Моральні норми отримують ідейне обгрунтування у вигляді ідеалів добра, користі, правильності, справедливості, людяності тощо. На відміну від права виконання вимоги моралі санкціонується лише формами духовного впливу (суспільної оцінки, похвали або осуду). Моральні норми відображаються в суспільній (масовій) свідомості та існують у вигляді принципів, понять, ідеалів, правил поведінки, оцінок і т.д. Відповідно нема якихось особливих вимог до їх форми, головне в моральних нормах – це зміст. Мораль це продукт духовного життя суспільства, моральні норми містять у собі вищі ідеали людства. Міцність правового регулювання у своїй більшості визначаються тим, в якому ступені норми моралі стали частиною законодавства.
Право по-справжньому сильне тоді, коли його норми містять у собі мораль, моральні цінності.
В праві моральні цінності виконують подвійну роль. По-перше, на їх основі виробляються нові і вдосконалюються існуючі юридичні норми. По-друге, вони виступають як критерій якості права і правозастосувальної практики. Традиційні загальнолюдські цінності добра, істини, обов’язку, честі та гідності через посередництво моралі закріплюються сучасному російському та міжнародному законодавстві. Ступінь закріплення в законодавстві моральних цінностей являється показник рівня розвитку права та цивілізаційного суспільства. Таким чином мораль являється основою гуманізму в громадському та державному житті, основою гуманізму в праві. При цьому ми з певним ступенем повинні усвідомлювати, що норми права, котрі формальним чином регламентують навіть посадові повноваження, компетенцію та найважливіші процедури діяльності державних службовців, не можуть мати всезагального характеру. Одне лише право не здатне урегулювати всю багатоманітність взаємовідносин суспільства в цілому та держави, громадянами та організаціями. Чим більше меж дозволеного та можливого, тим менше стандартизований і драматизований управлінський процес прийняття і виконання рішень, тим ширше поле для виявлення особистісного, індивідуального, присутнє лише для конкретної особи. Навіть неохоплену юридичними нормами сферу професіональної діяльності державних службовців визначають соціальні норми – загальноприйняті норми моралі та моральності, управлінської етики, допустимої поведінки, загальної та ділової культури. І дотримання цих норм являється досить важливим фактором. Їх соціальна значимість в державному управлінні посилює роль моральних та етичних обмежувачів та регуляторів громадської, службової діяльності та поведінки.
Мораль як і право, регулює відносини між особистістю та особистістю, особистістю та суспільством, державою та громадянами, але регулює лише в межах діючого офіційно правового поля – коли є відповідні даній ситуації закони, нормативні документи. Один з вітчизняних філософів А.А. Гусейнов так визначає особливості моралі:
а) мораль характеризує здатність людини жити у зв’зку і представляє собою форму відносин між людьми;
б) мораль не підпорядкована принципу причинності та корисності;
в) моральний закон не допускає розходження суб’єкта і об’єкта дії, тобто прокламувати мораль і практикувати її самому – це нерозривний процес;
г) мораль – це важкий тягар, котрий людина добровільно несе на собі. Мораль – це ніби гра, де людина ставить на кін саму себе. Сократ був вимушений випити отруту, Іісус Христос був розіп’ятий, Джордано Бруно був спалений, Ганді був вбитий. Такі ставки у цій грі.
Як бачимо, з правом як феноменом культури тут багато спільного. Відмінність в тому, що моральний закон виконується добровільно, людина сама приєднує його до себе. Закон правовий, юридичний – примусовий, обов’язковий, навіть за умови його сприянням людиною, незалежно від відношення до нього окремих людей.
Мораль і право не співпадають повністю, але між ними багато схожого, і вони виконують всезагальну соціальну функцію: регулюють поведінку людей. І мораль, і право являють собою сукупність відносно стійких форм (правил і приписів), що відображають загальне уявлення про справедливе та правильне. Ці норми мають всезагальний характер. Але за рідким виключенням, ці норми носять фіксований характер, тобто офіційно проголошуються державою. А норми моралі в основному живуть у свідомості. Не менш важливою відмінністю між ними є те, яким способом вони регулюють поведінку людей. Виконання норм права забезпечується при необхідності мірами примусу (адміністративними, кримінальними, економічними санкціями) за допомогою спеціального апарату правосуддя, котре виконується посадовими особами. Вимоги ж моралі підтримуються силою загальноприйнятих звичаїв, громадської думки або ж власного переконання індивіда. Виникаюча іноді невідповідність між вимогами закону та моральності у більшості випадків пов’язані не з відмінностями моралі і права як такими, а з протиріччями, що існують всередині форм контроля (між законодавством та його практичним здійсненням, між вимогами суспільства і власної совісті). Процес зближення і, у кінцевому підсумку, злиття моралі і права у форму свідомості, котра буде регулювати поведінку людей і громадський порядок, носить довготривалий та складний характер. І сприяти цьому процесу у вирішальній мірі мусить кодифікація моральних принципів та їх виконання як самого незаперечного закону. [3;40]
По-перше, слід нагадати відомий вираз видатного українського соціолога Микити Шаповалова про те, що „право – це не лише закон”. Вірність цієї тези підтверджується дедалі більше саме у тому сенсі, що право ширше і глибше за закон. Право в сенсі моралі – це комплексне явище, до складу якого входить і є на першому місці сам дух закону. Коли ж ідеться про приватні відносини, то можна говорити про існування договірного права. У систему права входить і рішення і Європейського суду, і Конституційного суду України. Хоч одразу розмежувати систему права і систему правового регулювання, оскільки, з точки зору моральності це різні речі.
По-друге не кожен закон є правом. Закон, прийнятий Верховною Радою, що набрав чинності може бути правом тоді, коли відповідає моральним засадам суспільства. Проблема моральності закону, зокрема моральності цивільного закону, була започаткована у ст. 5 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року. У ній йдеться про моральні цінності суспільства яке будує комунізм. На сьогодні ж, якщо, наприклад, за чинним Цивільним кодексом не передбачено можливості позбавлення права на спадщину чоловіка, дружина якого є недієздатною, а він знущається над нею, то ми кажемо, що цей закон є аморальним. Хоча комунізм вже не будують, але норма так і залишилася. До речі, Цивільний і Житлові кодекси – єдині кодекси назву яких Верховна Рада так і не змінила й досі. Мені здається, що закон є правом тоді, коли він є розумним, справедливим, утверджує порядність у відносинах між людьми. І ці три фундаментальні засади, що визначають моральність нашого закону, закріплені у нових Сімейному і Цивільному кодексах України. Отже, можна сказати, що на сьогодні держава, яка формує свою правову систему, взяла на озброєння моральність як базову, фундаментальну категорію.[1;2]
Про моральні засади у чинній системі нашого законодавства говориться у законі „Про власність”, де спеціальна стаття формулює те, що здійснюючи своє право власності, особа повинна дотримуватися моральних засад суспільства. Отже, нове цивільне і сімейне законодавство піднімає планку моральності, стверджуючи такі засади, як правильність справедливість відносин і тим самим посилює охорону цих відносин.
По-третє – у контексті моральності права треба обов’язково наголосити на ст. 8 Конституції України, що проголошує принцип верховенства права, за формулюванням ст. 8, на мою думку розуміється як верховенство розуму, як верховенство справедливості. Отже, до права відповідно до ст. 8 Конституції України може бути віднесений закон розумний справедливий, що утверджує добросовісність у відносинах між суб’єктами правовідносин. Якщо хоча б одного цього чинника немає то закон утверджує непорядність у відносинах між людьми. Тому ми маємо всі підстави говорити, що тут є лише видимість верховенства права, що суперечить цьому найважливішому принципу. І потрібно щось робити для виправлення ситуації, що склалася. Проблема моральності цивільного, сімейного, кримінального законодавства може бути окремим предметом для дослідження. Ми можемо говорити про аморальність норм, що визначають правовий статус особи, проти якої тільки-но порушена кримінальна справа, або особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину і утримується у слідчому ізоляторі. Взагалі питання про обмеження права громадянина в кримінально-процесуальному порядку є гострою темою з точки зору моралі. Коли ми говоримо про конституційне право людини на життя і разом з тим тримаємо людину в голоді, про верховенство права не може й бути мови. Коли з місць позбавлення волі випускають тисячі хворих на туберкульоз, а ми кажемо, що закон не передбачає можливості звернення цієї особи до держави з вимогою про відшкодування шкоди у зв’язку з порушенням її конституційного права на безпечне довкілля, ми тим самим чинимо акцію, яка суперечить ст. 8 Конституції України. У Конституції сказано, що в Україні діє ті визнається принцип верховенства права, але здається, що він не діє і не визнається. У нас немає розробок теорії і практики вчення про верховенство права.[13;5]
Моральність норм Сімейного кодексу є дуже важливим питанням. Самі судді характеризуючи Сімейний кодекс, вказували на те, що у ньому сімейні відносини регулюються глибше, ширше і в абсолютно інший, сучасніший спосіб. Принцип моральності права реалізовано у цьому кодексі, насамперед у новому понятті сім’ї. У цьому понятті закладено якою суспільство повинно бачити сім’ю, до чого воно має схилятися, розглядаючи інститут шлюбу: чи це динаміт, який розірве шлюб, чи це сучасний погляд на шлюб. Що стосується проблеми справедливості права, то потрібно визнати, що в радянські часи казали, що кожен закон є справедливим, несправедливого закону нема. Але ж тоді було усе навпаки. Існувало багато несправедливих законів. Наприклад, Кримінальний кодекс передбачає можливість звільнення від покарання жінок, які мають дітей, а чоловіків – ні. Чому? Не треба захищати саму лише жінку і чоловіка, тобто сім’ю, захищати людину, яка потрапляє у складну ситуацію, незалежно від того чоловік це чи жінка. З точки зору моральності права має бути сформований законодавчий механізм по врегулюванню суспільних відносин. Тому моральність права дуже актуальна, реальна категорія, яка, наче лакмусовий папірець перевіряє законодавство на його добросовісність і справедливість. Соціальне призначення моралі – постійно відтворюють відношення моральної залежності між людьми. Усвідомлення цієї залежності слугує необхідною умовою свободи вибору та моральної відповідальності особистості перед суспільством, важливішим фактором підтримання життєздатності суспільства, соціального прогресу. Як підкреслював Агешин Ю. А., мораль існує для того, щоб людське суспільство піднялося вище, і це високе призначення моралі повністю реалізується тільки в правосвідомому суспільстві. Область відносин, що регулюються мораллю досить широка. Вона охоплює поведінку та свідомість людини у всіх ,без вийнятку, сферах громадського життя: в праці, побуті, політиці, науці, в сімейних, особистих внутрішньогрупових, міжкласових відносинах. Принципи моралі розповсюджуються на всіх людей, фіксуючи в собі то загальне основне, що складає культуру людських взаємовідносин. Моральні норми підтримують та функціонують ( чи заперечують) певний суспільні усталеності, устрій та образ життя (на відміну від більш деталізованих традиційно-звичайних, ритуально-етикетних, організаційно-адміністративних і технічних норм). І тому в силу узагальненості своїх норм мораль відображає більш глибокі прошарки соціально-історичних умов людського існування, виражає його сутнісні потреби. Як форма суспільної свідомості мораль відіграє багато функцій. Головною з них – регуляція взаємовідносин між людьми. Моральні регулювання передбачають: