко виражено специфiку феодального права,як права-привiлею,тобто неоднакового пiдходу до захисту iнтересiв рiзних соцiальних груп.Панiвнi класи забезпечувалися правовою охороною значно краще,нiж iншi верстви населення.Так за вбивство селянина чи холопа сплачувався штраф 5 гривень,а за князiвського дружинника-80 гривень. Це засвiдчують статтi 19 i 25 Короткої редакцiї Руська правда по Академiчному списку. Розширена редакцiя ''Руської правди'',куди входять переробленi та доповненi норми її Короткої редакцiї,є пам'ткою розвинутого феодального суспiльства. Її списки (Їх збереглось понад 100) роздiляють на три групи: Синодально-Троїцьку, Пушкiнську i Карамзинську.