"КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ - ЯК ВИЩИЙ ОРГАН ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ"
Зміст
Вступ
1. Місце кабінету міністрів України в системі органів виконавчої влади
2. Внутрішня структура та організація роботи кабінету міністрів України
2.1 Склад та порядок формування уряду
2.2 Компетенція та повноваження Кабінету Міністрів
2.3 Припинення діяльності уряду
3. Акти кабінету міністрів та організація їх виконання
Висновки
Список використаних джерел
В умовах формування правової держави в Україні зростає значення регуляторів суспільних відносин, в яких знаходять своє відбиття загальнолюдські потреби й цінності. Людське суспільство, як будь-яка інша складна система, не може функціонувати та успішно розвиватися без існування певних органів. Вони допомагають особі обирати з багатьох можливих варіантів поведінки той, що відповідає її меті та схвалений суспільством.
Особливе місце серед регуляторів життя суспільства та поведінки особи займають органи державної влади, вони відносяться до числа найважливіших категорій теорії держави і права. Насамперед через них, на їхній основі відбувається вплив держави на суспільство. Органи державної влади варто розглядати як систему, надзвичайно важливо, щоб вона мала чітку структуру, а у змісті враховувалися всі аспекти суспільного розвитку. Перш за все органи повинні відповідати реаліям сучасного життя і тоді вони дійсно стануть потужним засобом впливу на суспільство і ефективним регулятором існуючих відносин. Тобто складатись органи повинні на професійних засадах. Формування правової держави передбачає досягнення ефективності дії державних органів, яка визначається з огляду на цілі, що ставилися при формуванні даного органу та реально досягнутими в процесі його функціонування результатами.
Отже, орган державної влади - це частина державного апарату - група осіб або одна особа, що має юридично визначену державно-владну компетенцію для виконання завдань і функцій держави. Кожний орган держави створюється для здійснення певного виду державної діяльності, тобто має свої предмет ведення, завдання і функції.
Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову має давню історію і традиційно пов’язується з ім’ям французького вченого Ш. - Л. Монтеск’є (1689-1755). Особливість його поглядів на "три влади" полягає в тому, що кожна з них оголошувалася самостійною і незалежною. Тим самим виключалася узурпація влади будь-якою особою або окремим органом держави. Вже в підході до принципу поділу влади Монтеск’є містилися засади стримування їх одна одною, що згодом в США при створенні Конституції 1787р. було названо системою "стримувань і противаг".
На мою думку, значне місце посідає виконавча влада, яка має право безпосереднього управління державою. Носієм цієї влади в масштабах усієї країни є уряд, який забезпечує виконання законів та інших актів законодавчої влади, є відповідальним перед нею, підзвітним і підконтрольним їй. Призначенням органів виконавчої влади є управління, що охоплює: виконавчу діяльність - здійснення тих рішень, що прийняті органами законодавчої влади; розпорядчу діяльність - здійснення управління шляхом видання підзаконних актів і виконання організаційних дій.
Виконавча влада діє безупинно і скрізь на території держави, спирається на людські, матеріальні та інші ресурси, здійснюється чиновниками, армією, адміністрацією тощо.
Своєрідним штабом з організації виконавчо-розпорядчої діяльності всіх органів виконавчої влади є уряд - Кабінет Міністрів України. Досвід українського державотворення протягом останніх років переконливо засвідчив відсутність дієвої взаємодії уряду та парламенту. Більшість сформованих після прийняття Конституції урядів не спиралась на підтримку з боку парламенту, але через постійну загрозу розв'язання політичної кризи в результаті висловлення резолюції недовіри, продовжувала здійснювати свою діяльність. Проблема правового статусу Кабінету Міністрів є на сьогоднішній день надзвичайно актуальною, адже тільки маючи сильний уряд, підконтрольний парламенту, ми можемо говорити про проведення сильної економічної та соціальної політики, формулювання національної стратегії розвитку і, врешті-решт, зовнішньої політики України.
З огляду на це досліджувана тема є особливо актуальною в контексті сучасної правової думки.
Предметом дослідження роботи є Кабінет Міністрів України та його роль в системі органів виконавчої влади.
Об`єктом дослідження є правовідносини, які виникають у зв’язку з виникненням, функціонуванням та реалізацією своїх повноважень Кабінетом Міністрів.
В даній роботі застосовуються загальнонауковий діалектичний, логічний, структурний методи.
Метою роботи є дослідження сутності Кабінету Міністрів України і його місце в системі органів виконавчої влади.
З огляду на поставлену мету перед роботою стоять наступні завдання:
розкрити природу, специфіку та сутність Кабінету Міністрів;
визначити структурні елементи уряду;
визначити його повноваження та компетенцію;
вказати на місце Кабінету Міністрів України в системі органів виконавчої влади.
Органами виконавчої влади в Україні є: а) Кабінет Міністрів України; б) міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; в) місцеві органи виконавчої влади. Організація роботи названих органів виконавчої влади містить: а) утворення, набуття і припинення повноважень названих виконавчих органів; б) завдання і функції виконавчих органів; в) їхні повноваження; г) форми і методи їхньої діяльності[1].
Фактичне становище Кабінету Міністрів України (далі КМУ, Уряд) в механізмі здійснення державної влади ґрунтується на ключових рисах конституційно-правового статусу Уряду. Вихідне значення має конституційне визначення Кабінету Міністрів "вищим органом у системі органів виконавчої влади" (ч.1 ст.113). Тим самим визнається, що Кабінет Міністрів посідає місце вищої ланки стосовно всіх інших органів виконавчої влади, тобто він очолює систему цих органів. Таку роль Кабінет Міністрів виконує завдяки, зокрема, включенню до його компетенції положення про те, що він "спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади" (п.9 ст.116 Конституції України) [2].
Стаття 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 21 грудня 2006 року (далі Закон України "Про Кабінет Міністрів України") визначає, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Він здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів. Він відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.
Принципами діяльності Кабінету Міністрів України є верховенство права, законність, поділ державної влади, безперервність, колегіальність, солідарна відповідальність та відкритість. Він повідомляє громадськість через засоби масової інформації про свою діяльність, залучає громадян до процесу прийняття рішень, що мають важливе суспільне значення. Рішення Кабінету Міністрів України мають бути обов'язково оприлюдненні, крім актів, що містять інформацію з обмеженим доступом[3].
У п.3 ст.113 Конституції України від 28 червня 1996 року (далі Конституція України) зазначено, що Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. У ч.1 ст.4 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" визначається, що Уряд також керується цим Законом.
Конституція України визначає основні завдання Кабінету Міністрів:
1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;
2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;
3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;
5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;
6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;
7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;
8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;
9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;
9-1) утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;
9-2) призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України;
10) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України[4].