У практичній діяльності застосовується і така форма координації, як спільні засідання колегій правоохоронних органів, які проводяться за участю членів колегій правоохоронних органів. На спільних засіданнях обговорюються різні питання боротьби з організованою злочинністю та корупцією і приймаються погоджені рішення колегії.
Проведення спільних колегій правоохоронних органів дає змогу детальніше проаналізувати стан боротьби зі злочинністю, відпрацювати спільні заходи, спрямовані на протидію найбільш небезпечним злочинним проявам загальнокримінального та економічного характеру та їх організованим формам.
Спільне проведення аналізів стану злочинності та корупції є однією з форм координації.
Організація роботи по боротьбі зі злочинністю можлива тільки на основі аналізу зібраної всіма правоохоронними органами інформації про стан злочинності. Якісно проаналізувати криміногенну ситуацію, дати прогноз її розвитку можна тільки шляхом об'єднання зусиль усіх правоохоронних органів.
Аналіз статистичних даних про кількість і види злочинів, а також осіб, що їх вчинили, потрібно робити за період, який дає змогу більш об'єктивно висвітлити стан злочинності. Таким періодом може бути рік або півріччя. Необхідно проаналізувати дані, які характеризують роботу правоохоронних органів: про розкриття злочинів, строки і якість слідства; застосування запобіжних заходів до осіб, що скоїли тяжкі та особливо тяжкі злочини; відшкодування матеріальних збитків, результати розгляду справи у судах, законність вироків та інші питання. Тільки на основі аналізу таких даних можна прийняти обґрунтоване рішення, визначити мету і спланувати конкретні заходи правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю.
1.3 Профілактичні заходи попереджувальної злочинності
Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996–2000 р.р, що була затверджена Указом Президента України 17 вересня 1996 р., цьому стратегічному напряму приділяє багато уваги. Передбачається зокрема:
– вдосконалення банківської справи;
– посилення захисту внутрішнього ринку від недоброякісних товарів, у тому числі тих, що ввозяться з-за кордону;
– посилення боротьби з браконьєрством;
– посилення боротьби з контрабандою;
– усунення недоліків у справі оподаткування і сплати податків;
– удосконалення системи правового регулювання ввозу в Україну підпільних товарів;
– розробка і здійснення комплексу заходів запобігання корисливій злочинності в аграрному секторі економіки та у процесі приватизації;
– посилення контролю за інвестиціями;
– запобігання злочинам у сфері діяльності страхових, інвестиційних, пенсійних фондів.
Разом з цими загальними директивами Програма містить і конкретні заходи:
– запровадити комп'ютерний контроль за імпортом підакцизних товарів;
– розробити механізм участі правоохоронних органів у контролі за зовнішньоекономічною діяльністю;
– посилити контроль за додержанням валютного законодавства при здійсненні експортно-імпортних операцій;
– створити єдиний банк даних про платників податків та порушників податкового законодавства;
– розробити заходи щодо попередження та своєчасного припинення фальшивомонетництва.
Для протидії хабарництву і взагалі корупції передбачається ряд організаційно-контрольних заходів, у тому числі щодо практики надання різного роду пільг приватним особам та комерційним структурам, відкриття державними службовцями валютних рахунків в іноземних банках.
Передбачається програма боротьби з наркобізнесом.
Дуже важливою є проблема оплати праці державних службовців. Зараз вона така, що провокує корупцію. Разом із тим давно пора законодавчо зобов'язати службовців та посадових осіб усіх рангів декларувати свої доходи, а тих, хто здійснює одноразові розрахунки на суму понад 150 неоподаткованих мінімумів заробітної плати, сповіщати про це Державну податкову адміністрацію.
Попередження і припинення організованої злочинної діяльності здійснюється у першу чергу оперативно-розшуковими засобами, технічний та професійний рівень яких має бути досить високим, щоб протидіяти мафіозним формуванням.
Потребує правового регулювання проблема захисту учасників кримінального процесу–свідків, експертів, потерпілих–від погроз та насильства з боку зацікавлених осіб. Пора також вирішити проблему державного відшкодування потерпілим втрат від злочинів із наступним регресним позовом до винних осіб.
2. Суб’єкти попереджувальної злочинності
2.1 Принципи діяльності профілактичної злочинності та їх види
Не торкаючись безпосередньо тактики і техніки боротьби зі злочинністю організованих груп, автор приходить до висновку про необхідність реформування системи спеціальних суб'єктів цієї боротьби. Треба, по-перше, чітко розмежувати компетенцію місцевих органів карного розшуку і служби боротьби з економічною злочинністю, з одного боку, і спеціальних підрозділів, створених для знешкодження організованих злочинних угруповань міжрегіонального та міжнародного рівня, – з іншого. Створене Указом Президента України Національне бюро розслідувань має стати головним координаційним загальнодержавним центром по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю з тими ж повноваженнями, але з акцентом на практичну роботу по організації єдиного фронту боротьби з мафіозними угрупованнями. НБР має вести також досудове слідство і здійснювати оперативно-розшукові заходи щодо особливо тяжких злочинів, у першу чергу скоєних мафіозними та антидержавними об'єднаннями.
Оперативно-розшукову діяльність і попереднє розслідування в регіонах повинна здійснювати згідно з законом місцева кримінальна міліція під наглядом прокуратури. І лише в особливо важливих випадках, передбачених відповідними нормативними актами, справи про злочинну діяльність організованих угруповань передаються для розгляду у Державний координаційний комітет (Національне бюро розслідувань) або інші спеціалізовані підрозділи прокуратури, МВС чи СБУ. Потрібно відновити координаційну роль прокуратури в організації антикримінальних заходів.
Суб'єктами профілактики злочинності (злочинів) є органи, установи, організації, підприємства, а також посадові особи (службовці) й окремі громадяни, на яких законом покладено завдання та функції із виявлення, усунення, послаблення, нейтралізації причин і умов, які сприяють існуванню та поширенню злочинності загалом, певних видів і конкретних злочинів, а також утримання від переходу на злочинний шлях та забезпечення ресоціалізації осіб, схильних до вчинення злочинів (рецидиву).
Діяльність усіх суб'єктів профілактики злочинів повинна організовуватися на основі таких принципів:
•цілеспрямоване здійснення профілактики злочинів функції;
•зв'язок з елементами системи «по горизонталі» (взаємодія) і «по вертикалі» (підпорядкування);
•неухильне виконання команд нерівного механізму системи;
•вибір лінії поведінки відповідно до стану об'єкта профілактичного впливу.
Види суб'єктів профілактики
1. За місцем у державній і суспільній системі суб'єкти
профілактики можуть бути класифіковані на:
- державні;
- неурядові (недержавні), зокрема, комерційні чи некомерційні структури, громадські об'єднання та спеціалізовані формування;
- громадяни.
2. За завданнями, компетенцією та змістом запобіжної
діяльності розрізняють такі суб'єкти профілактики:
– органи влади загальної компетенції (їх установи, організації, підприємства);
- неспеціалізовані; – частково спеціалізовані;
- спеціалізовані органи.
Відповідно до Конституції України, забезпечення законності, правопорядку, громадської безпеки, а отже, й запобігання злочинам перебувають у спільному віданні держави та її суб'єктів.
Представницькі органи держави та її суб'єкти приймають закони й інші нормативно-правові акти, що становлять правову базу профілактики. У межах своєї компетенції органи місцевого самоврядування приймають нормативні акти, пов'язані з профілактикою злочинів, вирішуючи питання місцевого значення щодо охорони громадського порядку.
Президент України та Уряд видають, відповідно до своїх повноважень, нормативні акти (укази, постанови, розпорядження) щодо запобігання злочинам, згідно з Конституцією України й іншими законами України.
Розглядаючи структуру профілактики злочинів під кутом зору конкретної спрямованості превентивних заходів, можна виділити два види цієї діяльності. До першого з них – загальної профілактики – належать заходи, мета яких полягає у створенні об'єктивних умов, що виключають або утруднюють вчинення злочинів. Другий вид – індивідуальну профілактику – становлять заходи, спрямовані на недопущення злочинної поведінки з боку конкретної особи.
Під загальною профілактикою злочинів треба розуміти діяльність щодо виявлення детермінант злочинності, а також розробку і здійснення заходів, спрямованих на їх усунення чи нейтралізацію. Така діяльність здійснюється державними органами та громадськими організаціями і зачіпає інтереси всіх членів суспільства.
Разом з тим, детермінанти злочинів, до якої б сфери соціальної дійсності вони не належали, діють лише опосередковано – через особу, схильну до злочинної поведінки. З урахуванням цього попереджувальний вплив має здійснюватися не тільки на зовнішні (стосовно особи) фактори, а й на саму особу. Сукупність взаємопов'язаних виховних та примусових заходів впливу на особу з метою недопущення вчинення нею злочину становить індивідуальну профілактику злочинів. Виділяючи індивідуальну профілактику в особливий вид попереджувальної діяльності, слід пам'ятати, що вона нерозривно пов'язана із заходами загальної профілактики, оскільки остання є тим фундаментом, на якому будується вся індивідуальна робота з правопорушниками.