Стаття 63 Конституції України проголосила: особа не несе відповідальності за відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім'ї чи своїх близьких родичів. Закон України „Про свободу совісті та релігійні організації від 23.04.1991 р. визначив - ніхто не має права вимагати від священнослужителя відомостей, одержаних ним па сповіді віруючих”. Ці принципово важливі положення отримали закріплення у КПК України.
Важливе значення моральні норми мають при вирішенні питання про допустимість доказів у кримінальному процесі. Де межі втручання у сферу особистого життя людини при збиранні доказів? Які засоби збирання доказів будуть моральними, юридичне виправданими і допустимими? Це одне з найскладніших завдань науки кримінального процесу. А. Коні зазначав, що особливо широким є вплив моральних міркувань у такій складній справі, як оцінка доказів за джерелом і змістом. Чи слід взагалі і якщо так, то чи можливо безмежно користуватися щоденниками підсудного і потерпілого як доказами? Щоденник дуже небезпечний у розумінні досягнення правди доказ, - зауважував він.
Значним кроком па шляху зміцнення моральних засад кримінального судочинства стали норми, спрямовані па забезпечення прав і свобод людини при здійсненні процесуальної діяльності, а саме такі, що посилюють гарантії недоторканності особистого життя людини, таємниці телефонних розмов і листування, недоторканності житла, особистої недоторканності, нерушимості права власності. Разом з тим слід зазначити, що багато питань як щодо законності, так і щодо моральності викликають норми законодавства про оперативно-розшукову діяльність, яким регламентуються такі дії, як негласне проникнення в приміщення та візуальне спостереження в них. Тим більше, що законодавець без обмежень пропонує використовувати результати цих дій як докази у кримінальних справах. Мабуть доречніше залишити таким діям статус негласних оперативно-розшукових заходів та звузити сферу їх застосування розвідувальною та контррозвідувальною діяльністю.[10;182]
Відповідно до Кодексу поведінки посадових осіб з підтримування правопорядку, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1979 p., працівники правоохоронних органів, у тому числі ті, хто здійснює розслідування, зобов’язані поважати і захищати гідність і нрава людини; застосовувати примусові заходи тільки у випадках крайньої необхідності і в межах, в яких це потрібно для виконання обов’язків; зберігати в таємниці відомості конфіденційного характеру, отримувані в процесі своєї діяльності, якщо інтереси правосуддя не вимагають іншого; нетерпимо ставитися до будь-яких дій, які містять нелюдяні чи такі, що принижують гідність людини, форми відносин; забезпечувати охорону здоров’я затримуваних.
Моральна діяльність - сукупність вчинків, які відповідають моральним нормам. Безумовно, шляхетні цілі високоморального закону не можуть бути досягнуті аморальними чи не зовсім моральними засобами. А. Коні зазначав: „В кожній судовій дії поряд з питанням, „що” слід провести, виникає питання про те, „як це провести”. Необхідно наполегливо бажати, щоб „у виконання форм і обрядів, якими супроводжується правосуддя, привносився смак, почуття міри і такт, бо суд є не тільки судилище, а й школа. Процесуальна форма і практика її застосування повинні відповідати високоморальним принципам і нормам. Процесуальній діяльності повинна бути притаманна висока етична, естетична, психологічна, юридична і загальна культура. Цс стосується дій слідчого, прокурора, судді і матеріалізується в процесуальних документах, що, як правило, виступають дзеркалом культури і моральності.
Мова - це одяг думок. Безумовно, одяг юриста має бути елегантним, а таким він може бути лише за умови істнності, порядності, справедливості. Для юриста важлива культура не тільки зовнішня, а й внутрішня (щире бажання досягти істини і справедливості, вдумливе, чуйне ставлення до потерпілого і підсудного, до їх долі, розуміння їх проблем, душевного стану, переживань, здатність до співчуття і милосердя). Безумовно, розвиток моральних засад кримінального пронесу не завершується. Життя вимагає поглиблення них процесів. На першому плані стоїть завдання удосконалення інституту реабілітації осіб, безпідставно притягнутих до відповідальності, зміцнення гарантій захисту прав потерпілих, відшкодування їм матеріальної і компенсації моральної шкоди, гарантій істини і забезпечення справедливості правосуддя. Поглибленню моральних засад судочинства сприяло б, на пашу думку, запровадження в Україні суду присяжних і мирових суддів.
Моральні норми повинні не лише декларуватись, а в необхідних випадках і забезпечуватися засобами процесуальної й іншої юридичної відповідальності. Здійснення процесуальної діяльності на основі високоморальних норм повинно стати принципом кримінального процесу. Моральні відносини - засновані на процесуальних нормах відносини між учасниками процесу, які характеризуються тим, що співробітники правоохоронних органів, здійснюючи процесуальну діяльність, а також інші учасники процесу повинні ставитися з повагою до честі та гідності кожної людини, забезпечувати її безпеку, права і свободи. Процесуальна форма передбачає спеціальні правила із забезпечення такого підходу: при особистому обшуку понятими можуть бути лише особи однієї статі з особою, яку обшукують, потерпілому, обвинувачуваному і підозрюваному надається прано підмови від дачі показань, під час обшуку або виїмки слідчий повинен вживати заходів до того, щоб не були розголошені при цьому обставини особистого життя обшукуваного, слідчі дії допускаються за умови, якщо вони не принижують гідності осіб, що беруть у них участь, і не є небезпечними для їх здоров’я тощо. Стаття 62 Конституції України закріплює принцип презумпції невинуватості обвинувачуваного, відповідно до якого він вважається невинуватим, доки його вина не буде доведена в законному порядку і не набере чинності обвинувальний вирок суду; обвинувачення не може грунтуватись па даних, одержаних незаконним шляхом; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться па її користь; винуватість рівнозначна доведеній невинуватості. З прийняттям Конституції України і спрямуванням зусиль суспільства на побудову правової держави отримали втілення багато нових високоморальних принципів правосуддя. Та найважливіше значення має принцип відповідальності держави перед громадянином, згідно з яким держана покладає на себе зобов’язання з відновлення порушених злочином прав і законних інтересів громадян - реабілітує виправданого (відновлює порушені права, відшкодовує матеріальну і компенсує моральну шкоду).
В цілому норми моралі у кримінальному процесі викопують роль додаткових гарантій об’єктивності слідства та суду, забезпечення захисту прав і свобод людини, гарантій істини, свободи і справедливості. І якщо відносно права діє принцип недопустимості при прийнятті нових законів ніякого звуження існуючих прав і свобод людини, то залишається побажати, щоб при розробленні проекту та прийнятті нового КІІК України основні моральні надбання чинного законодавства збагачувалися.
3.2 Право та мораль: співвідношення понять
Проблема співвідношення права та моралі в усі часи цікавила представників правової та філософської думки. Чимало аспектів цієї проблеми вивчалося у свій час Цицероном, Гегелем Г., Кельзеном Г. Саме аналіз поглядів останнього на взаємозв'язок та взаємодію права та моралі, як певних соціальних норм, соціальних регуляторів, ми пропонуємо далі. Кельзен, створюючи та аналізуючи власну, так звану „чисту2 теорію права, велику увагу приділив співвідношенню права та моралі. Згідно з Г. Кельзеном, визнаючи право як сукупність норм, його тим самим відмежовують від природи, а правознавство - від природознавства. Проте, крім правових норм, існують ще й інші норми, які регулюють поведінку людей по відношенню один до одного; і тому правознавство - це не єдина дисципліна, яка займається вивченням та описом соціальних норм. Ці інші соціальні норми можна об'єднати, згідно з Г. Кельзеном, лід назвою „мораль”, а дисципліну, що їх вивчає та описує, - під назвою „етика”.
Оскільки справедливість є вимогою моралі, то співвідношення справедливое І і і права необхідно розглядати разом із співвідношенням моралі і права. При цьому, вважає Г.Кельзен, необхідно мати на увазі, що мораль часто плутають з етикою, так само як право з правознавством, вважаючи, що етика регулює людську поведінку, визначає права і обов'язки людей, тобто владно встановлює норми, в той час, як все це стосується моралі, а етика може лише вивчати та описувати моральні норми. І методологічній чистоті правознавства, згідно з Г. Кельзеном, погрожує небезпека не тільки тому, що часто не помічають границю, яка відмежовує право від правознавства, але набагато частіше, тому що правознавство не відрізняють від етики і, відповідно, не помічають чіткої відмінності між мораллю та правом. Відмінність права і моралі не може відноситися до змісту поведінки, до якої зобов’язують людину норми цих обох соціальних порядків. М.Кельзен наводить такий приклад: самогубство може бути заборонено не тільки мораллю, але й правом; сміливість може бути не тільки моральною, але й правовою. Таким чином, поширена думка про те, що право визначає зовнішню поведінку, а мораль -внутрішню, є невірною. Норми обох порядків визначають і ту, й іншу поведінку: сміливість, як моральна доброчесність, грунтується не тільки на духовній якості безстрашності, але й на зовнішній поведінці, обумовленій цією якістю.[12;15]